Українська призерка ОІ-2012: відмовилась від фото на фоні прапора РФ

7.2т

СпортОбоз поспілкувався, певно, з однією з найщасливіших 8 Березня жінок України. 3 доби як завершився насичений легкоатлетичний сезон у приміщеннях, спортсмени повернулися додому, в тому числі, і срібна призерка Чемпіонату Європи спринтерка Олеся Повх. Вона нарешті у свої квартирі у Запоржжі, відіспалася після тривалої подорожі з Бєлграда і має попереду ще 4 дні відпочинку. Приводів для щастя достатньо. Хоча, звісно, головний – це така довгоочікувана медаль.

- Загалом твої враження від минулого сезону у приміщеннях?

- Успішний початок року був, встановила особистий рекорд, було багато перемог, давно так не виступала так щоб стабільно бути у трійках, перші місця на турнірах. Думаю, це один з найкращих зимових сезонів у кар’єрі.

- На ЧЄ ти встановила особистий рекорд, наскільки ти розраховувала на такі швидкі секунди коли готувалася?

- Розуміла, що можу пробігти швидко і тренер теж говорив що усі шанси на швидкий час є. З іншого боку на офіційних стартах важко бігти по особистому рекорду. Завжди є тиск внутрішній, цього разу були медальні очікування, це теж додає стресу. Тим більше з 2012 року не тримала медалі у руках. Приємно, що змогла впоратися з усім цим, усі тренерські установки виконала, можна було б і швидше. Як би на цьому тижні були менш значні старти, то могла б без цього тиску промчати і швидше.

Олеся Повх

- Спочатку після фінішу була інформація, мовляв ти прокоментувала ситуацію так, що сьогодні дійсно перемогла найсильніша, потім сказала що не вважаєш Ашу Філіп найсильнішою?

- Я бачила те інтерв’ю і там мене не правильно зрозуміли. Після півфіналу організатори спитали, хто може перемогти? Я їм сказала, що перемогти може кожна, а переможе та хто впорається з емоціями. Я не чекала від Аші Філіп такого бігу, у неї сезон був не такий виразний, у польки Єви Свободи (бронзова призерка ЧЄ) теж рейтинг поточний був невеликий, але так завжди, є люди від яких нічого не чекаєш, бо вони готуються тихо саме до чемпіонату, ніде особливо не світяться. Філіп найсильнішою я не вважаю, я б з нею ще пробігла цього року на якихось змаганнях. Певно залишимо це на сезон на повітрі.

- Що там за негаразди весь час були у Бєлгарді із електронікою, багато фальшстартів незрозумілих, одних знімали інших не знімали?

- Мені здалося, що там проблема була у стартових колодках, які були закріплені погано. Я ще на розминці помітила що колодки хиталися. Навіть коли просто ставиш ногу, вона уже ходить , не фіксує. Електроніка, схоже, реагувала саме на це. Перед нами стартували бар’єристки, там було дуже багато дисквалів через фальшстарт. З колодками щось намагалися робити там, раніше ніколи не бачила щоб їх аж скотчем примотували, а тут довелося навіть на такі заходи йти. До речі, через ці проблеми з фальшстартами я у себе вкрала на старті пару сотих секунди, хоч в наших забігах уже перестали знімати спортсменок.

Крім, дивної модифікація колонок були й інші проблеми. Постійні затримки по часу. Це збивало трошки. Початок нашого фіналу затримали, бо мала стрибати Івана Шпановіч, зрозуміло, вона героїня, усі прийшли подивитися на неї, але у кваліфікації і у півфіналі теж були затримки, чому там не зрозуміло. Ми в кол-румі столяи по 10-15 хвилин, це уже роздягнутими, у змагальних костюмах, охолоджувалися. Тому в Белграді організація була не дуже.

- Як саме місто?

- Жодного разу в місто не виходила. Змагання були і у другий і у третій день. Між ними відсипалася у номері, відновлювалася. Часу не було, так з вікна подивилася, мені він здався дуже схожим до українських міст. На інших стартах сезону була можливість подивитися місцевість трошки більше, так що не засмучуюся з цього приводу.

- Як серби ставляться до українців адже зараз часто тиражується думка, що вони проросійські налаштовані?

- Жодного поганого чи упередженого ставлення від сербів до нас не було. Волонтери дуже душевні, люди привітні, комунікабельні, уважні. Був один випадок. Уже після нагородження верталася додому, автобуса довго не було. Проходить хлопець повз і говорить "Украина, привет!", я теж привіталася, він говорить: "О, ви здороваетесь? Украинцы обычно проходят, даже внимания не обращают". Я придивилась, він з російським прапором з шаликом, говорю йому: "Нет, у нас люди очень приветлевы всегда" - а він відразу запропонував сфотографуватися. Я перепитала: "Это для тебя лично, на память?" - "Нет, это я для соцсетей, так что бы на фоне флага?" - довелося йому ввічливо відмовити. Виявлося, що він до багатьох з нашої делегації підходив, хотів фото з прапором, для чого тільки не зрозуміло. Так що російських легкоатлетів було обмаль, а такі от дивні вболівальники ходили.

Невероятное празднование украинской легкоатлетки взорвало соцсети

- А як у тебе складаються стосунки з російськими спортсменами?

- Спортсменів було дуже мало і виступали вони під нейтральним прапором. Дарья Клішіна, наприклад була, ми мимохідь побачилися, вона привітала мене з медаллю, я привітала її з хорошим виступом. Ми спілкуємося з різними спортсменами, але суто про своє про спортивне. Інших тем у нашому замкненому світі не піднімаються. Бачимося тільки на стадіонах і говоримо тільки про те що на стадіоні. Зараз на чемпіонаті було кілька молодих російських легкоатлетів, яким дозволили виступати під прапором європейської федерації, але з ними я не знайома.

- Белград лишився позаду, зараз ти у Запоріжжі тренуватися плануєш чи тільки відпочинок?

- Тренер дозволив повний відпочинок, 12 числа уже відліт до Антальї. 5 днів це невелика пауза, м’язи за довгі роки так звикли до роботи, що лишаться у тонусі, це для молодих безперевний процес більш важливий. Головне нам відпочити головою, дуже сильно виснажують медальні офіційні старти саме у психологічному стані.

- Додому на Дніпро заїжджати не плануєш?

- Завтра до мами обов’язково заїду, і завезу медальки зимового сезону. Вона усе це збирає, колекціонує, у мене тут вдома нагород немає зовсім, усе у неї там. Такий собі буде їй подарунок у колекцію на 8 березня.

- Ти запоріжанка чи більше все ж дніпрянка?

- Дніпро – це моє рідне місто, приїжджаю до нього з ностальгією, у Запоріжжі я подорослішала як спортсменка, тут моя квартира і тут почуваюся вдома. У Дніпрі усе пов’язано з дитинством рада бути там і там. У Дніпрі багато дитячих друзів, у Запоріжжі більше друзів зі спортом пов’язаних. Обидва міста завжди викликають дуже теплі відчуття приблизно порівну.

- Ти сама водиш авто?

- Так сама і дуже люблю їздити, я ще після Олімпіади у Лондоні придбала собі Nissan Juk і закохалася у це авто. Певно жага до руху у мене з легкої атлетики, хоча їжджу я дуже акуратно, на дорозі не літаю та і як тут політаєш коли зі снігом сходить і асфальт? Хто бне чекав їжджу обережно.

- До речі ти походиш з єврейської родини, у вас у сім’ї підтримуються якісь традиції?

- Зараз можна сказати, що я зі звичайної української родини, так уже сталося, що нічого такого особливого в нашій сім’ї немає. Хоча дійсно, я ніколи не приховувала, що мама, бабушка, прабабушка у мене, дійсно усі єврейського походження, розповідали, що прабабця і прадід дійсно підтримували ці традиції, але після довгих років у Радянському Союзі це усе стиралося, було важко, якось виділятися у цьому плані, зараз усе набагато простіше, немає цього неприязного ставлення і це добре. Хоча у нас ці звичаї не збереглися.

- Я чув, що ти у легку атлетику потрапила всупереч бажанню мами?

- Не зовсім так. Мама теж тренувалася як спринтер, але так на рівні КМС і тато теж, певно мама знала наскільки виснажує спорт і не хотіла, щоб я через це пройшла, тому більше бажала щоб я стала музикантом і я ходила на фортепіано, але ж мама вони з татом завжди дивилися по телевізору, усі змагання які тільки показували, обговорювали їх і мене теж це приваблювало, я дуже хотіла бігати. Взагалі, я мамина доця і усе робила так як вона казала, видно легка атлетика єдиний мій вибір всупереч маминому баченню.

- Отже 12 березня летите до Антальї, з ким будеш працювати?

- Там буде майже уся збірна з легкої атлетики принаймні бігові і стрибкові дисципліни, у метльників Кубок Європи в цей час. Буде і тренер наш Костя Рурак і Бризгіни Ліза та Настя, хлопці спринтери, Настя Ткачук, понад 30 спортсменів, звісно, тренери.

- Які плани на сезон на повітрі? Які старти попереду?

- Очевидно, що на наступний сезон буде більше ставка на естафету. На ЧС попередні роки ми конкурували добре, коли ми усі разом, по одній нам важо на світі виступати. Будемо і далі працювати у команді, відпрацьовувати передачу. У кінці травня перший старт – Діамантова ліга, Рим. Минулого року, принаймні було так, як буде цього разу побачимо. Можливо будуть якісь зміни.

- Перший після олімпійський рік лише, але думки про Токіо виникають?

- Вони виникли одразу після Ріо. Спорт це як наркотик, хоч і вік 29 років для спринту уже такий що дехто закінчує, але хочеться бігти усе швидше і швидше. Не передати ті відчуття, коли тримаєш медаль, або коли показуєш той результат який хотілося б, заради якого працювала. Я ніколи не вживала наркотики, але здається це ще сильніше. Так що бажання є!

Присоединяйтесь к группе "СпортОбоз" на Facebook, следите за обновлениями!

Наши блоги

Последние новости

Загрузка...