ГлавнаяБлоги

З Росією в черепі

9.7т

Як казав дєдушка Лєнін, "из всех искусств для нас важнейшим является кино". А тому мусимо з більшою серйозністю ставитися до творців фільмів.

Звісно, приклад, який я наведу, дрімучий і для Європи був би диким. Там з великими людьми ніхто не церемониться. У французькому фільмі "Anton Tchékhov 1890" голий письменник ганяє за коханкою, у фільмі про Пабло Неруду показано, як він ховається від хунти в компанії проституток.

В Росії не так. Там пильно стежать за скрєпами. Зокрема, скандал з "Матильдою" свідчить про те, як громадськість може впливати на той чи інший фільм.

У фільмі розповідається про любовний роман між танцівницею петербурзького театру Матильдою Кшесінською і царевичем Ніколаєм. Як там було насправді і скільки часу тривав цей зв'язок невідомо. Тому творці фільму мали вільну руку.

Але тут виникла проблема. Раз, що танцівниця була полькою, а друге, що царевич згодом став царем-великомучеником і святим. Чи могла пройти повз таке блюзнірство наша Поклонская? Найбільше її обурило, що у фільмі Нікалай Втарой і по шлюбі продовжив цюпцятися з танцівницею.

А хіба святий на таке здатен? Святі, як відомо, розмножуються поцілунками.

Ще фільму ніхто не бачив, а Поклонская уже била в дзвони. Чуйні вушка московських попиків відразу вловили свіжу можливість відзначитися у боротьбі за родіну і царя-батюшку. Попи почали закликати до заборони демонстрації фільму. Врешті втрутилася прокуратура, але не знайшла доказів порушення закону.

Тоді до справи взялися радикали і пригрозили підпалами кінотеатрів. І навіть подекуди траплялися інциденти. Захисники скрєпів свого добилися: окремі великі мережі кінотеатрів відмовилися від прокату фільму, хоч влада й пробувала укоськати пристрасті.

Врешті решт наприкінці жовтня прем'єра відбулася, а кінотеатри, які раніше відмовлялися від прокату, зважилися фільм показати. Народ повалив настільки масово, що сумніву не було – скандал забезпечив "Матильді" безпрограшну рекламу.

Галас затихнув, бо всі переконалися, що у доволі простацькому й нудному фільмі нема нічого обурливого. Протести зробили свою справу – фільм дещо підчистили, бо роман з танцівницею закінчується перед самим шлюбом і коронацією, хоча ці дві події не відбувалися водночас. Цар Нікалай вийшов у фільмі чистим і непорочним, як Афродіта з піни. Жодної підозри, що він міг зраджувати дружину.

Так це виглядає в Росії. А як у нас?

У нас те, що обурює кожного свідомого українця, вигулькує на кожному кроці. Мало того, що більшість дитячих брендів російські: Растішка, Карапуз, Малиш, Антошка, Малютка, Агуша, Тьома, Дракоша, то ще й мультфільми русифікуються. А будь-які протести – волання у пустелі.

Раніше я вже писав про мультфільм "Мавка. Лісова пісня" і про те, як русифіковані творці мультфільму чомусь вирішили, що мавка – це "славянская прінцеса".

Та ось державне фінансування отримав новий шедевр тієї ж студії: "Викрадена принцеса. Руслан і Людмила". Два роки тому мультфільм називався "Руслан і Людмила" і був презентований як екранізація твору Пушкіна, а на сайті анімаційної студії красувалася афіша в російському стилі. Тоді у Держкіно вирішили, що нема сенсу в екранізації російської класики, не раз уже екранізованої в Росії. Проект пролетів. Але хитрі й підприємливі виробники не розгубилися і вигадали нову версію мультфільму. Тепер афіша уже замаскована і нічим не нагадує першоджерело.

Але шило з мішка все одно стирчить. У представленому уривку з нового мультфільму перед комісією звучить голос з-за кадру: "зі свого терема правив князь Володимир... суровий (?) чолов’яга...".

І далі з'ясовується, що Людмила, яку також любовно називають Мілою, донька князя Володимира. Постає питання: чому ж вона тоді принцеса? Чому не князівна?

Вікіпедія подає таку інформацію: "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" — український 3D-анімаційний фільм-фентезі, режисера Олега Маламужа, за мотивами казки російського поета Олександра Пушкіна "Руслан і Людмила".

Фільм розповідає про мандрівного артиста Руслана, який рятує викрадену злим чарівником Чорномором княжну Людмилу".

Це дивна ідея – екранізувати Пушкіна у той час, як не екранізованими залишаються безліч класичних українських казок.

Але це ще не все – попереду нас чекає новий шедевр Зеленського – Держкіно дасть 17,6 млн. на фільм Зеленського "Він і Вона".

Усі ці хитрі способи знімати фільми і мультфільми вашим і нашим дуже яскраво проявилися у "Сторожовій заставі". Від захоплюючого роману Володимира Рутківського там залишилися ріжки і ніжки. Не знаю, хто з істориків їх консультував, але зробити з половців страшних монголоїдів – це дуже сміливо. Особливо, якщо згадати, що описували їх все ж таки як європеоїдних, дівчата-половчанки славилися вродою, на них охоче одружувалися і князі, і бояри. Мабуть, політкоректні фільмарі вирішили татар не зачіпати. То могли замінити їх печенігами, а не половцями.

Фільм не має жодної прив’язки до України. Хоча це було доволі просто зробити – оздобити тризубами панцири чи щити, сучасним школярам почепити синьо-жовті стрічки на наплічники. Та що там казати: фільм і знімався російською, а лише дублювався українською. Відповідно і проскакують такі фрази, як "веди жінок та дітей до дідового підпілля", де вгадується російське "подпольє" – себто погріб, льох.

Ба більше: простолюд у фільмі вбраний на російський манір, це чистої води русскіє мужичкі, а не українці. І типова річ для російських фільмів про Русь: обов’язково оперезані голови, бороди і лапті.

Що фільм передбачливо знімався і для російського прокату, свідчить те, що в російському варіанті він геть позбавлений українських ознак: Олешко вже Альошка, Оленка – Альонка, Ілько Муровець – дядюшка Ілья, Київська Русь – Русь, село Лелече – дєрєвня Аістово. Пісня, що співалася українською, вже співається російською: "ета наша любімая пєсня".

Знову маємо примітивну орієнтацію на Росію при тому, що фільм знято цілком добротно. Росія просто сидить в головах багатьох наших кіномитців і продюсерів. Чим її вибити, як не молотом нашого гніву?

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Место
Источник

Наши блоги