Назар Білик: Подорож до незвіданих глибин особистості

В Національному музеї "Київська картинна галерея" з 16 грудня 2017 року по 5 січня 2018 року проходить виставка відомого українського скульптора Назара Білика. Виставку "Уявні відстані" організовано спільно з київською арт-менеджеркою Іриною Юферовою, в активі якої низка успішних проектів з відомими митцями.

Новий проект Назара Білика, одного з ТОП-ових молодих українських митців, під назвою "Уявні відстані" вражає надзвичайно глибоко. Адже він спонукає поставити до себе важливі питання. Наскільки добре ми розуміємо себе? Чи можливе стовідсоткове взаєморозуміння між двома людьми? Наскільки насправді люди можуть бути близькими один до одного? Чим вимірюється відстань між людьми та навколишнім простором? Це лише на перший погляд здається простим, але ж згодом виявляється невловимо мінливим, розмитим, ефемерним.

Дослідницьким пошуком відповідей на ці глобальні питання людської природи та роботою з навколишнім простором протягом років займається скульптор Назар Білик, твори якого відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Цей пошук, впевнений митець, триватиме все життя, оскільки остаточного підсумку в ньому досягти неможливо: за однією відкритою гранню буття відкривається нова, за нею ще, і ще, й ще… Результатом одного з таких етапів став новий проект "Уявні відстані", що презентовано наразі у Національному музеї "Київська картинна галерея"

"Виставка "Уявні відстані" підіймає важливі питання, які ми зазвичай не наважуємося задати собі, – ділиться своїм баченням Ірина Юферова, організатор проекту. – Її лейтмотив – міркування автора про відносини: із самим собою, з оточенням, з навколишнім світом. Роздумам про те, наскільки насправді добре ми знайомі один з одним. В якій мірі чітко, або розмито ми бачимо себе та інших, наскільки глибоко та точно розуміємо. І якою вона є, та відстань, що існує між нами у взаєминах із собою, з іншими людьми, яким є ракурс нашого сприйняття іншої людини. Цю відстань ми створюємо самі через наше сприйняття реальності, наші переконання. Все це відчувається у роботах Назара та викликає резонанс у глядачів".

Експозицію виставки представлено у п’яти залах музею. В кожному залі – окрема історія роздумів та уявлень, втілена в арт-об’єкти, яка залучає глядача зануритися у глибини своєї свідомості та відчути потаємні внутрішні струни. Втім, всі п’ять цих нібито окремих історій загалом складаються у єдину оповідь про людське життя, про світ, де причини та наслідки взаємозумовлені та взаємопов’язані, про відносність та абсолют.

Використовуючи нехарактерний для скульптури підхід, в серії портретів Назару вдається спрямувати руху обьему та сюжету не від обьекту до глядача а навпаки. "Глибина, простір, розчинення, це методи з якими скульптура взагалі не працює – пояснює митець – у традиційній скульптурі розгортання сюжету завжди розкривається в напрямку від об'єкту в простір. Цей напрямок від поверхні вперед. Я ж розгортаю цю динаміку і направляю її всередину. До тієї реальності, яка не видима, вона прихована в товщі прозорого пластику. Рух до реальності як основа творчості - це ще одна ідея виставки."

Так, вражає експозиція першої зали виставки, де представлено на подіумах різної висоти декілька на перший погляд аморфних скульптур, що поєднані з фотопортретом автора, але дуже сильно розмитим. Уважніше придивляючись до скульптур, розумієш, що за напівпрозорим пластиком ховаються скульптурні портрети людей. Від куту зору та відстані залежить, наскільки чітко проглядають риси глиняної скульптури крізь пластик: лише один крок у бік – і вже інша форма носу, або зміна погляду. Нечіткість зображення обличчя ніби символізує нашарування наших упереджень та миттєвих вражень, емоцій та думок, що ускладнюють бачення справжньої суті, бачення людини такою, як вона є.

Монументальна абстракція автопортрету у другій залі змушує замислитись над тим, яке враження людина справляє на середовище, як відбиваються її риси навколо. Темне водяне дзеркало, що відображає двометровий барельєф, символічний тілесний відбиток зі слідами спротиву життєвим обставинам, внутрішнього протистояння зовнішньому тиску, віддзеркалює все трохи інакше: нерівності втрачають об’єм, опукле стає увігнутим й навпаки. Ідею такої інверсії та, водночас, долання умовних перешкод і викривлень сприйняття, продовжує у третій залі скульптурний портрет, що залитий вже прозорим пластиком.

Загалом концептуальна ідея проекту "Уявні відстані" народилася в Назара під час мандрівки Каппадокією (антична область на території сучасної Турції). "Мене заворожив надзвичайно цікавий ландшафт вулканічного походження, велика мережа печерних монастирів і підземних міст, чия історія налічує тисячоліття – з античних часів та раннього християнства, – ділиться Назар. – Мені навіть пощастило деякий час прожити у справжній пустельницькій печері. Саме там я відчув нові перживання, згадавши давній принцип монахів-пустельників, для яких, отакі природні келії ставали усім Всесвітом. Це було сильне відчуття, яке я згодом зафіксував у роботах".

В четвертій залі автор розповідає про цю подорож через лаконічний рельєф, що символізує стіну печери, в якій він жив, фотографію оксамитового нічного неба Каппадокії у повний місяць та карти подорожі, ніби карти самотності зі знаком "плюс" – віч-на-віч з вічністю, як її невід’ємна складова.

В останньому, п’ятому, залі перед міцним барельєфом, як алегорією того сліду, який ми залишаємо по собі на майбутнє в результаті свого життєвого пошуку, розумієш, що життя нескінченне, й кожна наша дія, кожна думка, кожен намір впливають на весь наш світ, наявний та майбутній.

Нагадуємо, що персональна виставка Назара Білика "Уявні відстані" триватиме з 16 грудня 2017 року по 14 січня 2018 року у Національному музеї "Київська картинна галерея" на вул. Терещенківській, 9.