Блог | Будьте реалистами, стремитесь к невозможному: почему бы не попробовать испортить жизнь "кремлевским чекистам"?

Использует ли власть Украины все возможности – и реальные, и абстрактные – на переговорах с западными партнерами плюс не-совсем-партнерами и совсем не партнерами (вроде Орбана и Бабиша)? Есть сомнение. Точнее, нет сомнений, потому что переговоры должны вести прежде всего профессиональные дипломаты с опытом общения с самой разнообразной западной публикой (с первым, вторым и третьим сектором, как любят говорить американцы). А в президентской команде (причем "ближней") должны находиться не только послушные персонажи и надежные дружбаны, но и неудобные капризные интеллектуалы – конечно, с хорошим знанием западного социокультурного пространства во всех его параметрах – и "вширь", и "вглубь", и "вверх". Тогда будет гораздо больше толку.

Далее текст на языке оригинала.

Але це найзагальніші міркування. Роблю їх зі свого "дивану" -– за віком і станом здоров’я автор цих рядків, на жаль, не спроможний на щось більш серйозне, хоча свого часу під час служби у війську вибивав із СКС 44 очка з 50, а затим написав низку книг і брошур з військово-політичної історії ХХ століття, з яких чотири потрапили до "чорного списку" окупантів. А можна бодай побіжно окреслити й більш конкретні сюжети.

Мене дивує, чом це українські переговірники не "закидають гачки", розраховані як на їхніх візаві, так і на достатньо широку освічену аудиторію. Скажіть мені, чого стосовно суспільно-політичного ладу сучасної Росії не використовується поняття "тоталітаризм"? Як на мене, без нього нічого (повторюю, ні-чо-го) зрозуміти не можна. Попри те, що це поняття створене свого часу західною суспільно-політичною наукою, нині переважна частина західних же політиків і науковців вирішила його забути, – мовляв, Путін авторитарій, і Кім Чен Ин авторитарій, і товариш Сі, і barát Orbán також… А тим часом між авторитаризмом і тоталітаризмом дуже істотна різниця. Якщо авторитаризм вимагає лояльності підданих, але не перетворює їх на гвинтики шляхом підпорядкування їхніх "я", то тоталітаризм робить саме останнє. Тому проти українців воює не Путін, а "колективний Путін", до складу якого входить більшість населення Росії. Щоправда, це населення ще не доведене до стану "ідеальних виконавців", чого прагне будь-який тоталітаризм, але вже близьке до нього. Авторитарний режим можна усунути мирним чи немирним способом, а тоталітаризм можна лише демонтувати разом із державою – СССР, ЧССР, СФРЮ, ПНР, Третім Райхом тощо. Державою, а не країною (СССР країною ніколи не був, як і СФРЮ, як і Третій Райх, а поляки не випадково одразу ж розпочали будувати третю Річ Посполиту). Звідси випливає, що єдиний ефективний спосіб взаємодії з РФ – демонтувати її, як зазначав іще у 2012 році Борис Стругацький – із введенням міжнародних поліцейських сил у цю Азіопу у 2030-х роках.

На щастя, на Заході ще є науковці, політики та публіцисти, які чудово розуміють різницю між авторитаризмом і тоталітаризмом. І гріх напряму не звернутися до них і не посприяти їхній самомобілізації.

А чом би не нагадати – і не раз – як Вінстон Черчилль говорив про Штати та Британію, про їхню історичну місію: "Ми ніколи не повинні припиняти безстрашно проголошувати великі принципи свободи і прав людини, які є спільною спадщиною англомовного світу і які, завдяки Великій хартії вольностей, Біллю про права, Habeas Corpus, суду присяжних, англійському загальному праву знайшли своє найвідоміше вираження в Американській декларації незалежності". І наступну його максиму: "Якщо західні демократії будуть разом суворо дотримуватися принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, їхній вплив на просування цих принципів буде величезним, і ніхто не наважиться їх зачіпати. Однак якщо вони розділяться або зрадять свій обов’язок і якщо ці надзвичайно важливі роки промайнуть марно, то нас усіх може спіткати справжня катастрофа".

І чом би не говорити про Путіна як про "Сталіна і Гітлера в одному флаконі" (ця формула належить не мені, а одному російському інтелектуалу, прізвище якого не стану називати з відомих причин), і чому б не наголосити: якби Гітлер свого часу погодився вбити не 6 мільйонів, а лише 2 мільйони євреїв, ви би теж сказали, що він іде на серйозні поступки і дружили з ним?

Наступне. Слід чітко зазначити: у разі відступу ЗСУ з усього Донбасу неможливо дати гарантію, що з-під контролю центральної влади України не вийде певна частина добре мотивованих і професійних військових (а якби США віддали комусь, скажімо, Аляску, хіба було б інакше?) Тим часом тільки на європейській території Росії понад 30 діючих ядерних реакторів, є реактори на азійській території РФ, скажімо, Білібінська АЕС на Чукотці, поруч з Аляскою – аж чотири енергоблоки… Хіба щось спинить людей, які у розпачі, у відчаї, які прагнуть так сильно грюкнуть дверима, щоб здригнувся весь світ, що тим чи іншим способом позбавив їх і їхні сім’ї домівок і перекреслив будь-які шанси повернутися?

Згадайте: Ізраїль у 1973 році у критичній ситуації, коли Москва вдарила по ньому руками Єгипту та Сирії, коли був прорваний фронт на Синаї та відкрився шлях на Тель-Авів і Єрусалим, поставив на бойове чергування ракети "Єрихон-1" з ядерними боєголовками (до речі, він не мав права їх створювати, тим більше погрожувати ударом по Каїру, Дамаску й Александрії). Проте нічого іншого не залишалося – і цей крок допоміг.

Наступне. Чому у відповідь на вимогу "задля демократії" негайно за будь-яких обставин провести в Україні вибори не було порушене питання про вибори в Росії? Невже ж там панує демократія? Невже ж там упродовж останніх десятиліть відбувалися чесні вибори? Невже ж не там убивали опонентів влади "кремлівських чекістів", нехай навіть непослідовних? Юшенков, Нємцов, Навальний – західній публіці досить нагадати тільки цих трьох знакових персонажів, про яких вона хоч би щось чула та щось знає. Невже не труїли, не били і не "закривали" чимало інших "легальних опозиціонерів"? Невже постійно не переписували конституцію під Путіна?

Слід було вимагати дати шанс "хорошим росіянам". Так, вони якогось дідька вважають, що їхній любий народ їх підтримає, а не Путіна, – то нехай поекспериментують і пересвідчаться! Як на мене, одні так і залишаться безнадійними дурниками, а інші втратять голови, – але ж хтось, можливо, навпаки, здобуде ці голови, втративши ілюзії?

І наостанок – найдискусійніше та найдратливіше. Ви звернули увагу, що Зеленський про Крим уже й не говорить? Схоже, що Трампи-Маски вже вирішили питання, віддавши "ісконно русскій" півострів Росії… Але в запасі є хід конем по голові Путіна. У 1774 році Росія підписала з Туреччиною Кючук-Кайнарджийську мирну угоду, за якою Крим відходив від Османської імперії та визнавався незалежною державою. Менше, ніж за 10 років Росія цю угоду, звісна річ, порушила, анексувавши Крим. То чому б не використати цей сюжет, адже Ердоган постійно наголошує на османських коренях нинішньої Туреччини, на певній спадкоємності? Чом би не підписати з ним угоду про створення українсько-турецького кондомініуму (співволодіння) на теренах Кримської (Кримськотатарської) автономії? У нас є кількасот тисяч люду, які туди в разі створення такого кондомініуму повернуться, бо вони або їхні батьки були кримчанами. У Туреччини є також потенційні переселенці – сотні тисяч тих нащадків кримських татар, які не втратили ідентичність і пам’ятають про свою прабатьківщину. Вони також можуть там осісти. Ну, а зайдам із Росії, які там з’явилися за останні десятиліття (не лише з 2014 року, а і раніше – сім’ї офіцерів ЧФ й інші "служаки Путіна"), у такому разі доведеться забиратися. Не забуваймо: як сам Путін, так і "колективний Путін" бояться Ердогана та Туреччину…

Я розумію, що дехто мріє, що і без цього Росія гепнеться, відтак можна буде пити каву на набережній Ялти… Але чому б не спробувати зіпсувати життя "кремлівським чекістам" і їхній "народній підстилці"?