Блог | Цена исторических ошибок выросла. Современность требует от Украины и Польши зрелости

На двух верхних фотографиях изображены: Главный комендант Армии Крайовой генерал Стефан Павел Грот-Ровецкий и Глава Провода Организации Украинских Националистов Степан Бандера.

Враги, которых концлагерь сделал союзниками.

Далее текст на языке оригинала.

Так, Стефан Ґрот-Ровецький та Степан Бандера дійсно перебували в одному концтаборі – Заксенгаузен (Sachsenhausen), у спеціальному ізольованому бараку "Целленбау" (Zellenbau).

Цей барак був фактично "в'язницею у в'язниці", де нацисти утримували найважливіших політичних в'язнів з усієї Європи: колишніх глав урядів, військових лідерів, дипломатів та провідників національно-визвольних рухів, комуністичних діячів з усієї Європи, офіцерів Інтелідженс Сервіс, пілотів англійських літаків, сина Сталіна – Якова Джугашвілі, сина видатного норвезького полярного дослідника Фрітьйофа Нансена – Одда Нансена, радянських генералів, німецьких єпископів, українських націоналістів, французького міністра Поля Рейно, австрійського Федерального каанцлера Курта Шушніга – всього до 80 осіб одночасно.

Історичні джерела та спогади учасників підпілля (зокрема, заступника Бандери – Миколи Климишина) свідчать, що між двома лідерами відбулася принаймні одна секретна зустріч і розмова – рано-вранці в четвер 22 липня 1943 року на блоці "Целленбау" концтабору Заксенхаузен.

Зустрітися лідерам двох народів допоміг Володимир Стахів, член Проводу Організації Українських Націоналістів, в’язень Заксенхаузена, який виконував обов'язки табірного прибиральника.

Тільки-но Стахів розповів новоприбулому Стефану Ґроту-Ровецькому, хто він і звідки, тут же почув запитання:

– А де Степан Бандера і Ярослав Стецько?

– Вони тут. Бандера ваш сусід, ви з 71-ї камери, а він у 73-й.

Ровецький негайно попросив про контакт з Бандерою. Бандера погодився без роздумів. І – в суворій таємниці перед вартою – зустріч відбулася.

На початку таємної зустрічі один зі співрозмовників представився: "Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера". У відповідь почув: "Головний Комендант Армії Крайової генерал Стефан Ґрот-Ровецький".

Хоч перед війною польська преса активно мусувала думку, що ОУН – німецька "п’ята колона", для генерала Ґрота-Ровецького ув’язнення Бандери в Заксенхаузені було "цілком достатнім аргументом, що ці люди також боролися з Гітлером". І тут уже вступало в свої права поняття військової честі, яке забороняє шкодити тому, хто в однаковій ситуації з тобою протистоїть спільному ворогові.

Але тінь минулого таки тяжіла. Щоб не провокувати незгод, обидві сторони відмовилися від дискусій на історичні теми, облишивши минуле історикам і письменникам. Дискусії крутилися навколо майбутнього.

Обидва лідери чітко усвідомлювали, що головною загрозою для майбутнього як Польщі, так і України є наступ сталінського СРСР.

Провідник ОУН погоджувався з необхідністю спільного антибільшовицького фронту, проте підкреслював, що передумовою для цього має бути визнання Польщею права українців на власну незалежну державу на її етнічних землях.

Після цієї зустрічі з лідером українських націоналістів генерал Ґрот-Ровецький надіслав таємну записку (грипс) до Варшави, де пропонував польському підпіллю розглянути можливість втрати Волині та Східної Галичини після війни, враховуючи етнічні реалії регіону та необхідність майбутньої польсько-української стабільності. Його цитата, що збереглася в історичних архівах, звучить так:

"…уже зараз ми мусимо рахуватися з втратою наших східних земель на користь українців. Цього вимагає польська рація стану".

Ця позиція генерала Ґрота-Ровецького кардинально відрізнялася від офіційної лінії польського уряду в екзилі (Лондон) та керівництва підпілля у Варшаві, які категорично наполягали на непорушності довоєнних кордонів Польщі 1939 року (включно з Волинню та Галичиною).

Попри авторитет Ґрота-Ровецького, його заклики з концтабору не змінили офіційну стратегію Армії Крайової на українських землях. Командування підпілля у Варшаві сприйняло ці слова радше як песимізм ізольованого лідера, ніж як керівництво до дії. Польська сторона продовжувала реалізацію плану "Буря" (пол. Akcja "Burza"), намагаючись підтвердити свої права на Волинь і Львів перед приходом Червоної армії, що врешті-решт призвело до трагічних наслідків для обох сторін – і польської, і української. СРСР загарбав і українські, і польські території, а криваве протистояння між поляками та українцями на місцях лише полегшило Сталіну повністю ліквідувати як польську, так і українськоу незалежність.

Вулиці Степана Бандери в Україні та генерала Стефана Ґрота-Ровецького в Польщі сьогодні є важливими топонімами, які відображають національну пам'ять обох суспільств.

У Варшаві, Вроцлаві, Познані та інших польських містах вулиці Ґрота-Ровецького вшановують лідера, який до останнього боровся за суверенітет своєї держави.

В Україні ж вулиці Степана Бандери у Львові, Івано-Франківську, Тернополі та Києві символізують безкомпромісну боротьбу за українську незалежність.

Постаті, які є національними героями для одного народу, часто сприймаються як запеклі суперники або супротивники іншим через трагічні сторінки спільного минулого.

Ізолятор "Целленбау" став місцем, де обидва лідери, позбавлені впливу на свої армії на волі, змогли піднятися над міжнаціональною ворожнечею заради спільного майбутнього.

Сьогодні, в умовах протистояння спільній загрозі зі Сходу, досвід Ґрота-Ровецького та Бандери слугує нагадуванням: відсутність компромісу між сусідами завжди відкриває шлях третьому, агресивному гравцю.

Історія таємного діалогу між Степаном Бандерою та Стефаном Гротом-Ровецьким у похмурих стінах Заксенгаузена – це не просто епізод Другої світової війни, а пророче застереження для ХХІ-го століття. Тоді два лідери усвідомили згубність взаємного протистояння занадто пізно, коли маховик трагедії вже було запущено, а радянська окупація Східної Європи стала неминучою.

Нині, в умовах повномасштабної російської навали на Україну, ціна історичних помилок зросла стократ. Російський імперіалізм знову загрожує безпеці не лише Києва, а й Варшави та всієї Європи. На цьому тлі політичні коливання – від гострих суперечок навколо Волинської трагедії до безпрецедентних кроків, як-от позбавлення Президента України Володимира Зеленського польського Ордена Білого Орла, що стався на тлі глибокої кризи у двосторонніх відносинах – демонструють, наскільки крихкою може бути солідарність під тиском внутрішньополітичних кон'юнктур та історичних образ.

Сучасність вимагає від України та Польщі зрілості, якої забракло лідерам минулого. Будь-які спроби роз'єднати два народи через події ХХ-го століття сьогодні грають виключно на користь російського агресора. Польсько-українська єдність та безпекова синергія є єдиним дієвим щитом для захисту європейської цивілізації.

Ми маємо право пам'ятати різне минуле, але зобов'язані побудувати спільне майбутнє – заради того, щоб трагедія Заксенгаузена та втраченої свободи ніколи більше не повторилася.