Блог | Страх и ненависть в Торезе
Название/автор: Сто тысяч/К. Пенькова
Театр: Театр Драматургов
Режиссер: Аркадий Непиталюк
"Сто тысяч" Екатерины Пеньковой демонстрируют развитие украинской комедийной драматургии: от Карпенко Карого до современности. Сюжетность стала разветвленной, персонажи более сложными, более тонкими, а от того до остроты опасными. Ну, и юмор, - что свойственно шахтерскому городку, где происходят события, - почернел до антрацито-угольного. Без сомнения, Аркадий Непиталюк, режиссер кинокомедии "Уроки толерантности", поставил в Театре драматургов настоящую иронично-интеллектуальную жемчужинку. Возможно, самая смешная комедия этого театрального сезона.
Далее текст на языке оригинала
"Життя тебе, канєшно, не щадило. Як не союз, так 90-ті. Як не 90-ті, то все одно Торез..."
Відразу заспокою поціновувачів Карпенко-Карого, Пенькова від майстра-попередника взяла лише назву, імена, дуже приблизний загальний корпус персонажів та, звісно, авантюрно-аферестичний дух. Тому, "Сто тисяч" від Театру Драматургів не є пародією чи переказом класичної п’єси, а являється оммажем, підморгування театралам, доказом, що сучасні автори теж читають класиків та надихаються їх творчістю. (Про класичну, еталону постановку "Ста тисяч" від Театру на Подолі з Б. Бенюком я писав у попередній рецензії). Єдиний, кого тут активно пародіюють, копіюють та намагаються перевершити, – англійській режисер Гай Річі.
Деталі, які ріднять "Сто тисяч" з багатолінійними фільмами Гая Річі, можна перераховувати по пунктах:
- Нестандартні персонажі з тіньової сторони соціуму: колишній аферист-фальшивомонетник; торезький кокаїновий барон; чорний археолог, з неодноразовими контузіями.
- Іноземні бізнесмени, від пропозицій яких неможливо відмовитись.
- Пушки ("тульський пряник"), необачні постріли та випадкові трупи.
- Сленг, нестандартна лексика, тридцяти трьох етажні матюки.
- Несподіванки (твісти) та вибухова кінцівка.
Оскільки Непиталюк не може відтворювати кінематографічні прийоми Гая Річі в театральному просторі, йому доводиться перевигадувати всю картинку. Так на сцені з’являються іграшкові машинки та пискляві кури. А щоб глядач зрозумів усі гілки представленої афери, у виставі два оповідачі: зовнішній (Сергій Сасин), що зачитує авторські репліки, та Сава-Савєцкій, який коментує події в реальному часі з реального простора, навіть до опису власних передсмертних переживань.
Актори у Непиталюка, завдяки вміло підібраному складу, становлять настільки ж невіддільну складову спектаклю, як і сам оригінальний сюжет. Коли дивишся в обличчя головного героя Гери Барсетки (Ігор Колтовський) віриш, що ця людина у свій час "боржників пучками по троє в шахту скидав". Його синуля Рома (Остап Дзядек) виглядає достатньо безбаштовим, щоби, - при наявності зброї, - бути небезпечним, перш за все для себе. Від Гериного кума та компаньйона Сави Савєцкого (Костянтин Міхно) віє зайвою інтелігентністю та вродженою вимушеною безпомічністю. На противагу йому на сцену авторитетно вкочується фактурний велетень Пузир (Дмитро Єременко); такий вбиває по-діловому, по-дорослому, не через емоції, а через "репутацію", як "заручник бізнес-системи". І, як притаманно героям Гая Річі, іноземні партнери (Руслан Мірошниченко), - хоч з Північної Осетії, хоч з Польщі, - традиційно проходять шлях від зухвалих панів до накиданих простаків. А чорний археолог Бонавентура (Владислав Романщак) настільки натхнений пошуками скіфських скарбів, що можна тільки здогадуватись, скільки разів життя било його по голові так, що спасала лише незнімаєма шахтарська каска.
У виставі один жіночий персонаж - Мотря-Матрьошка-Мартишка (Кароліна Мруга). Невеличкий спойлер: саме на дівчині з унікальною здатністю "пам’ятати всі номери телефонів, всі паролі і, навіть, номери банківських рахунків" зав’яжуться вузликом сюжетні лінії. Тому раджу зосередити при перегляді увагу саме на цьому персонажі. Та й навряд чи вийде по іншому. В цій ролі Мруга одночасної видає стільки юної наївності, зрілої спокусливості та прихованої, майже аспідної, підступності – що від неї важко відвести очі.
Звісно, на відміну від класичних постановок "Сто тисяч", виставу Непиталюка-Пенькової складно рекомендувати школярам. Секс, мат, заборонені речовини, трупи та багатоходові афери - тут хорошому театр точно не навчить! А ось для поціновувачів складних історій, авантюрних пригод, колоритних, глибоких персонажів та чорного гумору – перегляд обов’язковий. Адже Непиталюківські "Сто тисяч" виглядають претендентом на найсмішнішу та найнестандартнішу прем’єру цього театрального сезону.
