Блог | Предвестник Второй мировой: 85 лет назад Венгрия оккупировала Карпатскую Украину
В марте 1939 года Венгрия, где существовал профашистский режим, осуществила аннексию Карпатской Украины.
Это событие не считается началом Второй мировой войны. Хотя эта аннексия сопровождалась военными действиями, а многие украинцы погибли в боях с венгерскими оккупантами. Были, правда, утраты и с венгерской стороны, пишет Петр Кралюк для "Радио Свобода".
Далее текст на языке оригинала.
За великим рахунком, Карпатська Україна стала жертвою гри тогочасних держав Європи. В її анексії була зацікавлена не лише Угорщина, але також Польща й Радянський Союз, які боялися розвитку українського національного руху. У цій ситуації нацистська Німеччина "вмила руки". В певному сенсі, загарбання угорцями Карпатської України стало предвісником Другої світової війни.
Крах Версальської системи
Версальська система міжнародних відносин, що склалася після Першої світової війни, виявилася недостатньо дієвою. Між державами-переможцями й переможеними зберігалися значні протиріччя. У окремих країнах, які зазнали поразки в Першій світовій війні, спостерігалося наростання реваншистських настроїв. Зокрема, це стосується Німеччини й Угорщини, які претендували на розширення територій своїх держав. Також на це претендував Радянський Союз – трансформований наступник імперської Росії.
У 1938 році Версальська система практично перестала діяти. Того року були зроблені певні кроки, які, власне, й привели до Другої світової війни.
30 вересня 1938 року в Мюнхені очільники Великобританії, Франції, Німеччини та Італії уклали договір, за яким був даний старт розділу Чехословаччини.
Судетська область передавалася нацистській Німеччині. Також, згідно з цією угодою, Чехословаччина мала задовольнити територіальні претензії Угорщини та Польщі, віддавши їм певні території, де проживало, відповідно, угорське й польське населення.
Керівництво Чехословаччини змушене було не лише погодитися із територіальними втратами, а й піти на федералізацію своєї держави.
Тепер вона складалася з трьох частин – Чехії, Словаччини й Підкарпатської Русі (Карпатської України).
8 жовтня 1938 року було створено перший уряд (Рада міністрів) Підкарпатської Русі, який очолив Андрій Бродій. Перебував він у адміністративному центрі краю – Ужгороді.
Офіційне затвердження цього уряду центральною владою у Празі відбулося 11 жовтня 1938 р. Однак цей уряд довго не проіснував. Бродій мав проугорську орієнтацію. Він вів переговори з керівництвом Угорщини про приєднання до неї карпатського краю.
26 жовтня 1938 року Бродія усунули з посади голови уряду. І в той же день його арештувала чехословацька поліція за "державну зраду і шпигунство".
Новим очільником уряду Карпатської України став лідер Християнсько-народної партії, греко-католицький священик Августин Волошин, який мав проукраїнську орієнтацію.
Уряд Волошина дозволив вживати поряд із назвою "Підкарпатська Русь" найменування "Карпатська Україна". Однак остання виявилася неприйнятною для чехословацьких урядовців і вони наполягали на вживанні старої назви.
Згідно з рішенням першого Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року, північно-західна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачівський і Севлюський повіти) з найбільшими містами краю Ужгородом та Мукачевом були передані Угорщині. У такій ситуації столицю Карпатської України 10 листопада перенесли до Хуста.
Українська держава на карпатських теренах
Для захисту автономної Карпатської України було сформоване парамілітане формування "Карпатська Січ", допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. Чимало свідомих українців покладали великі надії на це державне утворення. Вони сподівалися, що воно стане осередком, який дозволить їм з часом відновити Українську державу.
Уряд Волошина здійснював заходи, спрямовані на розбудову держави. Зокрема, налагоджувалася робота промисловості, транспорту й торгівлі. Здійснювалася українізація державної адміністрації, системи освіти й видавничої справи. Особливо активізувалося культурно-мистецьке життя. До Хуста приїхали такі письменники, як Олег Ольжич і Улас Самчук. Тут почав працювати театр "Нова сцена".
12 лютого 1939 р. відбулись вибори до вищого законодавчого органу Карпатської України – Сойму. На них абсолютну більшість голосів (близько 92,4 відсотків) здобули кандидати від Українського Національного Об'єднання.
15 березня 1939 року в умовах остаточного розпаду Чехословаччини, Сойм проголосив незалежність Карпатської України. Тоді ж була прийнята конституція цієї держави. Президентом її обрали Волошина.
Однак Карпатська Україна зазнала вторгнення з боку Угорщини. Ще в ніч з 13 на 14 березня угорські війська почали захоплення її території. Їм допомагали польські військові групи, здійснюючи різноманітні диверсії. "Карпатська Січ" не мала змоги ефективно протистояти добре озброєній угорській армії. До того ж чеські війська, що залишалися на теренах Карпатської України, фактично, діяли проти "Карпатської Січі".
Найбільший бій між угорськими військами й українськими воїнами відбувся на Красному полі неподалік Хуста.
16 березня 1939 року зазнавши втрат, угорці захопили це місто.
Керівники молодої держави змушені були емігрувати. 18 березня більшу частину земель Карпатської України окупували угорські війська. Щоправда, у гірських районах загони "Карпатської Січі" продовжували боротьбу з окупантами до кінця травня 1939 року
7 липня 1939 року угорці остаточно анексували Карпатську Україну.
Ця анексія супроводжувалася жорстоким терором проти українців. Тисячі членів "Карпатської Січі" були або розстріляні, або потрапили в концентраційні табори й тюрми. Знищені були українські організації, зокрема "Просвіта".
Натомість угорці пропагували серед українського населення краю русинство. Вони дозволили видавати часопис "Зоря", що друкувався "русинською мовою". Це робилося для того, щоб утвердити думку про окремішність населення Карпатської України, його відмінність від українців.
На жаль, про цю трагічну сторінку в нашій історії мало знають у світі. Зрештою, як і в Україні.
А шкода… Бо те, що діялося 85 років тому, є повчальним і для нас, українців, і для європейців.
