Блог | Мертвые напоминают о себе: СССР и Россия строили на костях убитых людей

Сегодня пока есть время, хочу снова провести вам экскурс в историю, потому что, вот знаете, смотришь на современность, а тебя не покидает мысль, что Вселенная не просто так раз за разом возвращает тебя к неизученным урокам и изо всех сил пытается сделать все, чтобы ты увидел эту современность с позиции страшного опыта твоих предков, пишет Елена Степова для "Информационного сопротивления".

Далее текст на языке оригинала.

Той хто мене читає, той знає, що я пишу не тільки про село, кіз та життя в ОРДЛО, а й збираю автентичні рецепти самограйок, ритуали та описи ужиткової (побутової) магії, рецепти використання дикоросів, стародавні дохристиянські молитви й інші речі, які можна віднести до нематеріальної спадщини.

Нематеріальна спадщина – це те, що дуже хочеться зберегти, щоб ніхто й ніколи не зміг сказати "України ніколи не було". Бо, історію переможці вміють переписувати, більш того, вони ще й полюбляють її знищувати, щоб не дай боже ніхто не допетрав, як ще вчора сильна аграрна, наукова, культурна європейська країна стала "улусом" та маріонеткою в руках московських вошей.

Нематеріальна спадщина – це побут й культура, будівництво й технології, а ще це степи, звіри, рослини, пісні, молитви, рецепти, традиції, й навіть казки. Це те, чим жили наші пращури й що є фундаментом нашої нації.

Я нагадаю вам серію нарисів з архіву ІС про нематеріальну спадщину Луганщини, може хто прогавив.

Багато з цих дописів про щось автентичне, забуте, як-то весільні традиції, щоденну випічку чи автентичні вироби ручної роботи місцевих майстринь.

Але, от про щоб ти не писав, про весільний рушник чи віночок, ти все одно згадуєш та повертаєшся у минуле, зчорніле, знищене українське минуле Луганщини, яку зросійщували, як могли. Знищували не тільки мову, традиції, українське національне вбрання чи прикраси, знищували навіть українську природу.

І скільки б я не розповідала про Луганщину, про її темні плями, її страшну історію, кожного разу випливає ота паралель "було-є", яка б’є по тобі спогадами, як електрострумом, показуючи страшну правду – не було, а досі є, досі нас це знищує.

Тому я знову хочу вам розповісти цікаву історію, де минуле дзвонить у свої дзвони, показуючи нам наше сьогодення та натякаючи на невивчені уроки історії, які нас не відпустять, аж допоки ми не вивчимо їх.

В срср та в сучасній росії культ смерті. Саме тому росіяни й радянські люди так легко вмирали та вбивали, бо це їх культура, релігія, побут, буденність.

Захоплюючи іншу країну, чи беручи в рабство інший народ, радянська влада знищувала максимум корінного населення, культуру, побут, мову, традиції окупованої нації, щоб не дати можливості людям ожити, відродитися.

Для цього використовували дивні ритуали, які ось тільки зараз дозволено назвати окультними чи магічними – цементування смерті.

Ну, це й славнозвісний Мавзолей, де досі лежить труп, який є символом росії й об’єктом поклоніння мас. Й купа памятників померлим радянським діячам, накшалт Клима Ворошилова чи Свердлова з Дзержинським. Й купа різних окультних "кружков по интересам", які на росії у великому попиті. Й процвітання канібалізму по деревням та містам росії. Й культ війни, що є частиною культу смерті – згадайте Храм Війни, який московський патріархат побудував на росії.

Я вже досліджувала цю тему, й знаєте чому? – бо у 2014 році разом з триколорами на Схід України прийшли маги, ворожки, окультисти, салони по замовлянню "от пули украинской", "победы над укро-фашизмом" та інших вологих мрій.

В церквах московського патріархату у 2014 році вільно проводили чорні меси та окультні ритуали. Тоді дуже модним було відспівувати родичів з України, ставити свічки за упокій українським політикам. В Свердловську, де я жила, у церквах відспівували не тільки Україну, а й Турчинова, Ляшко, Порошенко. Це для людей було норма. Підкреслю, для віруючих людей, які жили по законам божим.

В 2014 році росіяни, які тоді були "іхтамнети", розповідали історії про те, що на росії ясновидячі, ворожки та маги разом з якимись там живими святими та попами розповідали видіння, що Україна буде в "составе ссср, величие ссср вернется, Америка исчезнет, Европа умрет от голода и болезней, а люди в Третьем Риме, – так называли россию – будут богаты и счастливы". А ще, було дуже багато розмов, що війну путін почав, бо отримав благословіння та вічне життя від шаманів, саме тому шаман Шойгу є головним військовим.

Але сміх сміхом, а окультизм завжди був невід’ємною частиною саме радянської влади.

Радянська влада та радянські політики, зокрема й товариш Сталін, були адептами окультизму та багато рішень приймали після проведення ритуалів. Радянська влада пропагандувала атеїзм та раціоналізм, але існували цілі відділі КДБ, які займалися паранормальними явищами, відшукували людей зі здібностями, артефакти, які мали магічний вплив. Вольф Мессінг був частим гостем у Кремлі та консультував Сталіна. Особливу довіру маг отримав, коли зпрогнозував поразку Гітлера. Це не афішувалося, але Мессінг був магічним радником вождя народів.

От зараз суспільство обговорює участь феншуїстів, тарологів, екстрасенсів та відьом в політичному житті країни, тому мій нарис буде як раз у тему. Тим більше, що майже усі вони з росії. Чомусь український "виробник" магії не у фаворі.

Але відійдемо від казки й повернемося до реальності. Вірніше, повернемося у наше минуле, яке досі, як "Бермудський трикутник", так й не вивчене й не пізнане нами. Шкода. Бо у минулому лежать відповіді на багато питань сьогодення.

У наші громаді, де я зараз живу, сільрада, школа та клуб побудовані в часи срср, тобто це доволі не старе будівництво. Школа, сільрада та клуб у селі побудовано на кладовищах. Ну, це ось прямо так "кладовище" то назвати неможливо, бо там не було хрестів, трун та могил, але це кладовища.

Це траншеї, які копали у 1932-33 роках та хоронили в них селян, корінних мешканців Степанецького повіту. Села Степанці та Мартинівка Канівського району Черкаської області (нині — Степанецька громада) зазнали надзвичайно важких втрат під час Голодомору 1932–1933 років. Цей регіон був одним із тих, де радянська влада особливо жорстко проводила політику конфіскації продовольства. Тільки в селі Мартинівка від голоду загинуло понад 1300 жителів. У 1933 році в селах було забрано все зерно, яке часто засипали в амбари і давали гнити, замість того, щоб нагодувати людей.

Здається у 2017 році, коли корчували стару вербу, на березі під її корінням знайшли баняк з зерном, який закопали у 1933 році, ховаючи від червоних комісарів.

Черкащина, як частина колишньої Київської області, зазнала одного з найвищих рівнів смертності. За документами, у багатьох селах цього регіону за 1933 рік вимирала більша частина населення.

У хати закатованих голодом українців завозили росіян. Масово. Ще трупи не поховані у хатах лежали, а туди вже заходили нові господарі.

Тому більша частина людей похилого віку, які є мешканцями громади, має у паспорті місце народження Псков, Орськ, Омськ, Архангельськ та інші міста росії. Хтось приїхав на Канівщину дитиною, хтось молодкою й створив тут сім’ю, хтось приїхав вагітною, хтось у складі великої родини.

Усі ці люди створили сім’ї, народили тут дітей, мають паспорти громадян України, а діти вважаються корінними мешканцями цього села. Так, вони україномовні (більшість суржикомовна), й вважають, що вони є корінні жителі, бо народились тут, але їх коріння по батькові, матері чи одразу обома батьками з росії.

Що цікаво, більшість дітей цих навезених сюди людей при срср навчалися у спеціалізованому інтернаті для дітей з розумовими вадами, бо мають різну ступінь олігофренії. Там перезнайомилися, поодружувалися й народили купу дітей теж з таким самим діагнозом. Але це вже інша історія. Я про кладовища та прив’язаність росіян (радянських людей) до некромантії, як невід’ємної частини їх культури.

Так ось, у часи срср на могилах закатованих голодом українців, на кладовищах, на згарищах хат радянській владі було сакрально важливо побудувати якісь будівлі.

Саме тому сільська школа побудована так, щоб каналізаційні стоки йшли саме у рів з тілами. Клуб для танців теж на могилах українців. Сільрада.

От гугул підказує, що у селі проводяться заходи щодо вшанування пам’яті загиблих у Голодомор, я тут з 2014 року, молодша донька ходила у школу в Мартинівці, але про такі заходи ми лише читали у гуглі.

Самі баби тему Голодомора у селі обходять стороною, чула навіть версію – "усе це вигадки сучасної влади, жили при советах гарно".

Траншеї просідають й мертві часто виходять на світ божий, щоб нагадати про себе. То собаки кістки тягають, то діти череп знайдуть у футбола гуляють. Донька надивилася, то у школі не прижилась, а на мої намагання якось привести людей до тями я отримувала – "понаїхали ці донбасяни й встановлюють свої правила, лізуть у наше життя".

То що я вам скажу, будувати на могилах українців, це давня радянська традиція. Це ось якась необхідність самоствердитись, впевнитись, що ми гарно поховані й забетоновані. Й це не тільки про Центральну Україну. На Донбасі теж саме. Згадайте "Сучью балку" на Луганщині, я писала про неї – місце захоронення закатованих радянською владою хотіли приховати, зацементувавши та побудувавши гаражний кооператив.

Ровеньки, Луганщина, кінотеатр "Космос", побудований на кладовищі, вірніше, траншей, куди кидали закатованих голодом українців.

В селі Провалля (Довжанськ, Луганщина) клуб був побудований на місці козацької церкви та козацького кладовища. Кам’яними козацькими хрестами викладали фундамент клубу.

Бахмут, Святогорськ, Слов’янськ – там будували не тільки на містах старих цвинтарів, а й використовували для фундаменту та бордюрів доріг степових кам’яних "баб". Їх радянська влада ненавиділа сильно.

Степові кам’яні баби (боввани) — це монументальні антропоморфні скульптури (від 1 до 4 метрів заввишки), створені давніми кочовими народами (скіфами, половцями та іншими) у степовій смузі Євразії, зокрема в Україні, у період від IV тис. до н.е. до середньовіччя (переважно X–XIII ст.). Вони символізували предків або божества, встановлювалися на курганах або на підвищеннях, виконуючи роль охоронців простору, святилищ або межових знаків.

Україну просто цементували у бетон. Знищуючи пам’ять, згадки не тільки про злочини радянської влади (більшість місць захоронень загиблих у Голодомор знищена й зтерта навіть у архівах).

Знову повернусь до історії села, де я живу на Канівщині. Коли будували у радянські часи дорогу, знайшли поховання чи то поле бою, де було багато польської та козачої зброї, кісток людей, коней, монет. Усе це просто без дослідження згорнули тракторами й поклали асфальт.

Ці історії можна знайти у будь-якому місті, селі України, як про знищені кладовища, архітектурні пам’ятки, місця масових поховань у часи Голодомору так й про те, що більшість забудов радянського часу стоять саме на кістках українців.

Як після цього не побачити новими очима страшну історію Маріуполя, де після знищення українців росіяни на кістках будують будинки, театри, а вцілілі тіла просто загортають у траншеї, без хрестів, без відспівування, без шани померлим.

Чомусь усі роки існування радянської влади чи росії, у минулому чи у сучасні часи росіянами та проросійським громадянам, навіть, якщо в них паспорт громадянина України, дуже важливо топтатися, знищувати, бетонувати щось на кістках українців.

Можливо, це пов’язано з одним з страшних ритуалів, який досі є невід’ємною частиною життя росіян – погостная (цвинтарна) магія.

Використання землі з цвинтаря (кладовища) для залучення грошей та отримання чи збереження влади — це один із найдавніших методів чорної магії, спрямований на отримання енергії від померлих або через перенесення власної фінансової "мертвої" енергії на когось іншого.

Й радянська влада будувала сільради, школи та клуби на кістках не просто так, це теж ритуал збереження влади, панування.

Зазвичай для такого ритуалу шукають стару безіменну могилу або цвинтар, приносять з неї землю під свій поріг або закладають на ній будинок, щоб отримати безкінченну владу та потік грошей. Я збираю автентичні ритуали, то цей ритуал є у списку.

Взагалі ось на Донбасі магія на покійниках та кладовищах була дуже розвинена та популярна аж до сучасних часів.

На Канівщині про використання могильної, цвинтарної магії я почула лише від тих бабів, в паспорті яких вказано місце народження росія. Єдине виключення, це село Прохорівка, де досі живе легенда про панночку (саме тут з цієї легенди Микола Гоголь писав "Вій") та її могилу, яка виконує бажання дівчат, що підверглися насиллю.

Ось ще що згадалося. Це будівництва гребель на Дніпрі для утворення каскадів ГЕС. Тоді під воду йшло дуже багато українських пам′яток, цвинтарів, козачих стоянок, поховань, старовинних церков.

Згадався й російський, тобто радянський БАМ, який побудовано на тисячах смертей. Й хоча офіційних даних про загальну кількість загиблих в’язнів ГУЛАГу на будівництві Байкало-Амурської магістралі (БАМ) у 1930-1950-х роках немає, оскільки документацію знищували, а смертність оформлювали як "акти" без зазначення причин, але за оцінками істориків, смертність у таборах на великих радянських будівництвах віку, таких як БАМ, Біломорканал, "мертва дорога" Ігарка-Салехард, була надзвичайно високою через нелюдські умови праці, голод, хвороби та холод й обчислюється десятками тисяч.

Якось я розмовляла зі своїм земляком зі Свердловська (Довжанська), він відмовився від українського громадянства та переїхав до росії й став громадянином росії задовго до війни, бо відчув поклик роду, то він розповідав, що найбільша його мрія, яку він здійснив у росії, це було проїхатися БАМом, бо це найбільша дорога з людських кісток, а він, переїхавши до росії одразу почав займатися окультизмом та некромантією. Бо поклик!

Там, де росія чи там, де радянська людина, завжди смерть. Й неважливо, це магічні ритуали чи ритуали церковні, це політичне життя чи буденне побутове, радянська людина завжди буде прагнути побудувати його на кістках, за рахунок когось знищеного стати багатіше, вище, сильніше, відчути свою перевагу, танцюючи на кістках мертвих. Це вже збочення, яке мабуть передається генетично.

Знаєте, якби мертві могли впливати на цей світ, я думаю, що на кожного росіянина прийшлось би по тисячі тих, хто захотів би потримати їх за горло, помстившись за своє знищене життя, й це не зупинив ні бетон, ні побудовані на кладовищах замки, театри, сільради та школи. Але хай вже спочивають з миром. Судячи з усього, цю некрофільну радянсько-російську нечисть прийдеться знищувати нам, живим.