Війни XXI століття

XXI століття проходить під знаком глобалізації, що відкриває еру всесвітньої історії. Останнє десятиліття XX століття, сповнене ейфорією від закінчення «холодної війни» і краху радянського ладу, породило ілюзії щодо того, що з насильством покінчено. Вони були трагічно поховані під уламками Усесвітнього торгового центру, що зайвий раз довело істинність вислову Платона: «Тільки мертві бачили кінець війни». Глобалізація не покінчила з війною, як не змогли цього зробити економічні кризи або революції, на горе демократіям, режимам мирним за своєю суттю, і Європі, якій не дають спати спокійно примари породжених нею світових конфліктів XX століття, які коштували їй колосальних матеріальних і етичних втрат. Зате глобалізація призвела до виникнення нових типів війни.

Про трансформації, які зазнали війни, свідчать три нещодавні події. Смерть 12 березня Лазарі Понтічеллі (Lazare Ponticelli), останнього французького ветерана Першої світової війни, що пожвавила пам'ять про цей світовий конфлікт, в якому Франція з 39 мільйонів своїх жителів втратила 1,3 млн. За один день 22 серпня 1914 року в м'ясорубці загинуло 27 000 осіб.

19 березня сповнилося шість років з моменту вторгнення до Іраку США, чиї втрати становили 4 000 убитих і 29 000 поранених на 300 мільйонів населення. Не зважаючи на військовий контингент у кількості 155 000 американців і 5 000 британців, і бюджет, який оцінюється в 600–3 000 мільярди доларів (і це тільки для США), Ірак не вдалося ні зломити, ні узяти під контроль, ні відновити.

3 квітня на самміті НАТО в Бухаресті Ніколя Саркозі підтвердив, що Франція направляє 700 солдатів до Афганістану.

Отже, війна знов вийшла на перший план історії та життя демократичних держав, зокрема і Європи, континенту, який ось вже 60 років не був театром військових дій, за винятком Югославії.

Війна ще довго буде постійною супутницею глобалізації з трьох причин. По-перше, в основі глобалізації лежить діалектичний взаємозв'язок між загальним розповсюдженням капіталізму та технологій з одного боку і загостренням конфліктів цінностей, ідентичностей і культур з іншого. По-друге, взаємозалежність економік і суспільств сприяє розвитку криз і конфліктів. І, нарешті, суперництво за контроль над рідкісними ресурсами (енергія, сировина, вода) або новими стратегічними просторами (морське дно, стратосфера – запуски супутників Китаєм і США, – кіберпростір – російська атака, яка в 2007 році паралізувала Естонію).

Війна зумовлюється все більш різнорідними принципами і логікою. XVI століття було століттям релігійних війн, XVIII – обмежених війн, Французька революція й Імперія спричинили війну, де ворогом став державний лад в умовах зміцнення суверенітету націй і зародження промисловості; XX століття було ерою тотальної війни; XXI століття стало полігоном для розосереджених воєн хронічного характеру, які не так просто відрізнити від періодів миру, й ерою стирання меж між такими поняттями, як «цивільний» і «військовий», «національний» і «міжнародний». Так в світі співіснують уламки «холодної війни» (Корея, Куба), кризи, породжені розколом імперій (Кавказ, Балкани), громадянські війни, що загрожують розростися до міжнародного масштабу (Магриб, Африка), вогнища дестабілізації, спричинені крахом держав (Афганістан, Пакистан, Дарфур), конфлікти через питання легітимності та територіальних проблем (Близький Схід), суперництво за владу (Азія), операції міжнародної поліції, що здійснюються під егідою ООН.

Симетричні або асиметричні, різні за своєю інтенсивністю війни XXI століття – «гарячі», а не «холодні», цілком реальні, а не конкурентні або технологічні, зумовлюються оперативною логікою місця та часу їх перебігу. Та ж логіка застосовна і до французької армії, 11 000 солдатів якої задіяно в операціях поза країною. XXI століття стає початком перехідної епохи, яка як в геополітичному порядку, так і в економічному, з його фінансовою кризою, зачіпає області здебільшого мало відомі, де присутня сильна нестабільність разом з небезпекою «тектонічних зрушень».

Саме тому демократичні країни обов'язково мають спробувати приборкати цю спіраль насильства й узяти війни під контроль, уникаючи при цьому двох украй серйозних небезпек: піднесення війни до вищого ступеня, як це роблять ідеологи-неоконсерватори в США, чиї військові витрати сягають, щонайменше, 600 мільярдів доларів, що складає 50 % всіх подібних витрат на планеті; або применшувати серйозність ситуації, а, отже, приділяти недостатньо уваги своєму оборонному потенціалу, який міг би утримати війну під контролем. Саме другим шляхом йде Європа, чий оборонний бюджет становить 1,2 % ВВП. Запобігання війні сьогодні більш ніж колись залежить від відповідальності та свідомості громадян вільних націй. Як сказав Рене Жирар (Renе Girard), потрібно будити в людях сплячу совість. Спроби їх заспокоїти завжди призводять до якнайгіршого варіанту розвитку подій.

Ніколя Баверез (Nicolas Baverez), Le Point, Франція