Чи треба терміново лікувати двох Вікторів?

Чи треба терміново лікувати двох Вікторів?

Адже тримати при собі таємницю, пов‘язану з анамнезом хвороби Віктора Ющенка (спершу – кандидата у президенти, потім – глави держави), це, мабуть, не зовсім пристойно, якщо ти живеш у демократичній країні.

Видео дня

фото Артур Бондарь/ОБОЗ

Але ж бо – у ДЕМОКРАТИЧНІЙ країні...

А друге міркування, що спинило мене, - так це те, що всі ці партійні лідери, олігархи, депутати, міністри і просто бандюки мають величезний штат високооплачуваних слуг, котрі їм мусять вкладати належні слова і думки у мізки, для цього дуже часто зовсім не призначені; з якого дива робити задурно те, за що закляті політичні "друзі" Віктора Андрійовича дають величезні "бабки" своїй обслузі? Адже можна так само елементарно вийти в Інтернет, понишпорити там пару годин, дістати потрібну інформацію, трохи над нею подумати – і зробити належні практичні висновки.

І все.

А сісти за клавіатуру комп’ютера мене змусило те, що через два з половиною роки до деяких із ющенківських "друзів", передусім – за дивовижним, щиро українським збігом обставин, із союзної йому 2004 року Соцпартії, раптом почало доходити, що отруєння діоксином могло якось вплинути на центральну нервову систему глави держави, щось там "перекомутувати", штовхнути до не зовсім адекватних кроків – і так далі. Тож почулися голоси – давайте-но обстежимо президента, можливо, він хворий, не може ж здорова людина так не любити соціалістів, тут треба щось робити!

фото пресс-служба Президента Украины, ЕРА

Так от, товариші соціалісти, у радянські часи був популярний довжелезний анекдот, що закінчувався констатацією: "Пізно пити "Боржомі".

Справді, пізно.

Бо при тому, що перебіг хвороб при отруєнні діоксином вивчений вкрай недостатньо, але, як писав один фаховий англомовний сайт ДО приключки з Ющенком (отже, незалежно від якихось геополітичних розкладів, пов‘язаних із "помаранчевими"), таке отруєння має кілька стадій. Якщо спростити розповідь до певної схеми, то спершу маємо тяжкий удар, у тому числі і по психиці отруєного. Якщо він виживає, то далі йде кілька місяців, так би мовити, спокою, а далі може дати знати себе довготривале враження центральної нервової системи. Як само – сказати важко, але найшвидше йтиметься про сильну втомлюваність, нездатність до послідовного проведення певної лінії, стрибки настрою і т.д. Іншими словами, на цей період поведінка людини може сильно змінитися.

фото ЕРАЩо ми всі і могли спостерігати: спершу воляче здоров‘я допомогло Ющенкові витримати перший удар отрути, потім кілька місяців всі бачили енергійного політика та рішучого президента, котрий охоче спілкувався з людьми, займався державними справами, вів певну лінію (більш чи менш успішно – це вже друге питання) і т.д. А потім настали явні зміни у поведінці глави держави, і багато хто з симпатиків В.А. послав його на три літери.

І так тяглося два роки.

А тут ось приїздить Александр Кваснєвський, і каже: такого Ющенка я не бачив з часів Майдану, це знову енергійна і послідовна людина.

Отож-бо: як писав той сайт, через два-два з половиною роки людина, і передусім її центральна нервова система позбавляється наслідків отруєння, себто приходить у норму.

Так що справді – "пізно пити "Боржомі", намагаючись "комісувати" главу держави за станом здоров‘я. Ми знову бачимо перед собою того Ющенка, яким він є, ПРАВДИВОГО, з усіма його плюсами і мінусами.

Між іншим, у мене є кілька свідків, котрим я розповів за минулі два з половиною роки цю таємницю. Якщо треба, вони підтвердять, що вся ця історія не вигадана post factum. Хоча адресу сайту я все ж, користуючись гарантованими мені законодавством України правами, не назву. Охочі знайдуть підтвердження цій інформації, а різноманітна шушера... слово честі, я вже не в такому віці, щоб зважати на чийсь гавкіт.

Утім, думаю, професіонали-політики та професіонали-аналітики знали те, про що я веду мову, і раніше. Просто вони тримали своє знання при собі, а зараз так само співчутливо дивляться на тих "запеклих друзів" президента, котрим пізно пити "Боржомі"...

фото Дима Богданов/ОБОЗТим часом було б нечесно не згадати про іншого учасника виборчих перегонів, котрого ніхто не труїв, натомість він зазнав удару "тупим важким предметом" і від цього, схоже, одержав тяжкий психічний комплекс – не випадково на сцені "біло-блакитного" Майдану прем‘єра Януковича під час виступу демонстративно охороняло кілька гевалів – мовляв, чи не приготував для В.Ф. хтось із гостинних киян дієтичні яєчка? А ще, оскільки манія переслідування зазвичай іде в парі з тим чи іншим різновидом манії величі, Віктор Федорович милостиво дозволяє, щоб прихильники цілували йому руку. Але це не головне – зрештою, цілувати прем‘єрську руку вірному донецькому народові не заборониш. І те, які підсвідомі чинники зумовили молодого Вітю Януковича так полюбити пісню "Вышел в степь донецкую парень молодой…", що її у фільмі "Большая жизнь" співає бандит і шкідник, котрий тільки прикидається нормальною та порядною людиною з шахтарського краю, - це теж не головне. Є речі куди серйозніші, пов‘язані з розумовою (свідомою і підсвідомою) діяльністю прем‘єр-міністра.

На деякі з них цілком, як на мене, слушно звернув увагу сайт "Обком" у статті "Виктор Янукович давно и серьезно болен!" (http://obkom.net.ua/articles/2007-04/28.1232.shtml). Там аналізується перманентне невміння претендента на одноосібне кермування державою не те, що грамотно написати "з голови" кільканадцять слів, а просто власноруч переписати надрукований великими літерами текст, як це було нещодавно у Страсбурзі, коли глава уряду вкотре вже помилився у написанні назви власної посади, і не тільки в цьому. Таке невміння, коли людина, як не крутиться, а не може вірно переписати текст, що лежить перед нею, мовою психології називається "дисграфією". Отож, схоже, що класичне вже слово проФФесор, без якого навряд чи можна уявити сучасну українську мову, стало наслідком не простої неграмотності, а значно більш серйозних проблем, які має голова Кабінету Міністрів. У згаданій статті висловлюється припущення, що дисграфія у даному разі є симптомом тієї чи іншої форми афазії, яка у свою чергу, визначається як "системні порушення мови, викликані локальними пошкодженнями кори лівої півкулі мозку (у праворуких)" і ставиться запитання, якими "локальними" наразі є ці "пошкодження кори".

фото ОБОЗУтім, цілком можливо, що йдеться зовсім не про таку хворобу, яку змальовує "Обком" і з якою, ясна річ, не те, що країною – ЖЕКом керувати не можна. Цілком імовірно, що як перманентне невміння вірно писати, так і потреба розставляти наголоси у надрукованих для читання вголос прем‘єром текстах зумовлена іншим, дуже поширеним у сучасному світі соціально-психологічним захворюванням, - функціональною неграмотністю. Йдеться про невміння адекватно сприймати і відтворювати навіть короткі та нескладні тексти, а відтак і розуміти сенс того, що ти робиш, та вірно сприймати реакцію оточення на твої дії. Як зауважують фахівці, функціональна неграмотність може проявитися навіть при досить високому рівні освіти та соціальному статусі людини, а серед її причин називаються репродуктивне, нетворче, строго алгоритмізоване мислення, недостатня операбельність знань та вмінь і, нарешті, низький рівень загальної культури ("Анна Ахметова" та "Гулак-Артьомовський") та моральної надійності особистості. А загалом же функціональна неграмотність має своїм наслідком нездатність члена цивілізованого суспільства діяти за "правилами гри" цього суспільства.

І знову доведеться каятися: наявність такої напасті у Віктора Януковича автор цих рядків запідозрив уже досить давно, але дійшов висновку про необхідність оприлюднення своєї гіпотези після інциденту у Страсбурзі, бо ж подумалося: добре, що це запис у такій собі книзі почесних гостей, а якби йшлося про важливий міжнародний документ? Бо ж тут яких американських політтехнологів не винаймай, яких мудрагелів не бери собі у штат, а на виході все одно залишається людина, психологічно нездатна (причому це може бути, так би мовити, нападами, спонтанно) адекватно сприйняти текст і зафіксувати чітко свою (втім, яку там свою? ДЕРЖАВИ!!!) позицію. Отож...

Ясна річ, що треба щось робити. Але що?

Ясна річ, цим текстом я навряд чи комусь щось доведу: всі залишаться при своєму. Чи ні?

Ясна річ, що слід звертати увагу не лише на персоналії, а і на систему. Так?

Але це все риторичні запитання. Головне, що тепер я можу спати спокійно, покаявшись за свої недомовки, а хтось даремно питиме "Боржомі" і читатиме на ніч Анну Ахметову.

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників