Фільм улюбленця Тарантіно радує гумором та екзотикою

Сьогодні кияни можуть оцінити черговий фільм автора легендарного „Олдбоя”

В рамках артхузного кіно відбувається показ фільму корейського режисера Чхан-Ук Пака.

„Леді помста” (а точніше „Співчуття леді Помсті”) – фільм витончений і красивий розповідає історію помсти несправедливо засудженої дівчини, історію стосунків матері та дочки.

Жанр фільму визначено як драма, трилер. Хоч мені здалося, що то була витончена комедія, приправлена містикою.

Почуття гумору, знання людської натури дійсно нагадали фільми Тарантіно. Також, було кілька алюзій - „реверансів” у сторону американського режисера. Головна героїня відтяла собі мізинець – класичний епізод з Тарантінівської короткометражки в „Чотирьох кімнатах”.

Красуня-героїня, обіцяний в рецензії синтез Амелі і головної героїні „Вбити Білла” виявилась гарненькою, але дурненькою: „Підлітком Лі Гем-чжа була гарненькою, але не дуже розумною” –так пропонує автор оцінювати дівчину. Відповідно, героїня перед глядачем постає нетрадиційно суперечливою – ми не бачимо шляхетної помсти і довершеності у всьому – ми бачимо людину недоладну, яка помилялася, і, можливо, помиляється і зараз, людину, яка так і не змогла заспокоїти свою душу, головну героїню, над якою режисер по-батьківськи посміявся.

Безумовно, із загального потоку кінопродукції фільм виділяє також і корейська жорстокість, хоч, як мені здалося, в цьому фільмі вона максимально прихована.

Тонким гумором, як на мене, пройнято кульмінаційні моменти стрічки – лінчування ворога головної героїні, так би мовити, спільне вбивство корейського Білла. Чхан-Ук Пак показує, як несподівано в людській натурі поєднуються непоєднувані речі, як побутові дрібниці профанують моменти істини, як чистота кровної помсти применшується повсякденністю, як через дрібниці ця помста перетворюється на фарс.

Як на мене, саме задля цього варто побачити фільм – заради того, щоб зрозуміти, що будь-які наші чисті і високі пориви ніколи не відірвуться від землі, бо ми існуємо у світі рутини і повсякденнності, і часом, щоб приховати недоречні для торжественного і драматичного моменту фінансові турботи згадуємо про шурхіт янгельських крил.

Режисер поєднав Амелі Пулен та героїню Уми Турман, створивши образ прекрасної скривдженої азіатки. Поєднавши елегантний гнів, стильну ненависть і витончене насильство, Чхан-Ук Пак, як мені здалося, посміявся і над своїми героями і над глядачем.

Фільм можна побачити щодня у кінотеатрі "Київ".