УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Інтелігенція взяла на себе обов'язок по об'єднанню нації

Інтелігенція взяла на себе обов'язок по об'єднанню нації

В прямому ефірі телеканалу ICTV чи не вперше за 15 років без революційних ейфорій заговорили про роль інтелігенції у формуванні нації.

Темою для обговорення цього разу стали дві культури – українська і російська. з полум’яною промовою виступав Євген Євтушенко, відомий поет, з українського боку заслухали Володимира Яворівського, Мирослава Поповича, Богдана Бенюка, художнього керівника театру Російської драми М.Ю. Резніковича.

Мені пощастило увімкнути телевізор під час виступу Євгена Євтушенка. Поет, перед яким вклоняються покоління інтелігенції має своє коріння в Харкові, він з сльозами на очах говорив про взаємопроникність і пов’язаність української і російської культур. „Нехай кордони лишаються нерушимими, але так само інтимна близькість між інтелігенцією нехай ніколи не порушиться”, - закликав поет. „Ця країна в мені – вона у моєму серці, і звідти її ніяк. Хоч я росіянин”. Так само зболено він запитував, чому, коли він виступав при повному залі у Києві, він не бачив своїх друзів українських поетів? Вважаючи, що керівництво залу не надає площ, він звернувся до керівництва, те відповіло йому, що поети самі відмовляються. „Чому?” – не розумів російський українець. "Тому що не прийдуть люди", - відповідали йому товариші з України. Як так склалося, що українських поетів не знають? І чи можлива повноцінна творча співпраця між джвома сусідами заради інтелектуальної свободи і росіян і українців? Ось на які питання треба було відповісти впродовж програми.

Богдан Бенюк відповідав Євгенові Олександровичу, що саджаючи сад треба думати над тим, щоб горіх не затіняв вишню, і якщо горіх вишню затіняє, його треба з молитвою пересадити.

Але ж проблема в тому, що Росія не має п’ятої колони, було сказано в прямому ефірі. Українці Росії розчинилися і поважають землю, на якій живуть, а в Україні існує безліч провокаторів, які тільки чекають іскри, щоб організувати вибух. За умов крихкості сучасного світу, вибух призведе до непоправних наслідків. І не тільки світ крихкий, як стверджує Володимир Яворівський, крихким є мир в Україні, крихким є становище української культури.

Володимир Яворівський, коментуючи останні скандальні події навколо мови підкреслив, що відповідальність за слова чиновника лежить не тільки на Донецькій облраді і ПР, не тільки на українській інтелігенції, яка повинна принизливо відшуковувати виправдання на маразматичну заяву про неіснування української мови, відповідальність за цю заяву лежить в першу чергу на російськомовній інтелігенції. І хто інший, як не російськомовна інтелігенція, до якої апелюють слова Левченка може авторитетно поставити на місце молодого нахабу. Але ж ні, наразі російськомовна еліта мовчить.

Євген Євтушенко обурювався, що задля підняття української книги в Україні здатні підвищити ціну на книгу російську. На це йому відповідали і філософ Мирослав Попович, і кінокритик Сергій Тримбач, і відповідь полягала в тому, що порівняти російську культуру і те, як нею опікується держава з станом, в якому опинилася українська культура неможливо.

Стагнація, що панує у культурному просторі України симптоматична для самої влади, яка нині панує на цій землі. І звідси виростає чергова не менша проблема – проблема чиновництва.

Чиновник – це паразит, якого виростила система радянської влади і сьогодні чиновник харчується соками людей, які од нього звикли і наділил колосальною владою. І, за словами Віталія Коротича, якби Путін, або Ющенко захотіли сьогодні цього чиновника скинути, то, безумовно, вони самі б втратили свої президентські повноваження.

У США чиновники наприкінці кожного року змушені заповнювати так звану „етичну декларацію”. В ній оприлюднюються всі прибутки і всі подарунки, отримані впродовж року. Ця декларація доступна пресі і в разі виявлення брехні або недомовок, підозрілих, лівих, прибутків депутати втрачають свою пенсію. Так громадське суспільство тримає чиновника на ланцюжку. Як в Росії, так і в Україні, чиновник тримає на дуже короткому ланцюжку кожного громадянина.

В Україні чиновник тримає на ланцюжку кінематограф – тендери, комісія з питань державних закупівель, чиновник тримає письменника, музеї, художників, кожного з нас.

Помаранчева революція, за словами Тримбача, перелякала не тільки біло-синіх, вона перелякала також і помаранчевих. Дивитись в очі народу, який повинен би був знати своє місце і ці очі не піднімати, виявилось надто лякливим. В програмі прозвучала думка, що сьогодні народу хочуть знову вказати місце. І може це закінчитись диктатурою, порівняно з якою сталінщина здаватиметься раєм. „Я зрозумів, що народом сьогодні може керувати будь-хто, – зауважив Володимир Яворівський, - І це насправді страшно. Союз розпочинався зі Сталіна з його трьома класами духовної семінарії, Єльцин показав, що дуже питуща людина може бути президентом”, в Україні сьогодні картина ще гірша. І про яку культуру може йтися? Бюджет про неї забув, кіно не фінансується, кіностудії розкрадають, додав Сергій Тримбач.

За словами журналіста головною ознакою сьогоднішньої влади є те, що вона втратила совість.

Телеведучий Петро Мага зауважив, що не можна говорити про повноцінний діалог культур, коли на українських студіях знімаються майже всі російські фільми, адже масовка тут дешевша, другорядний український актор згоден працювати за 150 доларів там, де росіянин вимагатиме від 1000, не можна говорити про рівноправ’я в той час, коли росіяни можуть перстом вказувати місце дешевій робочий силі в Україні, а наш комплекс меншовартості таку ситуацію допускає.

Існує дві Росії і дві України, зауважили в телепрограмі, одна Росія – це Росія Євгена Євтушенко, і, безумовно, вона нам є рідною і ми з нею є цілим, у нас не може бути спільних претензій на кордони і на минуле, а інша Росія – це Росія Петра Маги. Так само є одна Україна, це та, що зібралась у студії і інша, та що з піною на губах на мітингах, присвячених утискам російської мови в Україні суржиком вимагає визнання російської державною, це та Україна, яка сьогодні займає численні чиновничі крісла. (Нагадаємо, Міністр СБУ призначив 11-го(!) свого заступника).

Мирослав Попович у своєму виступі зазначив, що не можна втрачати почуття єдності інтелектуальної і культурної, яка називається гідністю, порядністю, достоїнством.

Художній керівник театру Російської драми на питання, що ж може зробити діяч української культури, щоб не допустити розколу країни відповів, що треба взяти геніальне „Украдене щастя” у постановці театру ім. Франка та „Кам’яного господаря” у постановці театру Лесі Українки і повезти ці дві вистави по всій Україні. Віталій Коротич, письменник і поет, близький друг Євгена Євтушенка сказав геніальну фразу: „Як не допустити розколу? Якщо ми, інтелігенція, сьогодні зможемо допустити розкол, то виявиться, що все наше життя було марним”. Зрозуміло, якщо взяти найкращих професорів, забезпечити їх найкращим житлом на березі моря, створити для них університет, обладнаний за найвищими вимогами і забезпечити кримчанам та іншим українцям чесний доступ до цього університету, то проблема Криму буде наполовину вирішеною.

У культурній кризі не можна звинуватити тільки міністерство культури, за словами Резніковича, за 15 років змінилось 9 міністрів культури, вони просто фізично не встигають з усім розібратись.

Зрозуміло, що потрібно переосмислити і забути все, що роз’єднує українську і російську інтелігенцію, треба пам’ятати те, що об’єднує, і погане, і хороше, і на цьому фундаменті потрібно працювати заради єдності країни і миру в обох державах, якщо споживачу давати позитивний продукт, результат діалогу, то споживач відразу виросте, чиновник втратить свого раба. Сьогодні, за словами багатьох з тих, хто виступав, нової ролі набуває філософія, філософія, яка має знайти відповіді на питання, поставлені нашою історією, філософія, яка, переосмисливши минуле відпустить його заради майбутнього. Філософія, яка дозволить відділити пшеницю від куколю, приспособленців від творців, яка дасть звичайній людині зрозуміти, хто такий насправді Лужков (Євтушенко лиш рукою махнув) і Левченко,ім'я, яке треба забути. Завдяки інтелігенції люди можуть знайти справжні, неполітичні цінності, на яких відбудують своє життя. Як сказав пан Резніченко „Я согласен, что интеллигенция сегодня беспомощна, но мы должны быть честны и искренни у своего станка, каждый на своем месте”.

Виявляється, ми можемо втратити країну завдяки напівграмотним, безсовісним чиновникам, які говорять дурниці з трибун заради того, щоб довше і більше їсти за наш рахунок, завдяки дурницям, сказаним зі сцен ми втрачаємо свій розум і свою совість, ми занижуємо планку своїх орієнтирів, ми втрачаємо себе і дозволяємо дурням сварити нас між собою.

Можливо, зустріч закінчиться проведенням російсько-українських поетичних вечорів, як у Києві, так і У Москві. Нагадаємо, як вже повідомляв Оглядач, молоде покоління поетів влаштувало подібні вечори у Львові та у Москві 11 та 14 березня. Учітесь,читайте І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь, Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитайте, Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників: кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата,— Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний,невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!