Слідами Януковичів - 2. Прем’єр - нащадок пасічника!
Слідами Януковичів. Репортаж із прабатьківщини прем’єра
Януки: «Три хати, три алкоголіки» й всі - Януковичі
Коли «Обоз» побачив село Янукі, то зразу зрозумів, що Ганні Герман треба було придумати іншу казку про шляхетне походження Януковича. Адже на перший погляд, живих шаблезубих тигрів в Януках знайти легше, ніж тих же тигрів, але намальованих на золотому щиті, обрамленому написом латиною.
Взагалі слід визнати, що села в Білорусії – впорядковані. Для мандрівника усі вони зовні мають доволі привабливий вигляд. Існує державна програма благоустрою сіл, коли за бюджетні гроші ставляться та фарбуються паркани вздовж центральної дороги, ремонтуються сільмаги та будинки культури, скрізь акуратно підстрижена трава. Під час подорожі Білорусією склалося враження, що косарством газонів тут займається левова частина населення. Таким чином «бацька» працевлаштував усіх співвітчизників.
Щоправда, коли входиш всередину розцяцькованого, пофарбованого сільмагу, бачиш традиційний «совковий» інтер’єр, а продукти в ньому - суцільно російського виробництв, і продаються за цінами, які відносно долара вищі, ніж в Україні.
Але це – дрібниці для пересічного білоруса. Адже зовні все – лялечка, усі задоволені життям. Щоправда, для тих, хто встиг забути про радянські реалії, деякі деталі можуть здивувати. Інколи – навіть викликати щирий сміх.
Судіть самі: яку реакцію у мандрівника з України може викликати транспарант, який висить в державному ресторані міста Докшиці. На стіні висить інформаційний плакат про виконання соціальних показників. На ньому акуратно намальована діаграма з підписом, що за планом ресторан мусив «забезпечити 12 посадочних місць, а створив 36». Там же, на кухні цього ресторану, за шафою скромно висить плакат Лукашенко. На питання, чому так заховали, кухарі пояснили, що Бацька заборонив вішати свої портрети в громадських місцях.
Однак. повернемося до села Януковича. Кидається в очі те, що благоустроєм тут і не пахне. Впорядкованою та пофарбованою тут була лише дорожня табличка «Януки». За нею обабіч зарослої травою дороги стояло кілька дерев’яних хат, давно та нещодавно покинутих, зарослих кропивою та чагарником. Одна хата подавала ознаки життя: сховані парканчиком від домашніх тварин, під вікнами цвіли айстри. З-за хати вискочила жвава бабуся з відром яблук.
Я вже почала пригальмовувати біля будинку, як під машиною почувся страшний скрегіт. «На камінь наїхали, - похитала головою бабуся. - Як до нас з Києва Янукович приїжджав, теж замучилися з цією каменюкою».
Бабця швидко щебетала білоруською з чималою порцією польських слів. Я ледь встигала за її промовою, однак цілком розуміла зміст. Гості навідуються в це село не часто, тому господиня дуже раділа можливості поспілкуватися.
Я ще не встигла представитися і привітатися, а вже знала, що Віктор Федорович був трохи шокованим від вигляду села, що він не затримався в Януках довше 10 хвилин. На щастя, незнайомих мені слів у мові господині було не багато, тож суть її скоромовки можна було легко зрозуміти.
А коли бабуся дізналася, що я маю писати про Януковичів, у неї засвітилися очі, а щебет став ще швидшим. «Ангеліна Янукович», - представилася бабця.
- А хтось крім вас в селі живе? - одразу переходжу до діла.
- На горі хата, там молоді живуть, жінка з дітьми. І зверху хата, але туди не варто ходити, - попередила бабця Ангеліна.
- А ще Януковичі крім вас є?
- Йосць, тут всі Януковичі, - відповіла бабуся.
За розмовою я з’ясувала, що колись за місцевими мірками Януки було чимале село. Однак в 70-ті роки Білоруська Республіка почала реалізовувати програму укрупнення сіл, і було заборонено будуватися в Януках. З часом село вимерло, молодь переїжджала в сусідні Гарадіща, або й взагалі світ за очі. Однак перша хвиля «великої міграції» почалася ще до того - на початку століття.
Ангеліна Янукович зауважила, що після приїзду Януковича почала цікавитися історією села. Тож одна стара бабця 1910 року народження, родом з Януків, їй розповіла, що в 20-ті роки минулого століття багато селян виїхали на Донбас. Там відкривалися шахти, потрібні були робочі руки. Спочатку поїхав один, обжився, а за ним потяглися інші. В числі переселенців виявився й дід Віктора Федоровича Володимир.
Ангеліна Янукович каже, що стара бабця пам’ятала родину Володимира Януковича, і навіть показала місце, де стояла його хата. Зараз це галявина навпроти двору бабці Ангеліни, де лежать кілька принесених льодовиком гладеньких валунів.
Володимир Янукович був одним з п’яти синів, батько його - прадід Віктора Федоровича - був першим пасічником в селі. А от сини влаштуватися на рідній землі не зуміли. Землі навкруги Януків бідні, порослі чагарником, отож довелося їхати на заробітки.
Повернувся назад лише один брат. Привіз з України дружину, збудував нову хату. Стара батьківська садиба, кажуть, згоріла, під час великої пожежі, що ледь не спалила всі Янукі в 30-х роках.
Із неабияким задоволенням бабця Ангеліна повела мене на екскурсію. За її словами - в хату брата діда Януковича. Тобто, чоловіка, якому Віктор Федорович є внучатим племінником.
Тут Ганна Герман знайшла герб Януковича?
Дерев’яна будівля давно покинута: облущена піч, залишки старих меблів, десятки пустих пляшок горілки на підлозі. Зі стіни на все це неподобство дивиться Божа Матір зі столітньої фотокартки та сімейний портрет – чоловік та жінка.
- Це брат діда вашого Януковича з дружиною. Вона була україночка, привіз з Донбасу, - розповідає Ангеліна. - Шкода, що Президентом вашого Януковича не вибрали, а то був він, як наш Лукашенко, - раптом перестрибує на політичну тему бабця.
Вона розповіла, як вони всі переживали за нього під час виборів. Лукашенко для старої - ідеал, адже він вчасно видає пенсію. А ще бабуся рада, що про їхнє село не забувають, двічі на тиждень приїжджає автомагазин, привозить все, що замовиш. Більшого бабці не треба. Своє господарство: корова, свиня, кури.
- А діти приїжджають? - запитую.
- Дітей не маю, бо заміж не вийшла, - заявляє бабця. Однак живе вона не сама, а з братом Петром, який теж життя прожив, а не одружився. На питання «чому?» бабця Ангеліна відповідати не стала. Вочевидь, це якась сімейна таємниця, тож вона лише кокетливо заявила: «Так було треба».
Згодом з’явився її брат, Петро Янукович. Спокійний й мовчазний, він курив самокрутку і час від часу «піддакував» своїй говіркій сестрі.
На родича - Віктора Федоровича - зовні ані Ангеліна, ані Петро не схожі. Тож я вирішила пройтися селом, роззнайомитися з іншими Януковичами. Наступна хата була велика, дерев’яна. Вона добре збереглася. Однак подвір’я дуже занедбане, поросле кропивою. В повітрі стояв запах квашених яблук. Мабуть, господарі готували брагу для самогону. До речі, заводська горілка в Білорусії дуже дорога: ціна за пляшку - від 20 до 50 гривень, отож самогон тут в повазі.
На ганок, шкутильгаючи, вийшла Єлена Янукович. Бабуся має поважний вік, і, вочевидь, страждає через хворобу. А ще кинулося в очі, що рідні за нею не доглядають. Під час розмови з’ясувалося, що Віктора Федоровича вона не бачила. Каже, каже перед його візитом мабуть, навмисно приїхали з району, і поклали її у лікарню. Живе бабця з сином. Однак поговорити з меншим Януковичем «Обозу» не довелося. «Випив він вчора дуже. Хворіє…», - пояснила бабця.
Залишилося провідати, ще одну хату, де залишилися родичі Віктора Федоровича. Однак, пам’ятаючи про попередження в райцентрі, я рушила туди з деяким острахом.
Як з’ясувалося, мої страхи були даремними. Тут жила хороша сім’я. Мати, двоє дітей, собака Байкал, кінь Кузя та дві корови. Дочку - дівчину 14-ти років – я побачила на городі біля будинку. Вона вибирала картоплю. Дівча має високий зріст, міцна, з круглими щоками. В усьому вгадується порода Віктора Федоровича.
Її мати - Марися Янукович - на це зауважила, що її чоловіка всі вважали дуже схожим на українського прем’єра. Помер він кілька років тому, йому було лише трохи за п’ятдесят. За словами дружини, працював в колгоспі на тракторі, на машинах, на серце ніколи не скаржився, але раптом серед ночі помер від серцевого нападу. Як розповіла жінка, рання смертність - біда роду Януковичів. В усіх селах, де осіли Януковичі, старенькі за 80 років зустрічаються надзвичайно рідко.
На жаль, у Марисі навіть не залишилося фотокартки чоловіка. Родина живе дуже бідно. Стара хата, меблі ще дідусів-бабусів, побляклі порцелянові ляльки. Марисі доводиться самотужки піднімати двох дітей. Крім дочки Олі у неї є син, він вступив до технікуму. Оля закінчує школу. Ходить пішки в сусіднє Гарадіща.
До речі, саме цю родину Віктор Федорович признав своїми офіційними родичами. В результаті діти отримали цукерки й годинники, а ще з’їздили на відпочинок в Артек. «Ми летіли літаком. Це так цікаво»,- ділиться спогадами Оля.
Янукович тоді саме був прем’єром, навіть запросив дітей в гості в свою державну резиденцію в Криму. Час від часу до Марисі дзвонять з України. «Нещодавно розмовляла з старшим сином Януковича Олександром, обіцяє приїхати», - хвалиться господиня.
Ось і всі Януки. До речі, людину, яка відтворила герб роду Януковичів, я в селі так і не знайшла. Ніхто з Януковичів не знає історії чи легенди про походження свого прізвища. Тому я вирішила шукати Януковичів у околиці. Можливо, там знайдеться людина, яка розповість про предків нашого прем’єра? Найближчим населеним пунктом, у якому можна було знайти Януковичів, є село Гарадище.
Далі буде.