УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Гримаси білоруської демократії: народ «оСВАБОДили» умовно

885
Гримаси білоруської демократії: народ «оСВАБОДили» умовно

Розкроєння «демократичних» аспектів за міркою Республіки Білорусь повсякчас нагадує про себе у щорічному привітанні Олександра Лукашенка із днем незалежності, яке білоруси святкують 3 липня. Та попри потужне бажання слова президента про «моцную і квітнеючую» Білорусію несвідомо апелюють до 16-го числа, коли кожного місяця, починаючи із жовтня 2005 року, у Білорусії та поза її межами відбуваються акції, що мають на меті привернути увагу соціуму до проблем прав людини та громадських свобод у цій країні. Натомість Лукашенко у день незалежності Білорусі влаштовує перегони на роликах...

Видео дня

Скидається, що світова громадськість поволі звикла до плідних звітів міжнародних організацій щодо порушення прав людей, до звинувачень представників ОБСЄ у «шпигунстві та провокаторстві» тощо. Чи хоча б пригадати, як під час президенських виборів у Білорусі трьом кореспондентам українського телебачення «1+1», «5 канал» та «Тоніс» заборонено було знімати мітинг на підтримку опозиційного кандидата Олександра Мілінкевича. Або ж про чотирьох українців затриманих 26 квітня 2006 року за участь у акції «Чорнобильський шлях», про яких офіційне видання «Бєлорусь Советская» написала як про «оранжевих», які приїхали каламутити білоруський спокій та стабільність.

Тим часом Республіка Білорусь невпинно набуває статусу туристичного курорту. Іноземні кореспонденти змушені приїжджати у Білорусь по туристичній візі, аби бути хоч трохи впевними у тому, що їм не відмовлять у перетині білоруського кордону і що вони, власне, зможуть залиштися поза увагою влади, а відтак – не будуть піддані репресіям. Так як дуже рідко білоруське консульство офіційно відмовляє у візі, проте консульські служби вправно вміють відтягувати час так, що журналісти не отримують потрібну візу вчасно.

Важко лишень зрозуміти, чому країна яка «створює необхідні умови для повноцінного і багаторанного розвитку інформаційного простору Білорусі», як то стверджує білоруське міністерство інформації, має стільки звернень своїх співгромадян - білоруських журналістів – за політичним притулком до інших країн. На батьківщині, здебільшого, із ними розмова доволі проста: припис «хуліганство» та запроторення за грати. Як зазначав неодноразово президент Республіки Білорусі: «ЗМІ є основним інструментом державної ідеології».

Так, білоруська преса, яка знаходиться під абсолютним контролем із боку держави («Советская Беларусь», «Рэспубліка», «Звязда» тощо) стала барометром офіційної пропагандистської машини та втиснена у «білоруські демократичні стандарти». Цілком очевидно, на усіх решта чекає утрамбування, чого б це не коштувало. Скидається на те, що обране гасло «народ для уряду, а уряд для народа» офійного видання Білорусі «Рэспубліка» не таке вже й далеке від реалій білоруського життя. Принаймні, перша частина плідно себе легімитизувала у звітах міжнародних правозахисних організаціях.

Постає питання: як жити у країні, де навіть у день НЕЗАЛЕЖНОСТІ керівники держави тракторами, ліфтами та холодильниками підмінюють навіть найменший поблиск «свабоди» як найвищий щабель цінності. Та й як Україні будувати свої стосунки із країною-сусідкою, котра без жодних вагань злегковажить людськими правами в ім’я трактора? Та як трактувати слова Ігоря Дротяка, Почесного консула Республіки Білорусь у Львові, що «Україна та Білорусь реалізуюють гуманні принципи, пріоритетність загальнолюдських і особистих цінностей, орієнтацію на сучасні досягнення та стандарти»? Чи це всього-на-всього було скеровано на те, аби новообрана Львівська міська рада допомогла із приміщенням для Почесного консульства Республіки Білорусь? Адже навіть день незалежності згідно із розпорядженням Лукашенка святкують не 27 липня, коли її проголошено, а 3 липня – у день повернення до Мінська Червоної Армії, яка «освабодила» столицю Білорусі.

«Свабода». Задекларована вустами Олександра Лукашенка вона атрафувалася навіть у адміністративні заходи через непогашене світло у студентських гуртожитках у день будь- якого опозиційного свята чи то акції. То ж чи варто дивуватися юнацькому максималізму, що, відчувши шори «білоруській демократії», чинить спротив навіть щодо поновленого білоруського прапора із комуністичним присмаком, який трактують не інакше як «захід (сонця – авт.) над болотом». Отак і живуть: для когось то - болото, а для інших – заповідник...комунізму.