Мирослава Гонгадзе: «Це було жахливо!»

«Це було жахливо!» Цю фразу вдова вбитого журналіста Гонгадзе повторила багато разів, коли давала свідчення суду.

Видео дня

До речі, це перші свідчення в судовому процесі доступні журналістам, адже виступи обвинувачених відбувалися в закритому режимі. Експерт з питань державних таємниць визнав, що громадськості не варто знати технологію, з якою міліція за кучмівських часів розправлялася з журналістами й політичними супротивниками. А справді – навіщо журналістам це знати? Не сьогодні так завтра технологія може знову знадобитися!

Вільні покази Мирослава давала кілька годин, потім суд перейшов до запитань. В основному вдова журналіста говорила про речі, які давно відомі, але не тільки. Спочатку «Обоз» мав бажання дати повну роздруківку показів. Однак в інтересах судового слідства, адже після Мирослави будуть допитуватися свідки, покази Мирослави ми подаємо у вільному переказі деякі деталі, цифри, події опускаємо.

Почала свої покази Мирослава Гонгадзе з розповіді про творчий доробок свого покійного чоловіка, який міг насолити високопосадовцям. Зокрема, згадала, як працюючи в Києві в 1996 році, Георгій в своєму телевізійному проекті зробив сюжет про Дніпропетровський клан. «Так вийшло, що цей сюжет побачив особисто Кучма, перебуваючи на відпочинку в Трускавці. Георгія тоді викликали на роботу й оголосили серйозну догану. Ледь не звільнили. Після цього всі передачі Георгія прискіпливо редагували», - розповіла Мирослава.

Ще більше розгнівив Президента інший випадок. Коли обраний на другий строк Кучма здійснив перший візит в США, там вже його чекав Георгій з листом, підписаним 66-ма українськими журналістами, які скаржилися на обмеження свободи слова в Україні. Тоді в парку біля Біля Дому його зустрів В’ячеслав Піховшик, що прилетів в пулі з Кучмою. «Ти граєш в смертельну гру, яка може коштувати тобі життя», - так, за словами Мирослави, попередив Піховшик Гонгадзе.

Потім Георгій створив «Українську правду»…

Адвокати потерпілих у своїх запитаннях Мирославі все намагалися дізнатися, чому вбили її чоловіка, невже він один в країні писав критичні статті. Мирослава відповіла, що він був неформальним лідером в журналістському середовищі. «А є журналісти, які це підтвердять?», - цікавилися адвокати. «Вважаю, що так», - відповіла Мирослава. Вона додала, що у Георгія не було політичного прикриття. «А яке політичне прикриття було, наприклад, у Мостової», - не здавалися адвокати. «Ви знаєте, деякі статті Георгія «Дзеркало тижня» відмовлялося друкувати, бо занадто гострі, - вже різко відказала Мирослава й спокійно додала. - Розправлялися й з іншими… Я думаю, ви в курсі, що за дивних нез’ясованих обставин в Україні загинуло десяток журналістів». Тут вже заперечити Мирославі ані адвокати, ані прокурори не змогли. Цікаво, що питання прокурорів та адвокатів були в дечому спільні. Наприклад, ті й інші дуже цікавилися участю Георгія Гонгадзе в грузино-абхазькому конфлікті.

Коли спочатку представник генпрокуратури запитав, яке громадянство - грузинське чи українське - мав Георгій, кореспондент «Обозу» не второпав, до чого це. Все стало ясно, коли адвокати запитали, за яких обставинах Георгій отримав поранення в руку.

Адвокати бажали отримати від Мирослави свідчення, що жертва вбивства в свій час порушувала закон, й навіть, можливо, вбивала. Справа в тому, що цивільним українцям заборонено брати участь в чужих війнах, в Кримінальному кодексі навіть стаття відповідна є - «Найманство». До речі, стаття виписана таким чином, що байдуже, чи воюєш за гроші, чи за ідею – все одно чекає в’язниця.

Однак Мирослава адвокатів розчарувала: «Він їздив туди знімати документальний фільм «Тіні війни». Кореспондент «Обозу» цей фільм бачив, він про українців, які приїхали підтримати в тій війні грузинів. Матір Георгія Леся, яка під час війни доглядала поранених в шпиталі, якось розповіла кореспонденту «Обозу» історію, як продала родинний автомат, щоб купити сину відеокамеру.

Мирослава розповіла, як в Сухумі Георгій ледь не загинув під осколками гранотометного вистрілу. Найбільше постраждали руки, дісталося голові й спині. Кілька місяців вона виходжувала Георгія у Львові. «Він нічого не міг робити самостійно. Я його годувала з ложечки», - розповіла Мирослава.

«А Георгій був грузином чи абхазцем», - допитувались далі свідки. «Грузинської крові в нього було лише чверть. Мати українка. Батько наполовину грузин наполовину німець», - відповіла Мирослава.

«А якій стороні у війні він симпатизував», - продовжували адвокати. «Я ж вам кажу, він був грузином. Кому він мусив симпатизувати?», - втрачала терпець Мирослава.

«А з якого гранатомета його поранили грузинського чи абхазького?», - питали адвокати.

«Може, з російського, - неочікувано видала Мирослава й пояснила. - Росіяни тоді підтримували абхазців». Терпець урвався навіть у судді: «Яке це має відношення до справи?»

Однак питання в цьому руслі ще продовжувались деякий час. І Мирослава, яка дуже коректно вела себе на суді, почала нервуватися, пояснюючи адвокатам, що якби вони були в курсі політичної ситуації в Грузії на той момент, вони би не задавали дурних запитань.

«Георгій відлетів з Сухумі останнім літаком. Місто зайняли абхази, й всіх грузин вирізали. Ви можете собі уявити, що це таке?», - оборонялася Мирослава.

Так само прискіпливо адвокати підсудних та генпрокуратура дошукувались, що Мирослава знає про джерела фінансування «Української правди» в 2000 році. Мирослава зізналася, що фінансування сайту було головною проблемою її чоловіка. Справлявся він з нею з гріхом пополам, отже, сімейний бюджет майже повністю лягав на її плечі. "Я не була причетна до створення «Української правди», але дещо обізнана про фінансування".

Все починалося з того, що Георгій взяв один комп’ютер в Мороза, другий у Матвієнка, третій - у Мусіяки. Потім домовився про фінансування з Марчуком». Однак, за словами Мирослави, це відбувалося недовго. Після появи критичної статті про Марчука на сайті він не лише припинив фінансування, а й позабирав комп’ютери. Ще вона згадала, що Гонгадзе мав зустріч з Суркісом, який пропонував взяти на баланс «Українську правду». «Однак Георгій відмовився. Він вважав, що в такому випадку не вдасться залишитися незалежним», - розповіла Мирослава. На початку літа Георгію трапився ще один підробіток. Петро Порошенко запропонував йому попрацювати на виборах мера Вінниці. Яку суму заробив чоловік, Мирослава не знає, за його словами все пішло на зарплати та оренду офісу. Мирослава розповіла, що Гонгадзе ділився з нею планами отримати фінансування для сайту від Порошенка.

За словами Мирослави, Георгій постійно був в пошуку коштів, намагався отримати гранти, однак не вдавалося. Адвокати та генпрокуратура вчепилися за цю інформацію, як за соломинку, й активно допитували потерпілу про борги Георгія Гонгадзе. Чи, бува, не був винен її чоловік комусь таку велику суму, що його навіть «замовили».

Мирослава категорично заперечила, про наявність великої суми боргів. Хоча, за її словами, він час від часу позичав невеликі суми у друзів. Востаннє, напередодні свого зникнення, він позичив 200-300 доларів в Савченка - прес-аташе американського посольства.

З реалізацією проекту «Української правди» в Георгія з’явилися не лише фінансові проблеми. Члени родини час від часу почали помічати стеження. Невідомі порпалися в їх смітті, чергували під вікнами, переслідували на автомобілях. У співробітників «Укрправди» міліція ні з того ні з сього перевіряла на вулиці паспорти. В редакцію видання зачастили різні пожежники. Пропав внутрішній паспорт Георгія. Спочатку думали, десь завалився в квартирі, однак він так і не знайшовся. Одного разу няня прийняла дзвінок з погрозами. «Няня нам розповідала, що їй здалося, що дзвонили з

парламенту, на задньому фоні наче йшло голосування. Сказали, «якщо ти цього не припиниш, тобі й твоїй сім’ї буде погано», - розповідала Мирослава. За її словами, Георгій серйозно остерігався провокації з боку міліції, про що неодноразово говорив дружині.

«Він часто приходив пізно ввечері. Але перед тим, як зайти в темний під’їзд, дзвонив на домашній телефон, я відкривала двері й гукала його. Лише тоді він піднімався в квартиру».

Одного разу на радіо «Континент», де працював Георгій, прийшов полковник міліції, говорив про те, що Гонгадзе влаштував якусь бійку в Одесі, хоча насправді в південній столиці за своє життя Гія жодного разу не побував.

Якось Георгій зізнався дружині, що впливові люди йому дуже наполегливо рекомендували виїхати за кордон. «Ми подумали: куди ми поїдемо з дітьми, ще й без грошей. Хіба що в Грузію. Але це виглядало несерйозно», - розповіла Мирослава. Хто йому рекомендував, Гонгадзе дружині не розповів. Проте Мирослава сказала суду, що вона зробила висновки, що то був Мороз.

Ця версія виглядає цілком логічною, адже на той час Сан Санич, очевидно, знав про записи Мельниченка, де Кучма з Кравченком вирішують розправитися над Гонгадзе. Під час судової перерви Мирослава розповіла «Обозу», що майор Мельниченко їй зізнався, що до зникнення її чоловіка тісно співпрацював з Олександром Морозом й попереджав його про небезпеку для журналіста.

Потім Георгій написав заяву в Генпрокуратуру з вимогою розібратися, з яких причин за ним стежать. В заяві вказав номери машин. Після цього демонстративне спостереження, за словами Мирослави, припинилося, і подружжя трохи розслабилося. Й тільки згодом з матеріалів справи дружина Гонгадзе з’ясувала, що спостереження за її чоловіком не припинялося, до того ж весь час прослуховувалися телефони.

Напередодні зникнення журналіста Мирослава з чоловіком майже не спілкувалася. Кілька тижнів вона була на навчанні в США, повернулася 14 вересня. «Побігла на роботу. На наступний день у мене мусив бути семінар в Пущі-Водиці, я мала підготуватися. Він мені кілька разів дзвонив на роботу просив прочитати його статтю про Волкова. Я її так і не прочитала», - розповіла Мирослава. 15-го числа, за її словами, він прийшов додому пізно дуже стривоженим. «Однак вся наша розмова звелася до того, чи брати мені з собою на семінар в Пущу дітей», - розповіла Мирослава.

В день смерті свого чоловіка вона встала досить рано, о шостій. Він ще спав, а Мирослава почала збиратися, та одягати дітей. «Він прокинувся. І попросив нас трохи зачекати. Мовляв, йому треба пройти з дітьми урок. Він навчав їх англійської та грузинської мови. Діти вередували, але урок відбувся. Після того ми поїхали. Фактично залишила Георгія в ліжку. Тому коли мене питають, в що він був одягнений, я не можу точно сказати», -розповіла Мирослава.

В середині дня Мирослава, риючись в сумочці, помітила, що забула ключі. Вона подзвонила чоловіку в офіс й домовилася, щоб в обумовленій годині він був дома.

Однак, коли Мирослава під’їхала з дітьми до будинку, побачила, що в їх квартирі на Червоноармійській темні вікна. «Я була просто розлючена, діти хотіли спати й вередували, але підсвідомо вже тоді я усвідомлювала, що щось трапилося, Георгій був дуже відповідальний стосовно дітей», - розповіла Мирослава.

Вона зателефонувала в офіс «Української правди». Трубку підняв хрещений однієї з дочок й близький друг Гії. Він сказав, що Георгій вже пішов додому. «Через п'ятнадцять хвилин Кобі прийшов сам й приніс запасні ключі, які зберігалися в нього.

Я вкладала дітей спати, а він шукав записника з контактами Георгія. Він дзвонив цілу ніч, так і заснув на килимку з телефоном в руці. Ми прокинулись, коли було вже світло, від телефонного дзвінка. Георгій додому не з’явився, тоді мені стало по-справжньому страшно. Це було жахливо», - згадала Мирослава.

До речі, підсудні не виявляли жодних емоцій, слухаючи розповідь Мирослави. Сиділи втупившись в підлогу.

17 числа співробітники Георгія почали дзвонити за телефонами, які Георгій залишив на випадок, якщо з ним щось станеться. «Пам’ятаю, першим Георгій написав помічника Мороза, Мендуся», - розповіла Мирослава. (Тепер це нардеп, якому Мороз на пару з Рудьковським доручав найвідповідальніші переговори з Партією регіонів).

Мирослава тим часом пішла писати заяву в міліцію. Спочатку над нею посміялися. «Зник чоловік? Коли?» «Вчора» «Ви що, знущаєтесь? Йдіть додому й розслабтесь», - порадили їй в міліції.

Однак вже через кілька годин на розмову з Мирославою приїхав генерал. Наступного дня до Мирослави подзвонила знайома Георгія з грузинського посольства. «Якийсь чоловік нам дзвонив і казав, що Георгія треба шукати в Московському районі, що до цього причетний Кисіль, Кравченко й Волков», - розповіла Мирославі працівник посольства.

Тіло знайшли тільки в листопаді друзі Георгія. «Я була на роботі й мені зателефонував Кобі. Сказав: «Ми знайшли тіло». В мене відняло мову. Це було жахливо. Він сказав, що телефонує з Таращі. Що він, Притула й ще кілька журналістів знайшли його в морзі. Співпадає поранення в руку. Його прикраси. Я вирішила сама їхати в Таращу», - розповіла Мирослава.

Коли журналісти знайшли тіло, воно пролежало в морзі більше 10 днів. Пізніше судмедексперт Ігор Воротинцев розкаже Мирославі, що правоохоронні органи зовсім не цікавилися тілом. Холодильнику в морзі не було, воно лежало просто в кабінеті судмедексперта. Там же він і працював. «Я вже його хотів сам десь закопати», - зізнається Мирославі Воротинцев. Коли судмедексперт відповідав на запитання Мирослави, вона впевнилася, що це насправді тіло її чоловіка.

Наступного дня після дзвінка Коби з Таращі Мирославі зателефонували з міліції й сказали прийти в прокуратуру на впізнання. Коли Мирослава прийшла в київську прокуратуру, її відфутболили в обласну, а звідти - назад в київську. «Обласний прокурор просто від вас ховається». Так пояснив мені слідчий Гарбуз, який вів розслідування зникнення мого чоловіка», - розповіла Мирослава.

А далі почалися взагалі дивні речі. Мирославі не давали на впізнання тіло. «Я дуже боялася, що його знищать. Й навіть написала заяву, що якщо тіло визнають належним якомусь бомжу, хай все одно дадуть мені його поховати», - розказала Мирослава. Вимагаючи провести впізнання тіла, Мирослава писала заяви в генпрокуратуру, спілкувалася з Потебеньком й Кравченком, однак - жодної реакції. «Тоді я переконалася, що хтось дуже впливовий покриває злочин», - заявила Мирослава.

Опізнати тіло Мирославу запросили через півтора місяці(!) після того, як його знайшли.

Спочатку Мирославі показали прикраси. Це були речі її чоловіка, вона їх добре знала. Не вистачало лише хреста. Це було досить дивно, адже великий срібний хрест, куплений в Грузії, висів на одному ланцюжку з медальйоном. Невже хтось речдок поцупив?

Потім Мирославу повели упізнавати тіло. Вона очікувала побачити саме тіло, але перед її очима відкрили купу кісток та гнилого м’яса. «Я подумала й кажу: «А може хоч є пальці». «Ось пальці», - переді мною з окремого пакета висипали кістки. Я запитую, а лишилося хоч щось ціле. Жінка порилася в тій купі й дістала стопи», - згадує Мирослава й вся аж напружується від спогадів. По цим стопам Мирославі довелося упізнавати чоловіка.

Мирослава вважає, що тіло цілеспрямовано довели до цього стану, щоб неможливо було встановити причину смерті.

Коли дружина Георгія й мати почали вимагати експертизу ДНК за участю західних експертів, тут вже всій країні відомо, які фокуси викидала генпрокуратура.

А коли були готові результати російської експертизи, потерпілу запросили для ознайомлення з нею в …парламент, де Потебенько з трибуни оголошував про відомі 99,6 відсотків. «Мені тоді говорили: « Можеш забрати й поховати тіло. Але ховай як невідомого, бо довідку про смерть ми видати не можемо», - розповіла Мирослава.

Тепер дружина покійного журналіста бажає, щоб за покриття злочину понесли відповідальність три генпрокурори. Вона подає заяву в Генеральну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом навмисного нерозслідування злочину, скоєного проти Георгія Гонгадзе, Генпрокуратурою. «Це робив Потебенько, Васильєв, Піскун. Про Медведька поки що нічого не можу сказати, але проти тих, кого я перерахувала, повинні бути порушені кримінальні справи», - заявила Мирослава суду. Вона додала, що цього вимагає Європейський Суд з прав людини, який задовольнив аналогічний позов Мирослави.

На запитання, чому, на її думку, Генеральна прокуратура не розслідувала справу, Мирослава відповіла: "Звичайно, можна припустити службову недбалість або тупість свідків, але я схиляюся до думки, що затягування розкриття злочину робилося на чиєсь замовлення. Можливо, вищих посадових осіб держави".

Мирослава розповіла, що вже коли були оприлюднені записи Мельниченка, вона зрозуміла, що справа розслідуватися не буде. Особисто вона повірила в справжність записів, коли Жир приніс їй на роботу касету, й вони послухали кілька фрагментів. На одному з них Литвин з Кучмою обговорювали телепередачу, де виступали Мирослава й Притула. «Вони обговорювали, хто як з нас виглядає. А потім вирішили подзвонити Сторожуку на СТБ, щоб він підготував передачу, що сотні людей пропадають в Україні, а вони носяться з одним Гонгадзе. Я підняла архіви й була вражена, через кілька днів в програмі Сторожука справді був сюжет про сотні людей, що пропадають в країні й одного Гонгадзе», - розповіла Мирослава.

Кілька разів Мирослава сказала, що вважає замовниками високопосадовців. «А чому ви не вважаєте, що рішення про вбивство прийняв сам Пукач», - перепитали адвокати. «Пукач не був знайомим з Гонгадзе й не мав особистої причини, отже, він виконував чиєсь замовлення», - відповіла Мирослава.

Тепер доводиться чекати відповіді на одне запитання - чи будуть викликані до судової зали ті політики, яких перераховувала Мирослава. Під час слідства їх не турбували.

До речі, представник ПАСЕ, яка була на суді, зауважила, що є просування в частині виконавців вбивства, а разом з тим, жодного прогресу в частині організаторів та замовників.