УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Не тягніть нас у вашу візантійщину

Не тягніть нас у вашу візантійщину

Ні, все-таки цивілізація діє не кращим чином на наших людей. Це добре видно на прикладі нашого славетного боксера Віталія Кличка. Хтось займався тим, що почав детально підраховувати, скільки часу Віталій знаходився за кордоном - в Європі та Америці. З’ясувалося, що за останні десять років він набагато більше був там, аніж тут. Результат не примусив довго чекати. Ще й половини бюлетенів киян не порахували, а він вже, як вихований, політкоректний громадянин, з’явився до штабу Черновецького, щоб засвідчити свою поразку. А в першу чергу поздоровити свого конкурента.

Захід ламає наших людей, виливає з їхнього «ego» візантійську сутність. Але це стається тільки з тими, хто перебуває там довго і не уривками. Хто перестає вважати себе гостем, почуває себе врешті-решт не «зачарованим мандрівником», а частиною того світу. Вчора на «5 каналі» наш відомий дисидент Семен Глузман розповідав про свою знайому, яка після довгого перебування на Заході повернулася жити до себе, на Україну. Вона порадила нашим людям частіше бувати в країнах Африки і Сходу. Тоді вони швидше зрозуміють контрасти Заходу і його цивілізаційні принади.

Проте, чого їхати туди? Якою зашкарублою чи то візантійщиною, чи то азіатчиною повіяло від багатьох наших політиків в ці останні дні. Огиналися керманичі «Нашої України» від чіткого визначення своїх позицій протягом багатьох тижнів перед виборами. Що врешті-решт отримали? Гучний, беззастережний провал. Ті чотирнадцять з чимось відсотків, що дали їм виборці, дуже нагадують жалюгідні статки владного блоку «За Єду» на минулих парламентських виборах.

Вони уперто, навіть затято, грали в ту дитячу гру, яка починається з простої щиталочки «Так» і «ні» не вимовляйте». В позиції ображеного немовляти вони намагалися уникнути чітких мужніх рішень. А такі рішення дали б вірні посили їхнім виборцям. Та ні, вони в’юнко відтягували відповідь про співпрацю зі своїми соратниками на опісля.

Перша реакція тих, хто безпосередньо займався виборчою кампанією в «Нашій Україні», була людською і зрозумілою. Позицією справжніх чоловіків, а не відвертих політиканів. Саме так повівся Роман Безсмертний. Він визнав поразку і висловив згоду на підтримку коаліції Майдану і погодився на кандидатуру Юлії Тимошенко в якості голови Кабінету Міністрів.

Але вже через дуже короткий час ситуація почала різко мінятися. В першу чергу це стосується позиції Віктора Ющенка. Враження таке, що зараз його настільною книжкою стало творіння Макіавеллі. Робиться все для того, щоби не бачити очевидне. Виборці, що підтримали «Нашу Україну», СПУ і БЮТ, дали чітко зрозуміти, що вони не бачать іншого шляху, аніж згуртовування цих політичних сил в новому парламенті.

Навіть якщо опозиційна конотопська пасіонарія пройде до Верховної Ради, на боці постмайданних сил все рівно буде більшість в 235 голосів. Тоді всі інші мають 215 голосів. Перевага невелика, але цього достатньо для нормальної роботи. В західних парламентах бували ситуації, коли превага визначалася одним-двома голосами, і тим не менше, правляча коаліція трималася роками.

Наш Президент робить вигляд, начебто такої ситуації не існує. Хоча нова редакція Конституції жодним чином не фіксує його організаторської функції в створенні коаліції, він намагається рішуче перебрати на себе таку роль. Більше того, уповноважує Єханурова вести перемови щодо створення коаліції. В якості кого? Представника Президента? Але він є керівником одного з виборчих угрупувань, яке, до речі, достеменно відомо, зайняло не перше місце на виборчих перегонах. Чи, може, як член партії «Наша Україна» з першим номером партійного квитка? Така роль йому, гаранту Конституції, теж зовсім не пасує, бо жодним чином тій Конституції не відповідає.

Але машина закрутилася. Обидва Романи - Безсмертний і Зварич - певним чином відсунуті від ведення переговорів. На арену виходять Єхануров і Кінах. Перший уже вдався до переговорів. Ну, зрозуміло, з табором біло-синіх. Відбулося його рандеву до апартаментів голови ПЕКівського комітету Верховної Ради, пана Клюєва, одного з головних регіоналів. Там уже був рояль у кущах – пан Янукович. Кажуть, говорили про стан справ у країні, про погоду. Ну а як же – про що більше говорити в такій гарній компанії? Не про створення ж коаліції.

Хоча мені вже довелося говорити про визнання сепаратних перемовин між НСНУ і синьо-білими напередодні виборів. Це було зроблено зовсім не останньою людиною в Партії регіонів – головою політради Миколою Азаровим. Вчора, вочевидь, друга фаза таких консультацій. Зверніть увагу. З обох сторін за стіл сіли перші особи політичних сил. Атмосфера, як свідчать очевидці, була діловою і приязною.

Пан Кінах в своїй бесіді на «Тонісі» уперто уникав дати чітку відповідь на запитання – так якою все ж таки буде коаліція, з донецькими чи без них? Зараз починає уперто мусуватися тема про намагання подолати прірву між Сходом і Заходом України. Що це є головною вимогою часу. Кінах говорив про це декілька разів.

Пресова пані «Нашої України», моя землячка, Таня Мокріді вдавалася до іншого. Вона наполягала на бажанні нашоукраїнців гранично легітимізувати рішення про створення помаранчевої коаліції. І зробити це можливо лише 7 квітня на засіданні вищого органу партії. Бачте, треба порадитися з регіональними керівниками. А чому не 1 квітня? Сьогодні буде оголошено попередні результати. Україна не така велика, аби завтра на ранок зібратися і вирішити. Ні, нормальні герої завжди йдуть в обхід. В обхід чого? Здорового глузду, попередніх обіцянок виборцям, вимогам часу etc.

Треба чекати ймовірно певного ходу наступних подій. Зробити все, щоб включити до коаліції Партію регіонів. Плекаючи інтереси соборності. А тоді вони, як найбільша за складом сила, пропонують прем’єра. Чому б не Єханурова? І вовки ситі, і вівці цілі. До того ж, Президент залишається вкрай задоволеним. Та головне буде досягнуто. Наша Жанна Д’Арк залишається за бортом.

Що, на їх погляд, відбудеться далі? Тимошенко ображається, виходить з процесу. Можливо, і соціалісти. А тоді залишається те, що треба було довести. Нашоукраїнці і регіонали на коні. До того ж у керманичів НСНУ, на їх погляд, чітке алібі. Вони дбали про Україну. Привели на кін всіх, аби розбудувати свою Україну, звісно, не нашу. Пани бютівці не захотіли співпрацювати. Так їм і треба. Зате ми всі білі й пухнасті. Патріоти і страждальці за справу народну.

Соціалісти активно виступають проти такого затягування, бо розуміють – все робиться для затягування часу. Аби, зробивши рекогносцирування, перелаштувати ряди і ошукати своїх виборців. Зокрема, пан Вінський говорить про можливість перекуповування тих, що зараз вже майже на 100% депутати.

Здається, це неможливо за новою Конституцією, але «голь на выдумки хитра». Спробують скористатися новою редакцією Регламенту. Там, до речі, були зроблені певні спроби модифікувати підходи Основного Закону до проблеми «імперативного мандату». Вдалось же колись обійти постулати Конституції на посиденьках частини парламенту в Українському домі. А тому: цілі ясні, завдання визначені – за роботу, товариші.Як бачите, ситуація міняється із дня в день. Звісно, підкилимні переговорники розраховують, що ми будемо спостерігати за тим, як вони старанно готують нам комбінацію з трьох пальців. Не варто тішити себе такими надіями. Народ уже має гарний досвід. Дамо панам-ошуканцям достойну відсіч. Хай не розраховують на вигідний для себе перебіг подій. Я вже колись казав, що кожен з нас може засвідчити слова Франка: «Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох». Але цього разу хотів би навести останній рядок: «я є мужик, пролог, не епілог». Комусь хотілось, щоб ми вважали Майдан епілогом. Та це не так. Це був лише пролог. Ми, простий люд, готові до продовження. Нам до вподоби почувати себе новочасними європейцями. І тому не тягніть нас у вашу візантійщину.