Придержите язык за зубами: о языковом вопросе

Тема української мови залишається надзвичайно актуальною і на сьогодні. Можливо, якби наші політики не боролись за рейтинги будь-якими засобами, то не виникало б конфліктів на етнічному ґрунті і взагалі, проблема мови лишалась би проблемою далеко не першочерговою.

Сергій Таран, політолог коментує ситуацію, що склалась на цьому ґрунті: «В суспільствах, де політична мобілізація відбувається на етнічному ґрунті дуже складно, тому уряди таких країн намагаються уникати дискусій на етнічні теми. В Україні ми бачимо протилежну ситуацію. Вирішення цих проблем криється у змістовному наповненні політики. Предметом політичних дискусій мають бути проблеми, які змінять ситуацію на краще, а не повертатимуть її до гіршого».

Роздування мовного питання може спричинити вибух різнопланового націоналізму. Як на сході, так і на заході. Вже зараз розмови про сепаратизм стали звичними у нашому суспільстві, розпочаті свого часу Кушнарьовим, сьогодні вони визрівають на західній Україні. Політики схожі на дітей, що граються з вогнем, «временщики», як їх назвав професор Кульчицький, вони не розуміють, наскільки потужну зброю мають у своїх руках. Не вміння нести відповідальність за власні вчинки «свідчить, що в Україні політикум ще не сформувався і політики не розуміють, що існує держава і вона вже сформувалась як політичний суб’єкт», за словами того ж Сергія Тарана. Якщо політики у нашій країні ще не свідомі себе, хто має взяти на себе відповідальність за контроль над ситуацією? Можливо, це повинна бути преса, яка доносить до вух, очей споживача готовий продукт, преса, яка робить наголоси і обирає кути зору в залежності від того, хто поповнює її гаманець і кому належить її совість.

На мовне питання треба дивитись тверезо і не переоцінювати його значення, так само, як і не недооцінювати. Мова – це живий організм, який живе власним життям, а законодавство лиш йде його слідами. Щодо держави, то вона повинна підтримувати державну мову – це все ж таки її обов’язки, перевірені досвідом багатьох країн. Адже навіть Франція і Британія ведуть потужну кампанію з підтримки власної мови і захисту її від впливу глобалізації. А от в Білорусії мову максимально спростили, чим ще більше наблизили до мови російської і прирекли її на зникнення і забуття.

Як насильницьке насаджування української мови на сході, так і зречення українського – лишень крайнощі, що стали наслідками невмілої політики. Можливо, сьогодні наймудрішим потрібно бути самому громадянину України, який має нарешті зрозуміти, що мова – це не причина для ворожості і не засіб для політичних спекуляцій.