Від любові до ненависті

Видимість єдності влади розбилася на друзки. Як розвиватимуться події в країні після цього постпасіонарного явища?

Відставка уряду та вищих посадових осіб лише на пер­ший погляд видається непередбачуваною. Такою, ніби­то буревій пронісся — своєрідна політична "Катріна", зародження якої наче й не проворонили синоптики. Але от наслідки... По обидва боки барикад найпасіонарнішої в нашій історії владної команди, що розвалилася через глибинну несумісніть інтересів, усі щасливі — однаково, але не­щасні — по-різному. Президент проявив політичну волю і розігнав усіх по лавицях. Прем'єр предстала в амплуа зір­ки, що зірвалася, але... не падає. Головні обвинувачувачі — екс-Держсекретар, а за ним екс-віце-прем'єр з гуманітарки — утаємничені не такими вже й оригінальними "леген­дами" піарять свою гру. А як же інакше в політиці?

Але це лише кілька актів пер­шої дії. Дія друга розпочне і за­вершить політичну реформу з її непересічними наслідками. Тре­тьою будуть парламентські вибо­ри. Начебто щасливі тепер май­же всі колишні опоненти пома­ранчевої команди (і російські в тому числі). Начебто нещасні (перманентно) борці з корупцією у владних ешелонах і ті, кому по­ки що вигідно "нічого не розумі­ти", бо "коні не винні". Днів че­рез десять представлений Верхов­ній Раді на посаду нового прем'­єра Юрій Єхануров так чи так має отримати нову урядову команду. Себто почне рахувати "курчат по осені" прискореними темпами. Політика ж, принаймні до весни, не розвиватиметься так званим візантійським шляхом. Адже новому уряду і так відміря­но його вік лише до парламент­ських виборів.

Попри численні коментарі по­літиків, сьогодні немає однознач­ної відповіді на запитання, що маємо: очищення з одного чи з обох боків? До того ж це велике прання так і не сталося б, якби не кілька випадкових обставин. Про конфлікти в команді знали всі. Взаємні звинувачення наби­ли оскомину. Але ми мали успі­хи. Роль і ціна їхня різко впали за пару тижнів між Днем незалежності та днем, коли "старту­вав" Олександр Зінченко. Що ж це було? Невже заплановане су­то технологічне дійство під бла­городним гаслом: "Геть коруп­цію"? Хто більше вболівав за дер­жаву — ті, хто миттєво кинув її на лезо найгострішої кризи, чи ті, хто видавав ситуацію за про­яв демократії? Щоправда, "де­мос" має точно знати, де правда, а де маніпулювання його щиріс­тю. Версія перша: яскраві, неор­динарні, талановиті, але погано виховані особистості, що увійшли в команду після революції, погрязли в ревнощах. Не маючи сильної опозиції, вони перетягу­вали на себе владну ковдру, руй­нуючи таким чином те, що ство­рювали. Версія друга: найуспіш­ніший уряд, наділений, за слова­ми Президента, у десять разів більшими повноваженнями, ніж усі попередні уряди, страждав ди­тячою хворобою начебто лівизни при ангажованих ознаках начеб­то правизни. Версія третя: від лю­бові до ненависті один крок. Прем'єр любила Президента так "необуздано", що мало не заду­шила. Природною видається то­ді й "любовна" гра з далеким прицілом, тобто активна компа­нія не задля успіхів економічних, а задля піару свого політичного майбуття. Можна продовжувати.

Скажімо так: Президент відста­вив прем'єра з почетом не через корупційний бруд, а через інтри­ги. Движком за такого розкладу був Зінченко, за спиною якого стояла Тимошенко. За словами Тимошенко, Ющенко прийняв рішення за кілька хвилин до прямого ефіру, бо до його кабінету без стуку зайшов (за словами Юлії Тимошенко, це був рок) Порошенко "увесь у соплях і сльозах". А пані Тимошенко тримала у долоньках руку Ющен­ка та благала його не руйнувати ідеали Майдану. Душевно. Але нічого не вийшло. Тепер народ пропагандистськи "грузять" по­шуками справедливості. Пані екс-прем'єр страждає у позиції: боролася за сите життя для наро­ду, билася з корупціонерами, на­віть при владі, а її "встрелили" у польоті. Але вона, за її словами, нікуди не пішла. Вона з нами, тобто з вами. А може... з ними? Час покаже. Та й екс-прем'єр до­поки позиціонувалася від Прези­дента. Виступаючи на "Інтері", вона вживала словосполучення "оточення Президента". Ті ж, хто спить і бачить реванш, не мали щастя, так нещастя допомогло. Тепер в'яла опозиція отримує по­тенційного союзника: грізного, суперенергійного, високорейтин-гового. Вони (опозиціонери) те­пер сприйматимуть наура новіт­ні месиджі войовничої відставле­ної частини помаранчевої коман­ди. Невипадково ж пані Тимо­шенко потішила перед телекаме­рами "демократичний демос" та­лісманом. З одного рукава ви­пурхнула помаранчева стрічечка, а з іншого — блакитна. Вчитися ніколи не пізно. Тим більше не пізно визнавати й власні помил­ки. Себто тоді, восени 2004-го, вона не зрозуміла, що прибічни­ки Януковича не були її ворога­ми. Нині ж і вони, певно, не бу­дуть надто цнотливими і не зга­дуватимуть, як пані Тимошенко у запалі порадила їм (народним депутатам-опонентам Ющенка) повіситися у парламенті на біло-блакитних шаликах. Тепер із двох стрічок-талісманів можна і, го­ловне, треба скласти прапор.

Щоправда, для цього ліпше пі­дійшов би символічний колір "Пори" — не помаранчевий, а жовтий. Але то дрібниці. Бо ще не вечір, і не виключено, що й "Пора" попереду. І це правиль­но. Бо хто ж проти єдності усіх сторін світу в Україні? Тим часом можна прогнозувати й великі змі­ни на нашому революційному шляху, що веде все туди ж, у світ­ле майбутнє. Тепер опозиція мо­же отримати шанс разом із екс-прем'єром боротися за мандати у майбутньому парламенті. Що­правда, пані Тимошенко ще не визначилася. І це теж правиль­но. Розумним людям не можна не обіцяти "подумати", як би во­ни не поспішали...

Нині ж розрив у владі стався. За логікою речей, Президент на­решті визначився (не виключе­но, що йому допомогли) і усунув із свого оточення фігурантів, котрі тримають його на... як це не прикро, помаранчевому повідку та заважають вільно діяти на свій розсуд. Цікаво, якщо не драматично, можуть скластися події, якщо задекларований Юлією Тимошенко похід на ви­бори паралельними потоками справдиться. Розрізнені, хай на­віть неантагоністи, для єдності й стабільності в країні непер­спективні апріорі. Це — від лу­кавого. Хоча лукавий — неаби­який козир в грі. Якщо в парла­менті ображена екс-прем'єр от­римає перевагу і більшість, Пре­зидент втрапить на маргінес. Як­що ж вона пасіонарно приручить старих директорів, регіоналів Януковича, і навіть обведе нав­коло пальця есдеків, та зробить крок від "ненависті" до любові в бік Ющенка, вони обоє будуть на коні. І президентська рука зміцніє, як ніколи до того. Але... Неперевершена в пориві пані Тимошенко може й погодиться на спільного іноходця. Та де ж гарантії, що, сидячи попереду, вона не вирве віжки з рук, які вона (пасіонарно так) тримала у своїх долоньках?

Ольга БЕЗТАЛАННА, "Хрещатик"

www.kreschatic.kiev.ua