Знову за рибу гроші, або Ще два слова за газ

Дійсно, розмови про газ найбільше нагадують казку про білого бичка. Йдуть безперервні балачки по колу. Нічого не зрушає з місця. Ранком вчора міністр Плачков говорить, що росіяни врешті-решт погодилися на схему поетапного підняття ціни на газ. Проходить декілька годин. «Нічого схожого, - чується з Москви. - 220 доларів і ні цента менше». То що ж тоді заяви Плачкова? Він же все-таки посадова особа. Чи його не так зрозуміли? Голова йде обертом, справжнісінький калейдоскоп.

Під вечір показують такий собі «совєт у Філях». Головні фігуранти газових подій у Президента. Називають зустріччю першої особи з урядом. А там вже всіх десь чоловік сім. А серед них - Кінах і Матвієнко. А уряду всього нічого: Єхануров, Плачков та Іщенко. Всі заклопотані і зажурені. Не американці. Там земля на небо падає, а вони посміхаються. Чого ж такі зажурені? У нас же, начебто, всі козирі на руках. Або, як казав генералісимус Сталін: «Наше дело правое, мы победим». По собі знаю. Коли правий, то виглядаю самовпевненим і нахабним. А тут, як у воду опущені.

Тоді, мабуть, щось не так. Росіян у якійсь інфантильності запідозрити тяжко. Щось то вони таке за пазухою тримають. І засудженнями світової громадськості не лякаються. Ні, таки точно щось не так. Ющенко до подробиць не спускається, але говорить впевнено. Значить, все-таки все нормально. Тонус піднімається. Ну, не поїде Президент кудись в Ірак, щоб останнього миротворця провести, якщо було б дуже погано з тим газом. Всі заспокоїлись.

І раптом – на тобі! Наша гендерна ударна сила Юлія Володимирівна дала інтерв’ю з газового питання. Читаємо, починаємо розбиратись. Так, десь тиждень тому вона про те «РосУкрЕнерго» щось таке говорила. Але так, не дуже акцентовано. Зараз все стає більш зрозумілим. Починаєш доходити, що до чого. Чого наші такі зажурені? І чому їхні такі самовпевнені?

А головне – одразу береш до тями, чому ніхто не реагує на її заяви по суті. Так, щось говорять. Але чисто на рівні патетики і ніякої конкретики. Щось на зразок: «Ніж в спину демократії». Обвинувачують в зраді. Знов-таки запитую: якщо вона говорить якісь дурниці, ну, то й добре. Виведіть на чисту воду. Покажіть пересічному українцю її заангажованість або недолугість.

Про заангажованість таки кажуть. Як там у наших одеських земляків: «И ты, Брут, продался большевикам?» І тут про таке ж розводяться. «Вона про все домовилась з клятими москалями. Путін поставив на Тимошенко у боротьбі з Ющенком. Тому і зняли росіяни з неї судимість». Гарна логіка. Тільки два запитання. Перше. Якщо все це так, то чому вона у своєму інтерв’ю «Інтеру» рішуче відкидає можливість підписання будь-яких документів про зміну ціни на газ.

Навіть більше. Категорично вимагає від української сторони не робити цього. Стояти твердо. «І крешем, і кришим, і крушим, як стій». А по-друге, те ж саме. Почнемо ab ovo, як казали древні. Від яйця. Покажіть, в чому за змістом вона запродалась Москві?

Не кажуть і не кажуть. Бо не хочуть. Що ж таке неприємне, негативне у її посилах? Чому так дратує? Що вона стверджує? Між двома господарчими суб’єктами – «Газпромом» і «Нафтогазом України» мається певна угода. Підписано її було ще за часів Леоніда Даниловича. Росіяни транспортують газ до Європи десь 110-120 мільярдів кубометрів в рік. Через нашу транспортну систему. Ціна транспорту – 1,093 долари за 1000 кубометрів. Україна отримує замість грошей газ за ціною 50 доларів за ту таки 1000 кубометрів. Тут все зрозуміло. А крім цього, нам поставляє 36 мільярдів кубометрів газу Туркменія. На це теж є угода. Її підписали 29 липня 2004 року. Головний підписант пан Бойко, екс-голова НАКу. Зараз один з лідерів блоку «Не Так». Газ набрид - ударився в політику.

Так от тут, щоб Україна і Туркменія не займалися марудним бартером і всією іншою нудною роботою, до справи долучили посередника: «РосУкрЕнерго». Під дахом цієї шарашкиної контори відбулася блискуча оборудка. Це «РосУкрЕнерго» разом з нашим НАКом експортували 20 мільярдів кубометрів газу. І отримали в результаті 2,5 мільярди доларів. Це ж, якщо зробимо нехитру операцію, то з’ясуємо, що цей газ віддавався жучками-посередниками по 125 доларів. Не по 44, а по 125. Гарний навар. За такі гроші Карл Маркс казав, що капітал здатен на будь-який злочин.

Тимошенко, коли очолила уряд, дала завдання розібратися з цими схемами. Після чого прийняла ряд рішень стосовно керівництва «РосУкрЕнерго», всі посадовці-засновники якого були звільнені. Вона почала вимагати усунути взагалі цю структуру від газової тематики з Туркменією. В результаті від газової проблеми була усунута вона сама. А потім і взагалі відсторонена від керівництва урядом.

Прем’єра Єханурова розпитували в «ДТ» про всі ці оборудки. Він відповідав вельми ухильно. І складається таке враження, що він не знає подробиць. Або знає, і вони його не дратують. Дивує в його висловлюваннях інше. Він говорить, що руйнація відбудованої роками системи і призвела до тих проблем, з якими ми стикнулися останнім часом.

Тоді одне з двох. Або він не знає, що це система - злочинна. Хоча мав би знати. До речі, він говорить, що йому зараз не до цього. А хто каже, що він має цим займатися? Для цього є СБУ, Генпрокуратура, МВС. Тільки скажи: «Фас!». Або він знає, проте закриває на це очі. Оце просто жахливо. Повірити, що він якимось робом до цього причетний, не можу і не хочу. Тоді ж хто за цим стоїть, що Єхануров навіть не хоче про це знати?

Таким чином, ми прийшли до дуже цікавого висновку. Це ж, якщо Тимошенко висмоктала все з пальця і всі її ремінісценції – звичайнісінька дамська маячня, то чому її політичні супротивники як з протилежного табору, так і з «дружнього», не накинулися до цього часу на неї і не роздовбали вщент її побудови? Щось їх сильно зупиняє? Найбільш проста і очевидна відповідь проситься сама собою. А, мабуть, що це все-таки правда.

Як все розлого пояснює пан Бойко. З подробицями. Але про те, що каже Тимошенко, - ані пари з вуст. Це чому так? Що, дуже ввічлива людина, галантний кавалер? Не без цього. Але ж тут про нього йдеться. Він же це добре зрозумів. Не дитина. Мабуть, не варто пояснювати. Бо, якщо розворушити це кубло, то справа не закінчиться чимось на зразок осиних ужалень. Буде суттєво болючіше.

Мовчать про це і регіонали. Вони взагалі дуже довго мовчали з цього приводу. Виробляли підходи. В цьому контексті цікаво, що регіонали не сторгувалися про єднання з політсилою Бойка. Видно, дуже не хотіли мати його у себе у списку. Ні того, ні Іоффе. Хоча свої донбасівські, з Луганської області. Нарешті визначились. Пішли лаяти нинішню владу. Он вчора Янукович взагалі вимагав притягнути до суду винуватців газової кризи з нашого боку.

Проте чекайте, хлопці! Згадайте, як це у дідуся Крилова: «Не лучше ли, кума, да на себя оборотиться?» Дійсно, хто Вам не давав почати роботи з енергозбереження? Ви ж кажете, що у Вас дуже добре з бюджетом було, не те, що у нинішніх. Чи не розуміли, що та лафа з дешевим газом колись-таки кінчиться. З нафтою якось в середині дев’яностих розібрались. Чи чекали, що в Росії весь час буде уряд, прихильний до запопадливих? А прийдуть колись такі до влади в Росії, що дбати будуть не стільки про велич Росії, як про добробут людей. То чи не Ви загнали у пастку Україну, як того наркомана, котрого садять на голку збувачі наркоти? То ми маємо Вам ще за це дякувати?!

Не за прем’єра Януковича минулого року оті всі ґешефти підписувалися? Чи він не знав про дійсний зміст всієї тієї газової дипломатії? Якщо ж не знав, то чого вартий такий далекоглядний прем’єр. Та й хто цьому повірить? Я ще не чув, аби будь-хто в світовій історії сам себе тягнув до криміналу. Тому й хочуть все перекинути на сьогоднішніх начальників, щоб від себе відвернути увагу.

А вже про ту Наталю Вітренко годі й говорити. Як-то вона кпинить на ту українську владу і з яким співчуттям опікується можливими збитками російської держави від тих українських забаганок. Приходить на розум той-таки Іван Андрійович: «А кто полезным быть способности лишен, чужая сторона тому всегда приятна». Савік Шустер останнього разу звів до розмови про флот дуже вже приємну компанію. Що з боку патріотів, що з боку проросійського. Такі ж розмови у нас часто-густо йдуть і про газ перед широким загалом. З’являється підсвідоме бажання інтернувати декого подалі від українського кордону. А хоча б у Бурятію, де я провів два прекрасних роки ще зовсім безвусим хлопчиною. Пані Наталії зовсім не завадило б трохи охолонути в тих місцях. Або поряд, в Читинській області, де зараз перебуває пан Ходорковський. Може б інакше до своєї Батьківщини ставилася. Бо, не інакше, «Батьківщина» Тимошенко їй весь час ввижається. З своєю плутає.

Маю таку от дивну думку, згадавши про ту «РосУкрЕнерго». Може, саме ця структура так завела російську сторону. Коли свої безкраваточні партнери, Кучма з командою зокрема, оті ґешефти коло газу робили, то ще якось росіяни це могли витримати. Чи з ними робили. Але, якщо Ющенко чи його хлопці до того хочуть вдатися, то вже край! Тому й почався той шалений натиск, щоб цим українцям життя медом не здавалось.

Є певний різновид європейських анекдотів. Там, коли є яка скрута і як з неї вийти ніхто не йме віри, зазвичай йдуть до ребе. Він – людина розумна, раптом що порадить добре. Тимошенко – вона, звісно, не ребе, і бути ним не може за визначенням. По-перше, жінка. По-друге, щоб там не казали, але антропологія не знайде в ній щось семітське. Та ніде правди діти. Жінка розумна. І не менш, ніж Віктор Андрійович, затята. Але в неї ця риса дещо в іншому аспекті. Не стільки затята, як наполеглива.То, може, спробуєте, пане Президенте? Доручіть їй газом зайнятися. Одразу двох зайців вб’єте. Воно ж, якщо у неї не вийде, отоді вже все! Нема їй віри. Її виборці кинуть, з ними не буде. А якщо, приведи Господи, вийде, то хто їй цю справу доручив? Саме так, Ви. Ото буде файно.