Блог | Иностранные санкции становятся ближе к Украине: что меняет новый законопроект для бизнеса

В Украине предлагают изменить механизм применения санкций и ускорить внедрение международных санкционных решений.

Далее читайте на языке оригинала – украинском.

У Верховній Раді зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до Закону України "Про санкції", яким пропонується розширити перелік підстав для застосування санкцій в Україні та надати Міністерству закордонних справ право безпосередньо вносити відповідні пропозиції на розгляд Ради національної безпеки і оборони України.

Одна з ключових новел – розширення міжнародних підстав для застосування українських санкцій. Зокрема, такою підставою пропонується зробити рішення уповноваженого органу іноземної держави про застосування обмежувальних заходів у зв'язку зі збройною агресією проти України, якщо це не суперечить національним інтересам України.

Необхідність змін автори законопроєкту пояснюють, зокрема, тривалістю чинної процедури. У пояснювальній записці зазначається, що сьогодні імплементація рішень ООН та Європейського Союзу щодо застосування санкцій в українське законодавство на практиці займає щонайменше рік з моменту їх прийняття.

Запропоновані зміни мають скоротити цей часовий розрив.

Для бізнесу це питання має цілком практичне значення. Якщо механізм буде прийнятий у запропонованому вигляді, санкційний статус контрагента в Україні потенційно зможе змінюватися швидше. Відповідно, перевірки лише чинних українських санкційних списків може бути недостатньо для повноцінної оцінки ризиків довгострокової співпраці.

Наразі йдеться лише про законопроєкт, тому нові правила ще не діють. Однак запропоновані зміни вже показують напрям розвитку української санкційної системи - більш оперативну синхронізацію з міжнародними санкційними рішеннями.

У чому проблема чинного механізму

Закон України "Про санкції" вже зараз передбачає можливість застосування українських санкцій, зокрема, на підставі резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, а також рішень і регламентів Ради ЄС.

Проблема полягає у процедурі.

Наразі пропозиції щодо застосування, скасування або зміни санкцій можуть вносити на розгляд РНБО Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Національний банк та Служба безпеки України. МЗС такого самостійного повноваження не має.

Тому для імплементації міжнародних санкцій МЗС фактично доводиться проходити процедуру через Кабінет Міністрів. У пояснювальній записці автори законопроєкту прямо називають цей механізм тривалим та таким, що не дозволяє оперативно виконувати міжнародно-правові зобов'язання України.

Результат – часовий розрив між запровадженням санкцій за кордоном та появою відповідних обмежень в Україні.

Саме його і намагаються скоротити.

Рішення іноземної держави стане новою підставою для українських санкцій

Це одна з найцікавіших новел законопроєкту.

Статтю 3 Закону України "Про санкції" пропонується доповнити новою підставою для застосування санкцій - рішенням уповноваженого органу іноземної держави про застосування обмежувальних заходів у зв'язку зі збройною агресією проти України, якщо це не суперечить національним інтересам України.

Таким чином, у разі прийняття законопроєкту перелік міжнародних підстав для застосування санкцій в Україні більше не обмежуватиметься рішеннями ООН та Європейського Союзу.

Практично це створює правову основу для швидшого реагування України на санкційні рішення інших держав, запроваджені у зв'язку зі збройною агресією проти України.

Для бізнесу це створює додатковий санкційний ризик, який варто враховувати під час перевірки контрагентів.

Особа може сьогодні не перебувати під українськими санкціями, але її включення до санкційного списку іншої держави потенційно може стати підставою для подальшого застосування санкцій уже в Україні.

Чи означає це автоматичне визнання іноземних санкцій

Ні. І це принципове уточнення.

Законопроєкт не передбачає, що будь-яка іноземна санкція автоматично починає діяти в Україні.

Рішення іноземної держави лише стає однією з передбачених законом підстав для застосування українських санкцій.

Більше того, у запропонованій нормі прямо встановлено додаткову умову: таке рішення може бути підставою для санкцій, якщо це не суперечить національним інтересам України.

Отже, Україна зберігає власний механізм прийняття санкційних рішень.

Змінюється інше — шлях від іноземного санкційного рішення до можливого українського рішення може стати значно коротшим.

МЗС зможе безпосередньо ініціювати санкції

Друга важлива зміна має процедурний характер.

Законопроєкт пропонує надати Міністерству закордонних справ право вносити на розгляд РНБО пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій на міжнародних підставах, визначених законом.

На перший погляд це виглядає як суто технічна зміна повноважень державних органів.

Проте саме вона може мати найбільший практичний ефект.

За оцінкою, наведеною у пояснювальній записці, чинна процедура призводить до того, що імплементація рішень ООН та ЄС може тривати щонайменше рік. Надання МЗС права безпосередньо ініціювати відповідні рішення перед РНБО має зробити цей процес оперативнішим.

Таким чином, у разі прийняття законопроєкту може суттєво скоротитися період між появою міжнародного санкційного ризику та його можливими юридичними наслідками в Україні.

Україна рухається до ширшої синхронізації з міжнародними санкціями

Законопроєкт варто розглядати і в ширшому контексті розвитку української санкційної політики.

У пояснювальній записці МЗС зазначає про необхідність удосконалення механізмів для імплементації обмежувальних заходів та санкційних режимів ЄС щодо третіх країн до моменту вступу України до Європейського Союзу.

Запропоновані зміни також пов'язуються із синхронізацією санкційного тиску України, Європейського Союзу та інших учасників G7 на Російську Федерацію і пов'язаних із нею суб'єктів.

Тому йдеться не просто про чергове коригування Закону України "Про санкції", а про поступове зближення української санкційної системи з міжнародними, насамперед європейськими, санкційними режимами.

Що це змінює для перевірки контрагентів

Саме тут законопроєкт переходить із площини державної санкційної політики у практичну площину для бізнесу.

Традиційна перевірка виглядає досить просто: перед укладенням договору компанія перевіряє, чи перебуває контрагент або його власники під українськими санкціями.

Проте за нової моделі цього може бути недостатньо для оцінки майбутнього санкційного ризику.

Наприклад, контрагент не перебуває під санкціями в Україні, але вже включений до санкційного списку іноземної держави у зв'язку зі збройною агресією проти України.

Юридично це ще не означає застосування до нього українських санкцій.

Проте для компанії така інформація вже може бути суттєвим ризик-фактором: у разі прийняття законопроєкту іноземне рішення стане прямо передбаченою законом підставою для можливої санкційної реакції України.

Тому санкційна перевірка поступово перетворюється з відповіді на питання "чи є санкції сьогодні?" на значно ширшу оцінку: "наскільки високою є ймовірність, що санкційний статус контрагента зміниться завтра?"

Особливо важливими стають довгострокові договори

Найбільший практичний ризик виникає не під час разової операції, а у довгострокових відносинах.

На момент укладення договору контрагент може не перебувати під українськими санкціями. Компанія проведе перевірку, підпише договір і почне його виконувати.

Через декілька місяців ситуація може змінитися.

Якщо іноземні санкційні рішення швидше трансформуватимуться в українські, бізнесу доведеться оцінювати вже не тільки можливість укласти договір, а й можливість продовжувати його виконання після зміни санкційного статусу контрагента.

Сам законопроєкт не встановлює спеціальних правил щодо змісту комерційних договорів або дій бізнесу в таких ситуаціях. Однак практично це підвищує значення договірних механізмів управління санкційним ризиком.

Йдеться, зокрема, про санкційні застереження, які дозволяють призупинити виконання договору або припинити договірні відносини у разі застосування санкцій до контрагента, його власників чи інших пов'язаних осіб, якщо такі санкції унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання договору.

Для компаній, які працюють із міжнародними контрагентами або в секторах із підвищеним санкційним ризиком, такі положення договорів можуть набувати дедалі більшого практичного значення.

Санкційна перевірка перестає бути одноразовою процедурою

Ще один практичний наслідок – поступово змінюється сама логіка санкційного compliance.

Перевірити контрагента один раз перед підписанням договору може бути недостатньо.

Якщо часовий розрив між міжнародними та українськими санкціями справді скоротиться, санкційний статус контрагента доцільно контролювати протягом усього періоду співпраці.

Особливо це актуально для довгострокових контрактів, значних платежів, міжнародних ланцюгів постачання та операцій із контрагентами, щодо яких уже існують санкційні обмеження в інших юрисдикціях.

Тобто санкційний due diligence поступово переходить від моделі "перевірили перед договором" до моделі постійного моніторингу ризику.

Санкції пропонують не лише швидше вводити, а й синхронізовано змінювати та скасовувати

Є у законопроєкті ще одна зміна, яка може залишитися непоміченою на тлі нових підстав для застосування санкцій.

Пропонується змінити і правила їх скасування.

Зараз Закон пов'язує скасування санкцій насамперед із досягненням мети їх застосування. Законопроєкт передбачає можливість враховувати також відповідні рішення ООН, ЄС та уповноважених органів іноземних держав, якщо українські санкції були застосовані на таких підставах.

Отже, синхронізація має працювати в обидва боки — не тільки під час запровадження обмежень, а й під час їх подальшої зміни або скасування.

Що варто врахувати бізнесу

Законопроєкт поки не створює для компаній нових обов'язків і не означає необхідності негайно змінювати внутрішні санкційні процедури. Але напрям можливих змін уже достатньо зрозумілий.

Для бізнесу, особливо того, що здійснює міжнародні операції, доцільно поступово переходити до ширшої моделі оцінки санкційного ризику.

Зокрема, варто:

- перевіряти не тільки чинні українські санкції, а й санкційний статус контрагента у ключових іноземних юрисдикціях;

- аналізувати не лише самого контрагента, а й його структуру власності, кінцевих бенефіціарних власників та пов'язаних із ним осіб, якщо такий зв'язок може мати значення для оцінки санкційного ризику;

- передбачати в договорах механізми реагування на зміну санкційного статусу контрагента;

- для довгострокових відносин періодично повторювати санкційну перевірку;

- особливу увагу приділяти ситуаціям, коли контрагент уже перебуває під санкціями іноземної держави, навіть якщо українські санкції щодо нього поки не застосовані.

При цьому наявність іноземних санкцій не означатиме автоматичного застосування аналогічних обмежень в Україні. Але іноземний санкційний статус контрагента може стати значно важливішим індикатором потенційного санкційного ризику в Україні.

Висновок

На перший погляд законопроєкт змінює лише кілька положень Закону України "Про санкції": додає нову підставу для застосування обмежень та розширює повноваження Міністерства закордонних справ.

Насправді його значення може бути значно ширшим.

Україна намагається скоротити часовий розрив між міжнародними санкційними рішеннями та їх імплементацією на національному рівні. Якщо сьогодні цей процес, за оцінкою авторів законопроєкту, може займати щонайменше рік, запропонований механізм має зробити його значно оперативнішим.

Для бізнесу це потенційно змінює сам підхід до санкційного ризику.

Питання вже не лише в тому, чи перебуває контрагент під санкціями України сьогодні. Дедалі важливішим стає інше: чи існують міжнародні санкційні рішення, які можуть найближчим часом вплинути на можливість продовжувати з ним співпрацю в Україні.

Саме тому перевірка контрагента лише за українськими санкційними списками може показувати його юридичний статус на сьогодні, але вже не завжди даватиме повну картину потенційних ризиків на завтра.