Або дорого, або ніяк

Картини

Якщо ви досі не вірите, що все починається з голови або думаєте, що лише супер-досвідчений фахівець може брати дорого за свою роботу, то моя історія може бути вам у пригоді.  

…Київ, два роки тому. Кілька місяців, як я залишила офіс і назвалась художником. Максимум, який отримую за свої картини, мальовані пастеллю на папері - тисяча гривень. Позаду – зарплата журналістом в 12 разів більша. 

Чоловік м’яко натякає, що краще було б повернутись в офіс, а я переконую, що художня діяльність теж може бути прибутковою і невпевнено стишую голос до кінця речення. Обіцяю, що скоро доведу свою правоту, а в голові: Божечко, невже я помиляюсь?

Видео дня

Малюю олівцями та пастеллю, фарбами не наважуюсь. Це надто серйозно, складно і піддається лише "справжнім" художникам. А ще мрію, мрію, мрію. Про великі полотна та фарби відрами. 

Черговий продаж. Мені знову дають 300 гривень.

- Це так мало, - розчаровано зізнаюсь подрузі-художниці після "вдалої" продажі на пару з нею. 

- Мало? Ты что 300 баксов захотела? - сміється. - Оль, знаєшь сколько таких художников? Посмотри вокруг!

Смотрю. Не бачу. Є кращі, гірші, але таких, як я - нема. Бо кожен з нас унікальний за своєю суттю! І, так, хочу 300 баксів. 

Мине ще кілька місяців, я піду навчатися до художника Олега Радвана, під наглядом якого намалюю фарбами кілька робіт і одну з них він порадить продати на всесвітній галереї Saatchi. Скаже: ну, спробуй, раптом. Яка ціна? Та постав 300 доларів, хто його зна.

Так в моїй голові складеться мій власний ціновий діапазон. 

Докладаться до цієї справи ще розповідь популярного художника Анатолія Криволапа, з яким я колись мала нагоду їсти торт в нього вдома. Тоді маестро розповідав, що коли лише починав творити, то нещадно спалював свої картини, які були невдалими на його думку. Спалював, друзі! Але не віддавав за копійки. І це не жадність, бо він без проблем міг подарувати певну роботу. Це швидше якесь сильне внутрішнє переконання, що мистецтво апріорі має бути дорогим. Надто багато художник владає у кожен свій твір.

…На спекотному балконі я щойно закінчила свій Аґрус. Він ще мокрий, як після дощу. Виставила у Фейсбук. І буквально за годину-дві повідомлення: 

- скільки коштує ваш аґрус? Хочу купити.

У мене кількахвилинний ступор. Ех, будь що буде:

- 300 доларів, - відповідаю. 

- ок, мій чоловік з вами зв’яжеться.

Чоловік на додачу до Агрусу на день народження дружині, сподобав собі ще й Зерна гранату - на річницю весілля. І за кілька днів приніс мені додому 500 баксів!

Пригадую, сиджу на кухні, тримаю ті гроші і мало не плачу. Це був момент, коли я остаточно розпрощалася з відчуттям провини від того, що "сиджу" вдома, а не ходжу на роботу, як всі нормальні люди. І повірила в те, що зовнішнє віддзеркалює внутрішнє. Чого і вам бажаю від всього серця!

З того часу я встигла провести кілька виставок, переїхати жити у Львів, народити дитину, подружитися з олійними фарбами і приборкати півтораметрові полотна. 

Мої роботи тепер коштують від 200 до 1 тис доларів. Бувають місяці, коли я нічого не продаю. Але навіть тоді я вперто тримаю позицію, напрацьовую руку та ім’я і вкрай рідко віддаю дешевше. Чесно, подарувати (що часто роблю) мені легше, ніж віддати за копійки.

А київська подруга, до речі, теж ціни підняла і успішно продається.

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...