Приклад Андрія Сахарова: політика і мораль – ...

14 грудня виповнюється 22 роки від дня смерті Андрія Сахарова. Лише 22 роки, а здається, що минула ціла епоха. Епоха аморальності в політиці. Яка, на жаль, продовжується й нині.

РОСІЙСЬКА ПСЕВДОДЕМОКРАТІЯ

Маємо неоднозначне ставлення до російської демократії.

Горбачов, який хизувався своїм демократизмом, прославився не лише перебудовою, а й жорстокістю у Вільнюсі, Тбілісі та Баку.

Ми швидко забули про те, що в серпні 1991 року російську демократію захистив Єльцин. Після того, як він розв’язав першу чеченську війну, то став так званим демократом.

Не витримали випробування владою й часом і деякі інші російські політики, які зазвичай продовжують називати себе демократами. Особливо це видно на прикладі їхнього ставлення до так званого українського питання. Власне, на цьому можна ставити крапку на їхній так званій демократичності, адже вони не уявляють Україну самостійною незалежною державою, а воліють бачити її обов’язково в союзі з Росією.

Мабуть, ні в кого нині не повернеться язик назвати демократами Путіна та Медведєва, хоча ще років чотири тому нинішній російський президент на тлі прем’єр-міністра виглядав мало не демократом. Останні події, пов’язані особливо з волевиявленням народу на парламентських виборах, показали, що за нинішнього режиму в Росії демократія – влада народу – піддається найсуворішим випробуванням, і сподіватися на те, що Путін і Медведєв “раптом” стануть демократами, не доводиться.

Мабуть, у російській політиці можна назвати лише одного справжнього демократа, якого не торкнувся вірус не-демократії й анти-демократії. Саме Андрій Сахаров залишився у нашій пам’яті як істинний російський демократ.

ВІДСУТНІСТЬ ПОЧУТТЯ СТРАХУ

У 32 роки Андрій Дмитрович Сахаров став академіком, у 41 – тричі Героєм Соціалістичної Праці. Здавалось би, що ще потрібно було людині в Радянському Союзі?

Розповідаючи про себе, Андрій Сахаров писав: “В 1953—1968 годах мои общественно-политические взгляды претерпели большую эволюцию. В частности, разработка термоядерного оружия, подготовка и осуществление термоядерных испытаний сопровождались все более острым пониманием моральности этих проблем. С конца 50-х годов я стал активно выступать за прекращение или ограничение испытаний ядерного оружия. В 1961 году в связи с этим у меня возник конфликт с Хрущевым. Я был одним из инициаторов Московского договора 1963 года о запрещении испытаний в трех средах — в атмосфере, воде и космосе. К 1966—1967 годам относятся мои первые выступления в защиту репрессированных”.

У 1968 році широкий міжнародний резонанс викликала стаття Андрія Сахарова “Размышления о прогрессе, мирном сосуществовании и интеллектуальной свободе”.На думку академіка, будь-яка проповідь несумісності ідеологій і націй – безумство і злочин. Соціалізм, писав він, не повинен методом збройного насильства знищити капіталізм, інакше це би стало самознищенням людства.

Російський письменник Віктор Нєкрасов вважав, що у Сахарова було абсолютно відсутнє почуття страху. Тільки цим можна пояснити його сміливі виступи проти продовження гонки озброєнь й на захист в’язнів сумління.

У 1971 році Сахаров пише пам’ятну записку генсеку Брежнєву, в якій у загальних рисах визначає те суспільство, на створення якого повинні бути скеровані всі державні реформи. На думку Сахарова, основна мета держави повинна полягати в збереженні й забезпеченні основних прав своїх громадян. Захист прав людини повинен бути понад усе. Всі дії державних інструкцій мають повністю базуватися на законах. Необхідна свобода інформаційного обміну й переміщень. Дотримання законності громадськість повинна контролювати за допомогою гласності.

Радянський режим не знайшов нічого кращого, як заслати Сахарова, відірвати його від наукової, громадської й політичної діяльності. Але заткати рота моральному авторитетові не зумів ніхто.

15 грудня 1986 року Сахарову в Горький зателефонував Горбачов, який сказав, що його заслання закінчилося. Сахаров подякував і попросив, щоби звільнили всіх в’язнів сумління.

Лише три роки довелось Андрієві Дмитровичу жити на свободі в епоху горбачовської перебудови. Будучи вдячним за звільнення, академік не міг погодитися з тими формами й методами, якими Горбачов її здійснював.

Балотуючись у народні депутати СРСР, Сахаров у своїй передвиборчій програмі вказував, що не можна допустити, аби нерішучість і протиріччя в проведенні політичної, економічної та національно-конституційної перебудови привели країну до поглиблення кризи. Ніби у воду дивився…

ПОТРЕБА У МОРАЛЬНОМУ ПРИКЛАДІ

Андрій Сахаров казав: “Я не профессиональный политик. И, возможно, поэтому меня мучат вопросы необходимости и конечного результата моих действий. Я склонен думать, что лишь моральные критерии вместе с непредубежденностью мнения могут служить каким-то компасом в этих сложных и неоднозначных проблемах. Я воздерживаюсь от конкретных прогнозов, но сегодня, как всегда, я верю в силы человеческого ума и духа”.

Тільки така високоморальна людина як академік Сахаров могла зважитися написати відкритого листа Брежнєву з протестом проти агресії в Афганістані. В цьому ж листі Сахаров запропонував здійснити політичну амністію і звільнити в’язнів сумління, заарештованих за переконання й ненасильницькі дії. Закінчилося тим, що Андрій Сахаров сам долучився до списку в’язнів сумління, його позбавили всіх урядових нагород і заслали в Горький, де він знаходився в умовах повної ізоляції й цілодобового нагляду з боку КДБ.

Той, хто створив найбільш грізну зброю для знищення людства, був небезпечним для радянського керівництва, бо не просто критикував минуле. Сахаров показував перед усім світом фальш і демагогію брежнєвського правління, його бездарність й антинародну сутність. І цього не дарували навіть академікам і Нобелівським лауреатам.

Важко нині назвати людину, яка була би такою високоморальною в політиці, як Сахаров. Сучасні політикани свою аморальність виправдовують політичною доцільністю. Як казав російський письменник Даниїл Гранін, “в мире становится все меньше святых и все больше чувствуется потребность в моральном примере”.

Свій гріх у створенні атомного капкану Землі Сахаров викупив сповна. І все ж його приклад дозволяє думати, що політика і мораль – речі сумісні.