Прохорівська Росія

На президентських виборах у Росії Михайло Прохоров має намір набрати не менше восьми відсотків голосів, що, за його словами, дасть йому моральне право очолити політичну силу, яку він будуватиме “від самого низу”.

КРЕМЛІВСЬКІ КАРЛИКИ ПРОТИ ГУЛЛІВЕРА-МІЛЬЯРДЕРА

У великій політиці мільярдер Прохоров засвітився минулого року. 25 червня 2011-го на позачерговому з’їзді партії “Правоє дєло” він вступив до цієї політичної сили й очолив її, а вже 15 вересня того ж року його звільнили від головування в ній, і він покинув партійні ряди. Формальною причиною відставки було те, що в передвиборчі списки “Правого дєла” йому запропонували включити Євгєнія Ройзмана, а фактично йшлося про тиск з боку Кремля, про що Прохоров заявив публічно.

Якщо кремлівські карлики Путін і Медвєдєв не ведуть якусь свою подвійну гру стосовно створення ручної опозиції, то у випадку з Гуллівером Прохоровим (його зріст – 2 метри 5 сантиметрів) вони явно не врахували особливостей характеру однієї з найбагатших людей Росії. До речі, за оцінками журналу “Forbs”, він до світової кризи обіймав перше місце, а потім скотився до другого й зараз посідає третє.

Уміння тримати удар згодилося Прохорову не лише в бізнесі. 12 грудня минулого року він оголосив про свій намір балотуватися в президенти Росії. Великого переполоху це не наробило, бо багато хто засумнівався у здатності мільярдера належним чином засвоїти й правила політичної боротьби. Зрештою, відоме ставлення росіян до багатіїв, їхня упереджена думка про нечесно нажите добро. У цьому плані Путін не ототожнюється з олігархами, хоча є однією з найбагатших людей у Росії.

Втім, Прохоров може стати альтернативою Путіну. Він не належить до числа опозиціонерів, допущених чи недопущених владою до виборів. Прохорова важко уявити учасником опозиційного мітингу (на один із них він прийшов, але слова йому не дали), він не висуває радикальних гасел, але запропонована ним програма здатна перекреслити всі надбання путінського режиму. Це не опозиційна Росія, на боротьбу з якою зголосився Путін, вбачаючи в ній основну загрозу стабільності імперії. Це інша Росія, навіть не антипутінська, а просто непутінська, а тому ще більш небезпечна для Путіна, якщо він цього ще не засвоїв. І цієї іншої Росії, яка живе не за путінсько-кагебістськими законами, щоразу стає більше.

Прохоров не вписався у сталінське гасло: “Наше дело правое, победа будет за нами”, тому пропутінське “Правоє дєло” не для нього. Але ще не факт, що він зможе створити потужну непутінську політичну силу, здатну переформатувати Російську імперію, зробити Росію дійсно великою державою, але без імперських амбіцій.

Оті вісім відсотків, які Прохоров застовбичив для себе, можуть зрости, якщо його команді вдасться вигідно “продати” свого шефа, розкрутити його явно не політичну харизму. Путіну вигідніше в результаті маніпуляцій віддати по декілька відсотків прохоровських голосів зручним і передбачуваним “опозиціонерам” Зюганову і Жириновському, дещо прихопивши й собі, ніж справді допустити Прохорова як альтернативу собі в другому турі. Відчувається, що Прохоров сподівається саме на альтернативу себе Путіну, але якщо в бізнесі він професіонал (втім, основний шмат життя він займався банківською справою, а не власне бізнесом, так що тут виникають певні питання), то в політиці виглядає явно невпевнено, а його програма – це набір популістських фраз, за якими не видно механізму втілення їх у життя.

І все ж відчувається, що Прохоров хоче “порвати” Путіна – інтелігентно, вишукано, не як опозиція, що мітингує. Путін “дістав” уже росіян, і його ймовірне дванадцятилітнє правління вже видається знущанням над великою державою. Та й на ментальному рівні вони не схожі. Прохоров – з сім’ї потомственних інтелігентів (бабуся по материнській лінії, Анна Бєлкіна, була мікробіологом і залишалась під час Великої Вітчизняної війни в Москві, де займалась виготовленням вакцин, хоча доньку відправила в евакуацію, батько був начальником управління міжнародних зв’язків Держкомспорту СРСР, а мати – співробітницею кафедри полімерів Московського інституту хімічного машинобудування, сестра видає “Новое литературное обозрение”, публікація в якому прирівнюється до захисту кандидатської чи докторської дисертації), його предків розкуркулювали ті, чиїми стопами пізніше пішов кагебіст Путін.

Путін ухилятиметься від прямого протистояння з Прохоровим. Давно “призначений” головний опонент Зюганов жодних несподіванок не принесе й плавно програє у другому турі президентських виборів, якщо, звісно, Володимир Володимирович не захоче перемогти ще в першому турі. Тактика Путіна щодо Прохорова нагадуватиме сцени зі знаменитого трилеру Джонатана Свіфта й зводитиметься до однієї команди: в’язати його по руках і ногах. Так можна й застрягнути в тактичній боротьбі, забувши про стратегічну мету. А потім залишиться втікати від “ліліпутів”, шукаючи щастя в цивілізованому світі, аби не повторити долю Ходорковського. Виграти у Путіна неможливо. Можна лише йому піддатися у “чесній” боротьбі.

Велетень Прохоров, за його словами, незручно почувається, коли мало не з висоти пташиного лету дивиться на баскетболістів (він володіє контрольним пакетом акцій клубу New Jersey Nets ліги NBA і мріє вивести її в чемпіони). Люди ж типу Путіна, коли на них дивляться зверху, відчувають мало не фізичну загрозу своєму існуванню. Так що Прохоров повинен на це зважати. Можлива тільки рішуча боротьба з режимом Путіна не на життя, а на смерть, бо якщо жуватиме “інтелігентські соплі”, дійсно повторить сумну долю Ходорковського. Якщо ж, звісно, за цим не стоїть подвійна гра в “піддавки”, в яку втягнули й Прохорова. Тоді все написане раніше втрачає будь-який сенс…

ЧИ ПОТРІБЕН РОСІЇ ДРУГИЙ ГОРБАЧОВ?

Передвиборча маніфест Прохорова побудований на протиставленні: що було за Путіна і що буде за нього. На блозі Прохорова Путін з виглядом недоступного простому смертному небожителя зображений з великим (прохоровським!) галстуком, вальяжно втиснутим у крісло, на чорному тлі. Строга прохорівська фотографія без галстука на білому тлі має засвідчити впевненість її автора у власній перемозі – принаймні над самим собою, над подоланим страхом, яким віє з Кремля. Все більше й більше росіян позбуваються оцього страху, не на словах, а на ділі переконуючись, що, з’ясовується, король-то (Путін) голий, і саме Прохоров має стати виразником інтересів тих, хто позбувся страху.

Дванадцять розділів програми Прохорова “Настоящее и будущее” – це як вирок дванадцяти апостолів путінському режиму. Аналіз того, що було і є – і стрибок у майбутнє, завдання, що треба зробити.

В преамбулі “Человек никогда не являлся ценностью для власти” Михайло Прохоров пише:

“За фасадом пышных слов о державной гордости, благословенной стабильности, “суверенной демократии”, особом пути, о происках врагов Отечества и т.д. таится давнее презрение к человеку, готовность вновь принести его в жертву в угоду очередным геополитическим фантазиям.

Настало время власти отдать долг своей измученной стране и вместо “подданных”, “масс”, “народа”, “населения” или “электората” увидеть живого, конкретного человека с его желаниями, надеждами и нуждами.

Пора понять, что залог успешного развития страны – не количество добытых тонн угля, баррелей нефти и кубометров леса, а система человеческих ценностей, которую разделяет большая часть общества и охраняет закон. Отсутствие таких ценностей порождает раздробленность национального сознания.

В итоге мы: не верим друг другу, не являемся единой нацией, попадаем под влияние демагогов, популистов и вульгарных националистов, выводим деньги из своей страны. Бороться с этим можно лишь кардинально пересмотрев саму суть государственного устройства.

Мое твердое убеждение, мое кредо: не человек создан для власти, а власть для человека.

Человек XXI века — не винтик бюрократического механизма. Современное российское общество уже не желает ходить строем и повиноваться окрикам сверху. В нем растет понимание, что человек достоин честности, уважения, если готов бороться за свои права; если готов противостоять произволу чиновников; если готов сам зарабатывать на жизнь, а не ждать подачек от властей. Развивать свою страну, делать ее лучше.

Я обращаюсь к гражданам своей страны, предлагая выбрать личную ответственность вместо бездумного подчинения, либеральную экономику вместо бюрократического хозяйства, правовое общество вместо репрессивного надзора.

Я буду строить свою политику, опираясь на русскую гуманистическую традицию, которая долгое время бытовала лишь в российской литературе и которую пора перенести в политическую сферу и общественную жизнь. Сделайте выбор - и давайте вместе создадим новую, современную Россию”.

Все правильно, і під словами Прохорова готовий підписатися будь-хто з мрією про антипутінську і непутінську Росію. Але, схоже, навіть мільярдери “хворіють” утопіями, намагаючись перенести гуманістичну традицію в політичну сферу. Це лише в російській літературі все було вірним, але чомусь політичні діячі, які захоплювалися романами й повістями класиків, не хотіли все з книжок переносити в реальне життя. Не поспішає цього робити й Путін, бо прекрасно розуміє, що ідеальні літературні герої в нинішніх умовах приречені на смерть – насамперед політичну. Чи не приречена на таку саму політичну смерть від самого початку й трагічна фігура Прохорова – а тому Путін особливо і не переймається його потугами, бо не бачить гідного конкурента?

Слід віддати належне Прохорову і його команді, які в основних рисах правильно схопили суть режиму Путіна, розклавши, що називається, по поличках всі мінуси. І щодо позитивної програми Прохорова теж все правильно, але відчувається, що це мертвий вантаж, у який не вдихнули життя. Втім, можливо, це лише керівництво до дії, й усі, хто йтиме за Прохоровим чи після нього, таки досягнуть заповітної мети.

Прохоров робить своєрідний виклик Путіну, перекреслює те, що той зробив. Попутньо зазначу, що Прохоров не зупиняється на роках керівництва Росією Медведєвим, справедливо вважаючи, що це продовження путінської стратегії й тактики.

У галузі ідеології головним за Путіна, на думку Прохорова, була і залишається “единоличная централизованная власть; основная задача государства – контроль над экономикой и обществом, его социальная база – бюрократия и силовики”, а “главный метод управления – “суверенная демократия”. За словами Прохорова, при Путіні “основной ресурс власти – управление бюджетом и контроль над ключевыми федеральными СМИ”, а “госслужба в стране – самый доходный бизнес”, тоді як “сфера культуры не входит в число приоритетов, финансируется по остаточному принципу”.

А що ж буде за Прохорова? “Главная ценность – человек, его достоинства и свобода; основной приоритет государства – защита частной собственности, основной ресурс развития страны – частная инициатива граждан; демократические праволиберальные ценности должны стать для граждан гарантией защиты от произвола чиновников и силовиков; свобода информации обеспечена запретом государству и госкомпаниям владеть СМИ и долями в них, приватизацией федеральных телеканалов; инвестиции в культуру – фундамент модернизации страны и новый рычаг экономического развития регионов”.

Погодьтеся, звучить привабливо, але до болю нагадує “найдемократичнішу” в світі сталінську Конституцію, та й Конституція України містить чимало прекрасних положень, і в російській конституції є багато “демократичних” моментів. Ось тільки механізми втілення в життя відсутні, що зводить нанівець всі благі наміри. З іншого боку, навіть декларуючи тотальні зміни в галузі ідеології, Прохоров повинен розуміти, що йде проти свого брата олігарха, адже в Росії, як, зрештою, і в будь-якій країні, можна купити все – і заводи, і пароплави, і газети. Відмовитися від тотального впливу на пресу може лише демократично налаштована людина, а якщо зробить це свідомо й добровільно – то може вважатися героєм свого часу. Чи можна це уявити в недемократичній державі, де існує тотальний контроль над усім? І чи справді Прохоров вірить у те, що Росія може стати демократичною, маючи на увазі її тисячолітню імперську суть?

Потуги Прохорова значною мірою нагадують діяльність Горбачова з його перебудовою, що врешті-решт призвело до розпаду Радянського Союзу. “Яструби” російського політичного бомонду вбачають у прохоровській “модернізації” небезпеку насамперед для себе, бо фактично залишаться без роботи, адже не матимуть важелів впливу на діяльність держави. З іншого боку, в “ідеях” Прохорова вони вбачають серйозну загрозу розпаду Росії як великої держави, що незмінно призведе до “параду суверенітетів”. Та й інші “перли” Прохорова в подальших розділах наштовхують “яструбів” саме на таку думку. Тому можна стверджувати, що в особі Прохорова вони знайшли прекрасну мішень, і другого Горбачова в Росії їм не потрібно.

На відміну від Горбачова, в Прохорова немає всієї повноти влади. Мабуть, лише наївний повірить у те, що мільярдерові вдасться цього року стати президентом Росії. А через шість років, коли відбуватимуться наступні президентські вибори, можуть бути затребуваними інші лідери й інші ідеї, і спроба Прохорова змінити свою велику країну так і залишиться нездійсненним рядком в Історії…

ЧИ СТАНЕ ПРОХОРОВ ПОЛІТИЧНИМ ЛІДЕРОМ?

Політичну систему за Путіна Прохоров охарактеризував так: “Несменяемость власти на всех уровнях; постоянная перетасовка одних и тех же людей; постоянное изменение правил игры на выборах; последовательное ограничение пространства свободы и выборности; ограничение деятельности независимых партий”.

Як бачимо, Прохоров обережний в оцінці політичної системи, яка склалася за Путіна. Можна лише гадати, чому. Можливо, Прохоров просто непослідовний у своїх діях або боїться зайти занадто далеко вперед у своїх прагненнях реформувати Росію. Чи, знову ж таки, не хоче повторювати негативний горбачовський досвід і боїться власної сміливості та радикалізму.

Поза тим Прохоров пропонує змінити політичну систему наступним чином: “Добровольная отставка с поста Президента после 5 лет пребывания в должности; закрепление 5-летнего строка в Конституции и ограничение общего строка 10-ю годами; восстановление прямых выборов губернаторов и мэров; уведомительный принцип регистрации партий и снижение барьера до 3%; запрет отказа от мандата и запрет чиновникам агитировать в рабочее время; массовое привлечение профессионалов к управлению страной; возвращение 50% одномандатников в Госдуму”.

Як бачимо, жодних радикальних змін політичної системи Росії Прохоров не пропонує. До того ж, деякі його пропозиції, хоча ще й не втілені в життя, але безнадійно застаріли, бо їх нещодавно озвучив чинний президент Медвєдєв. Мабуть, усі розуміють, що без серйозного реформування політичної системи Росії не можна говорити про її цивілізоване входження в демократичний світ. Або Прохоров цього не розуміє, або не має ідей щодо політичних реформ, або, пропонуючи косметичні зміни, мало чим відрізняється від Путіна в цьому та багатьох інших питаннях. Крім того, популізм (на кшталт залучення професіоналівдо керівництва країною) теж не з кращого боку характеризує політика-мільярдера.

Говорячи про чесні вибори, Прохоров ставить діагноз путінському режиму: “Массовые отказы в регистрации независимым партиям; ограничение возможностей наблюдателям; голосование “каруселями”, массированный вброс бюллетеней и непрозрачный подсчёт голосов; невозможность оспорить нарушения в судах; практическая невозможность проведения референдумов”.

І знову ми спостерігаємо ту ж “яловість” в оцінці ситуації. Але треба звикати до думки про те, що Прохоров не стоїть в опозиції до Путіна. За режиму Путіна опозиція як така втрачає будь-який сенс. Прохоров – інший, він намагається відірвати від Путіна іншу Росію, яка є непутінською, антипутінською. Лише обставини змушують Прохорова діяти радикально, інколи навіть випереджуючи опозицію.

Що ж він пропонує? “Два единых дня голосования– 12 июня (день России) и 12 декабря (день Конституции); досрочный роспуск Госдумы VІ созыва и свободные демократические выборы в Государственную Думу VІІ созыва 12 декабря 2012 года; усиление уголовной ответственности за нарушения процедур выборов; автоматические устройства для голосования – на все участки в стране; отмена досрочного голосования и открепительных удостоверений; радикальное упрощение условий проведения общероссийских и местных референдумов”.

Як бачимо, знову нічого нового, крім того, що вже було озвучено опозицією та тими сотнями тисяч людей, які вийшли по всій Росії на мітинги протесту проти несправедливих виборів до Державної Думи. А народ завжди чекає чогось свіженького і новенького від своїх лідерів. Чи Прохоров ще не став політичним лідером? Чи бодай одним із них у Росії? І чи стане ним?

ЧОМУ НЕПУТІНСЬКА І АНТИПУТІНСЬКА РОСІЯ ГОЛОСУЄ ЗА ПУТІНА

Говорячи про економічну стратегію, Прохоров робить акцент на тому, що за Путіна “главный ориентир – извлечение сырьевой ренты; опора на государственные корпорации и “неестественные” монополии; стагнация в сфере создания новых рабочих мест; поощрение “импорта” трудовых мигрантов; контроль центра над стратегическими отраслями; недопущение частных инвестиций в развитие инфраструктуры; тотальная бюрократизация и неприемлемый инвестиционный климат; опасная мера зависимости экономики от импорта; отсутствие гарантий для частной собственности; МВД и ФСБ – главные экономические агенты”.

А що буде за Прохорова? “Основная задача – всемерное повышение эффективности и снижение издержек в национальной экономике через поддержку конкуренции; амнистия осужденных за экономические преступления и проведших в местах лишения свободы более трети назначенного им срока наказания; жёсткая борьба с монополиями, картелями и ценовыми сговорами; создание высококвалифицированных рабочих мест как приоритет экономического развития и критерий качества управления; возвращение научных исследований в вузы; соединение академической и вузовской науки; перенесение главного инновационного центра из Сколково в Калининград и распространение “сколковских” преференций на все наукограды; государство финансирует фундаментальную науку, а учёные в партнёрстве с бизнесом коммерциализируют её результаты; приоритетное развитие инфраструктуры за счёт государственных средств и частных инвесторов (в том числе и на основе концессий); бюджетные организации и госкомпании обязаны осуществлять не менее 50% закупок у отечественных производителей товаров и услуг; приватизация госкомпаний и направление получаемых средств в ПФ (Пенсионный Фонд – А.В.) РФ”.

Не густо… Нісистемного аналізу путінської економіки, ні, власне, економічних пропозицій виходу із кризи. Те ж саме управління економікою в ручному режимі, мало не соціалістичний спосіб мислення. Це чи не найбільше розчарування в Прохорові…

У податковій системі за Путіна Прохоров виокремив наступне: “Перекос налоговой системы в сторону сырьевых отраслей и внешнеэкономической деятельности; основные доходы в бюджет приносят пошлины и косвенные налоги, а не прямые налоги; рост налоговой нагрузки на бизнес; налоговая система ориентирована на богатых россиян и способствует офшоризации экономики; акцизы на табак и алкоголь остаются низкими, транспортный налог и акцизы на бензин растут; правила уплаты налогов постоянно меняются”.

Прохоров пропонує: “Сделать конечным плательщиком налогов гражданина, а не предприятия;перенос центра тяжести налогообложения с инвестиций на личное потребление; снижение налогов на бизнес, ограничение страховых взносов 25% от зарплаты; отмена налогов на новые отрасли сроком на 5 лет; повышение налогов на табак и алкоголь, снижение акцизов на бензин; замена НДС налогом с продаж; реформа налога на собственность; введение моратория на изменение правил налогообложения на 10 лет”.

Прохоров каже ніби правильні речі, робить вірні акценти, але якось це все далеко від потреб простого люду, який звик отримувати подачки від влади у вигляді підвищення зарплат, пенсій і таке інше. Можливо, нутром хтось і відчує, що Прохоров хоче покращення життя саме для найбільш соціально незахищених верств населення, але як це розтлумачити простою мовою, аби непутінська і антипутінська Росія не голосувала за Путіна?

Благими намірами вимощена дорога до пекла

Важливим для Прохорова є боротьба з бюрократією і корупцією. На його думку, за Путіна спостерігається “устойчивый рост чиновников всех уровней; практическая неподсудность чиновников и работников силовых структур; тесная смычка чиновничества и бизнеса; постоянное расширение регламентирования во всех сферах жизни; превращение коррупции в системный элемент функционирования экономики; криминализация правоохранительных органов”.

Якщо Прохоров стане президентом Росії, то спостерігатиметься “уголовная ответственность за инструкции, противоречащие законам; строгий гласный контроль над расходами чиновников и членов их семей; сокращение числа госслужащих на 30% к 2014 г. с последующим их переобучением для работы в реальной экономике за счёт бюджета; резкое сокращение зоны государственного администрирования; ограничение для властей права требовать от граждан и компаний справок и документов, выдаваемыми другими государственными органами; создание и эффективное функционирование Административного суда; приоритет – борьбе с коррупцией в правоохранительной и судебной системах”.

Навіть неозброєним оком видно, що прохорівські пропозиції в бюрократичній і корумпованій Росії можуть призвести до зворотніх наслідків. Мало того, що він наживе собі “ворогів” серед тих, кого збирається скоротити в сфері державного управління, бо, як правило, ці люди практично нездатні робити щось інше, ніж перекладати папери у себе на столі. Ріст буцімто скорочених стрімко зросте, як це вже бувало не раз, а від боротьби з бюрократією та корупцією залишаться лише ріжки та ніжки.

Не менш рішуче Прохоров намагається навести порядок у галузі правопорядку та безпеки. За Путіна, стверджує він, мають місце “существенное ужесточение системыуголовныхнаказаний; резкий рост числа сотрудников правоохранительных органов; снижение подотчётности органов внутренних дел территориальным органам власти; формирование системы отчётности силовых структур, не ориентированной на реальную борьбу с преступностью; ограничение состава дел, рассматриваемых судом присяжных; расширение практики закрытых процессов; серьёзное административное давление на судей, зависимость их от исполнительной власти; невнимание к решениям международных судов”.

А що ж буде за Прохорова? “Гуманизация системы уголовного права и исправительных учреждений; смягчение общественной опасности преступлений в сфере экономики; отнесение к разряду особых тяжких лишь преступлений против личности; применение ареста как меры пресечения только для подозреваемых в преступлениях против личности (для прочих – домашний арест и залог); расширение применения штрафов и конфискации как вида наказаний; создание механизма реализации решений авторитетных международных судебных инстанций; пересмотр системы отчётности силовых органов, переход к политической ответственности руководителей силовых структур; выборность участковых инспекторов и руководящего состава местных органов МВД; обеспечение гласности судебных решений; запрет на отмену решений суда присяжными вышестоящими судами; введение практики прекращения полномочий судей региональными парламентами и Государственной Думой; существенное обновление корпуса судей и изменение принципов их отбора”.

Це один із небагатьох розділів маніфесту Прохорова, де простежується тенденція механізмів втілення в життя закладених принципів. Але лише тенденція, яка не здатна переламати хід подій у такій важливій сфері як правопорядок і безпека. Благими намірами вимощена дорога до пекла.

ЧИ ЗАМІНИТЬ ПРОХОРОВ ЖИРИНОВСЬКОГО ДЛЯ ПУТІНА?

У сфері соціальної політики Прохоров убачає основні вади путінського режиму: “Образование и здравоохранение финансируются по остаточному принципу; рост социальных расходов обусловлен погоней за голосами госслужащих и пенсионеров; лекарства и медицинские услуги постоянно дорожают; реформы в сфере образования и здравоохранения проводятся кулуарно, в интересах чиновников”.

Що зміниться, якщо Прохоров стане президентом? Він пише, що “инвестиции в культуру, образование, здравоохранение – главный источник конкурентных преимуществ Россиив глобальном мире; рост социальных расходов не должен превышать рост производительности труда; дифференцированные пенсии, пропорциональные получаемой зарплате; увязка срока выхода на пенсию с количеством детей в семье; основа здравоохранения – профилактическая медицина, распространение частной врачебной практики и эффективное страхование; вложения в учителя – основной залог успеха в реформе образования; бесплатным должно быть только то высшее образование, которое даёт специалистов необходимых российской экономике профессий; образование на протяжении всей жизни - ключ к успеху в карьере, все социальные реформы готовятся представителями профессиональных сообществ и реализуются после широкого общественного обсуждения; социальная и бытовая адаптация инвалидов, создание квалифицированных дистанционных рабочих мест; дистанционные рабочие места для молодых и многодетных матерей”.

Попри деякі новинки на кшталт виходу на пенсію в прив’язці до кількості дітей у сім’ї нічого кардинально нового в соціальній політиці Прохоров не запропонував, як і механізмів утілення своїх ідей у життя. Це те саме “поліпшення” і “покращення”, але в системі путінського режиму.

Більш радикально виступає Прохоров у сфері регіональної політики, але чимало новацій уже витає в повітрі, й мільярдер лише перехоплює ініціативу в Жириновського, який озвучував імовірні наміри Кремля.

На думку Прохорова, за Путіна “заметное сокращение самостоятельности регионов; дублирование институтов управления через организацию системы федеральных округов; излишняя централизация бюджетных потоков; создана дестимулирующая бюджетная система, при которой часть регионов являются устойчиво дотационными; излишняя бюджетная поддержка национальных республик; отсутствие механизмов поддержки моногородов и небольших населённых пунктов”.

Якщо Прохоров стане президентом, він обіцяє наступні зміни в сфері регіональної політики: “Резкое увеличение доли доходов местных бюджетов в консолидированном бюджете Российской Федерации; введение налога на имущество федеральных монополий с уплатой его в региональные бюджеты; ликвидация федеральных округов и существенное укрупнение регионов; создание на территории Северного Кавказа свободной от федеральных налогов экономической зоны с одновременным снижением прямого финансирования региона со стороны федерального центра; переход к налоговой системе, стимулирующей развитие местных отраслей промышленности; возрождение органов местного самоуправления и наделение их реальными доходами”.

Новації Прохорова в цій сфері розглядалися в Росії на різних рівнях, але ще не прийняте остаточне рішення. Ліквідація федеральних округів і створення на Північному Кавказі вільної економічної зони навряд чи здатні розв’язати регіональну проблему загалом. Та й центр, яким би він не був “добрим” до регіонів, ніколи добровільно не відпустить їх у “вільне плавання”, бо завжди знайдуться тисячі причин, інструкцій, що суперечитимуть законам, аби цього не зробити. Вільні регіони – смерть для централізованої держави, а Росія може бути лише централізованою державою, і всі доленосні рішення має приймати тільки Кремль.

ЧИ ПРЕТЕНДУЄ ПРОХОРОВ НА ПРЕЗИДЕНТСТВО?

Говорячи про землю і сільське господарство, Прохоров зауважує вади путінського режиму в цьому питанні: “Крайняя бюрократизированность земельніх отношений через категории использования земель; ограниченность свободного земельного рынка; стандартное налогообложение аграрного сектора; крайне медленное развитие инфраструктурных проектов в сельской местности; диктат переработчиков и перекупщиков над аграриями; незащищённость российского продовольственного рынка от импортной продукции”.

Натомість Прохоров пропонує наступне: “Радикальная земельная реформа, снятиеограничения по использованию земли; создание рынка земли и программа выкупагосударством по рыночной стоимости паевой земли с последующей безвозмездной передачей её сельхозпроизводителям или приватизацией; оперативное завершение работ по созданию земельного кадастра; дискретная аграрная политика с разделением страны на благоприятные и неблагоприятные зоны (в первых – развитие крупных хозяйств, создание инфраструктуры доставки и хранения продукции через систему сбытовых кооперативов, во вторых – опора на фермерские хозяйства, освобождение от налогов и развитие производства натуральных органических продуктов).

На перший погляд – привабливі пропозиції, які можуть вивести сільське господарство з кризи. Проте без вказання механізму перетворень туманні обіцянки Прохорова залишаються цяцянками, а підводні камені взагалі можуть звести все нанівець.

Питання оборони і військово-промислового комплексу теж займають значне місце в маніфесті Прохорова.

За Путіна, вважає він, існують “милитаристская риторика и поиск внешнего врага; сохранение неэффективной призывной армии; централизация ВПК, засилье госкорпораций и общий упадок оборонной промышленности; постоянное наращивание военных расходов при реальном снижении уровня обороноспособности”.

Прохоров же вважає, що “основные угрозы для России – потенциальные региональные конфликты”. Він пропонує “создание профессиональной, мобильной высокотехнологичной армии (на переходный период – введение добровольного призыва); обеспечение для отставных военнослужащих переквалификации и льготных кредитов для начала собственного бизнеса; создание эффективных гражданско-военных концернов, производящих и гражданскую, и военную продукцию, в т.ч. с участием частного капитала; ограничение расходов на оборону размером ассигнований на здравоохранение”.

Мабуть, було би дивним очікувати від Прохорова відмови від ядерної зброї, бо російське імперське мислення не дозволяє цього зробити. З іншого боку, незрозуміло, чи достатньо засобів, запропонованих Прохоровим, для реформування російської армії.

Насамкінець у своєму маніфесті Прохоров зупиняється на геополітиці.

Основне, що було і залишається за Путіна – це “планы по восстановлению СССР и созданию Евразийского Союза, дружба с авторитарными режимами; рубль как общая валюта Евразийского Союза; “энергетический шантаж” как основа внешней политики”.

А за Прохорова буде: “общеевропейская интеграция ради строительства единой “Большой Европы”, союзнические отношения с демократическими государствами; создание единой глобальной валюты на основе евро и рубля; приоритет интересов экономического развития страны при выборе внешнеполитических партнёров”.

Туманна “Велика Європа” (разом з азійською територією Росії?), глобальна валюта на базі євро і рубля (гм-гм…) і таке інше – що це, як не геополітичні великодержавні апетити мільярдера?

Підбиваючи підсумки щодо його маніфесту, можна сказати, що Прохоров іде у річищі ідеології Путіна, десь випереджаючи його, а десь будучи і консервативнішим за нього. Косметичні зміни, навіть якби їх і вдалося провести, навряд чи змінили би путінський режим. Відчувається, що Прохоров і не претендує по-справжньому на президентство.

З іншого боку, великим плюсом його маніфесту є характеристика режиму Путіна. Характеристика убивча, яка показує всю гнилість поліцейського режиму в Росії.

Жодним словом у своєму маніфесті Прохоров не обмовився про Україну, вона не названа серед стратегічних партнерів Росії. Можливо, це й на краще, аби українці не мали жодних ілюзій щодо імовірного керівника сусідньої держави. А майбутні кандидати в Президенти України можуть багато що взяти для себе із маніфесту Прохорова, а дещо навіть включити в свої передвиборчі програми.

АВАНТЮРИЗМ І СКАНДАЛИ ПРОХОРОВА

Попри серйозність маніфесту Прохорова і його примарні наміри взяти владу в свої руки, аби убезпечити власний бізнес (втім, якщо Путіну треба, він не зупиниться перед тим, аби пресувати мільярдера), росіяни більше його знають за авантюрним складом характеру і скандалами, що супроводжують невдатного керівника “Правого дєла”. Саме це, а не популістські обіцянки, будуть визначальними для тих, хто голосуватиме чи не голосуватиме за Прохорова.

Найбільш гучний скандал, пов’язаний з іменем Прохорова, трапився 2007 року в Куршевелі (Франція). Дев’ятого січня мільярдера затримали на чотири дні, звинувачуючи в організації міжнародної мережі проституції. Зрештою його відпустили за відсутністю складу злочину. Прохоров заявив, що привіз жінок, бо любить компанію розумних, красивих і молодих супутниць.

Наступний скандал був пов’язаний зі звинуваченнями його партнера Володимира Потаніна щодо продажу блокуючого пакету фірми “Норильский никель”. У суді Прохоров довів, що не обіцяв нічого продавати.

Велику зацікавленість не лише російської, а й світової публіки викликав скандал на крейсері “Аврора”. В ніч на 6 червня 2009 року декілька сотен гостей відсвяткували річницю журнала “Русский пионер”, який належить Прохорову. Сам мільярдер заявив, що хоче фінансувати музей на крейсері у зв’язку з виводом “Аврори” зі складу військово-морського флоту. “Я не хочу, чтобы он окончательно превратился в развлекательную площадку”, - сказав Прохоров.

Відтак конгресмен США Білл Паскрелл звинуватив Прохорова у зв’язках з режимом Роберта Мугабе в Зімбабве, але це не було належним чином підтверджено.

Наступний скандал виник у Росії, що називається, на порожньому місці. Газета “КоммерсантЪ” повідомила, що Прохоров хоче ввести в Росії 60-годинний робочий тиждень. Насправді ж він запропонував внести поправки до Трудового кодексу, за якими працівники могли би влаштовуватися на півтори ставки по місцю роботи, а не в різних місцях, як це передбачено зараз.

20 квітня 2009 року Прохоров знявся з реєстрації в Москві і зареєструвався в одному з селищ Красноярського краю. В роезультаті бюджет цієї адміністративної одиниці мав поповнитися на майже 17 мільярдів рублів, зважаючи на статки мільярдера. Через два роки податківці вимагали від Прохорова сплатити два мільярди рублів податків.

Все це та інше, звичайно, не сприяє популярності Прохорова серед простих росіян, а сам він не може створити належну і дієву альтернативу Путіну. Проте його намагання змінити Росію, забезпечити перемогу антипутінців і непутінців заслуговують на увагу. Принаймні цей персонаж доводить, що, крім опозиції, є ще й інші люди, готові протистояти Путіну.