Засновано імігрантами, думають про кенгуру, схожі на MLS. Як і чим живе футбол у далекій Австралії

Континент, про який думають як про місце, де всі ходять на голові, а футбол для них якесь водне поло. Але Австралія зовсім не така. Це самобутня країна із таким же неочікувано яскравим футбольним чемпіонатом, який тричі перезапускали. Сьогодні ця далека країна - постійний учасник Мундіалів. Як так сталося? Де беруть сили та мотивацію? Розповідає OBOZ.UA.

Футбол імігрантів. І не тільки англійців

Австралія весь свідомий час свого розвитку перебувала під впливом Британії, тому не дивно що футбол (який на континенті більше називають соккер) вперше там зіграли аж у 1850-х, десь у ті часи, коли в Англії з’явився "Шеффілд". Перша ера австралійського професійного футболу відтоді чекала на зародження 100 років, коли після Другої світової активізувалася хвиля міграції на далекий та миролюбний шмат суходолу. Фанати з великим стажем привезли гру із собою і стали її перезасновниками. Робітники грали для відпочинку, а 70 років тому нарешті заснували перші великі клуби. У далеку подорож вирушили й футболісти, які не знайшли місця у своїх європейських чемпіонатах.

Через таку перенасиченість іноземцями Австралію навіть ненадовго виключили з ФІФА, бо країна не сплачувала трансферні внески. Іконою цього короткого періоду став австрієць Лео Баумгартнер: місцеві менеджери за всі гроші запрошували світових зірок і за десяток років змогли докласти великих зусиль у підйомі та реорганізації своїх клубів. Вершиною успіху став дебютний вихід Австралії на Чемпіонат світу-1974.

Нова епоха

Гучне проголошення свого місця на футбольній мапі призвело до створення Національної футбольної ліги та профспілки, а спортсмени-емігранти ближче до 1980-х стали функціонерами і вже могли керувати розвитком улюблених видів спорту. Серед інших був і соккер. Змінився підхід: від закупівлі елітних гравців до продажу своїх талантів на інші континенти (що у наш час призвело до появи Кріса Вуда в "Ноттінгемі"). На рівні з кіно й туризмом, місцевий футбол поширювався на весь світ і розповідав про такий далекий чемпіонат, де не всі ходять догори дригом. Далі якість дійшла до такого рівня, коли вони почали вигравати всіх сусідів. Так починається сучасна, третя епоха.

У ній Австралія виходить з Океанії та приєднується до Азії, тому тепер може грати відбір проти Китаю, Бахрейну чи Саудівської Аравії. Нові висоти провокують зростання медіасфери та бізнесу навколо гри, приватні франшизи замінюють клуби, створюються жіночі колективи. Із 2006-го Озі потрапляють на кожен чоловічий та жіночий Мундіаль, створюючи 250 мільйонів доларів навколо свого своєрідного футболу-соккеру щорічно. Одночасно виникає А-Ліга, ціла система для клубів.

Клубний футбол дивилися за океаном, але в інший бік

Австралійська А-Ліга, створена 2004-го, усі погляди мала на Штати. Попри те, що там кардинально інша від нас погода, турнір проводять із жовтня по травень. Як і в американській MLS, змагання постійні, без вильотів чи підвищення в класі, присутнє й обмеження зарплат. Таке ж правило діє для майже всіх професійних спортивних ліг на континенті. При чому, грають там не тільки за себе: 10 своїх команд і запрошені 2 клуби з Нової Зеландії. Найкращі клуби виходять в еліту - потрапляють в азійську Лігу чемпіонів. Точніше, там аж дві ЛЧ: елітна та Друга, для тих, у кого рівень слабше (така собі Ліга конференцій). Перемог на міжнародній арені в Австралії чекають як українці: у нас 2009-го брав трофей "Шахтар", а в них - "Вестерн Сідней Вондерерс" (не плутати зі звичайним "Сіднеєм") у 2014-му. На цьому все.

Чемпіон не одразу стає чемпіоном

Місцевий спорт дійсно своєрідний: серця жителів займають австрофутбол (18 на 18 людей із чотирма воротами), водні розваги, кінний спорт, навіть крікет. Звичайний футбол просто існує, тому для нього організаційні правила брали від США: учасників замало і просто виграти лігу недостатньо, треба ще пройти плей-оф. Переможець регулярного розіграшу стає "Прем’єром" - та це не кінцева мета. Далі 6 кращих команд ідуть у додатковий розіграш, який завершується Гранд-фіналом. Лише тоді можна буде назвати переможця дійсно чемпіоном, який забирає титул кращої команди Австралії.З моменту утворення ліги менше 10 клубів мали статус Прем'єрів і лише 8 - Чемпіонів.

Найтитулованішим за 21 рік є клуб "Сідней", 5 перемог і 5 Прем’єр-титулів. У сезоні 24/25 пощастило, був один переможець регулярного чемпіонату й інший у плей-оф, вдруге кубок забрав "Мельбурн". Океанська конфедерація регулярно відправляє команди і на Клубний ЧС. Раніше їм було боляче, бо у змаганнях на 7 команд океанці часто вилітали одразу. Бронзовий успіх 2014-го лишається єдиним великим здобутком ОФК. Але після реформи турніру, на КЧС у них є трохи більше шансів навіть на вихід із групи. А ще Австралія, як тісно пов’язана з Британією країна, має глибоку традицію Boxing Day, якою не готові жертвувати, на відміну від самих англійців.

Успіхи є. Далі падіння?

І після такого феноменального розвитку, австралійські журналісти пишуть, що розвивається велика проблема: їх футбол має банально вижити. Адже кожні 20-25 років хтось намагається все переосмислити, підв’язавши під глобальні тенденції. Приватний капітал і власність на кілька клубів одночасно створили умови, за яких на континенті забули про ідентичність та національну унікальність, де не лишилося місця історичним подіям. Якщо перші дві зміни дозволяли поглянути в минуле та скоротити витрати на гру, то тепер трансформація все руйнує. Навіть той же Гранд-фінал став жертвою урядового туристичного агентства, а не святом для фанатів соккеру-футболу. Імовірно, що ми втрачаємо один із найбільш самобутніх футбольних чемпіонатів на планеті. А все через те, що він вже 20 років намагається бути схожим на інших і влитися у світову спільноту, замість того, щоб спокійно ганяти м’яча на березі Тихого океану.