Збивав "Шахеди", жив як мільйонер і був на "ти" з політиками. Друзі Андрія "Дизеля" Яценка розкрили невідомі сторінки його життя

У четвер, 23 жовтня, провели в останню путь лідера культового гурту Green Grey Андрія "Дизеля" Яценка. Прощання відбулося в столичному Будинку кіно.

Відео дня

Редакція OBOZ.UA поспілкувалася з друзями та колегами Андрія, які поділилися спогадами про музиканта. Андрій Яценко помер 20 жовтня – йому було всього 55 років. Причиною смерті стала серцева недостатність, спричинена ішемічною хворобою серця.

"Був час, коли ми часто виступали разом, я називала його "дядя Дизель" – це був початок моєї кар’єри, – розповідає співачка Джамала. – А він тоді вже був справжньою суперзіркою – усі до нього зверталися на "ви". Неймовірний музикант, масштабна особистість. І такий ранній відхід… Дуже боляче. Знаю, що він планував багато концертів, у нього було повно ідей. Як людина – він був неймовірно класний. Зараз з усмішкою згадую, що спочатку трохи його боялася – у нього ж такий потужний, бунтарський образ. Але ми всі знаємо, що сцена часто перебільшує. У житті він був простим, щирим, чуттєвим".

"Андрій був дуже доброю людиною. Скільком він у своєму житті допомагав – ми, мабуть, навіть ніколи всього й не дізнаємося, – розповідає режисер Віктор Придувалов. – Якщо бачив, що людина справді творча, підтримував: запрошував на джем-сейшени, домовлявся, щоб звернули увагу, іноді навіть сам записував. Ми познайомилися десь у 1999 році. Я тоді робив для них кліпи, трохи й музично співпрацювали. У нас були різні стосунки: то дружили, то сварилися – все як у справжньому рок-н-ролі. Але здебільшого – хороші, бо творчі люди завжди поруч, навіть коли не бачаться. Ми перетиналися в тому, що хочемо щось зробити з цим світом. А ми весь час із ним щось хотіли робити (усміхається). Не сиділи й не чекали ні від кого нічого. "У цьому світі можна все!" – це його цитата. І вона – про нього".

"Я якось записував із ним велике інтерв’ю, – каже телеведучий та блогер Анатолій Анатоліч. – Коли ми познайомилися, для мене це було дуже хвилююче – бо він для мене справжня легенда, частина мого становлення як особистості. Музика Green Grey свого часу сильно вплинула на мене. Під час тієї розмови я відкрив для себе зовсім іншого Андрія – набагато глибшого, ніж можна було уявити. Знаєте, коли бачиш такого рокера з дредами, то не очікуєш, що він говоритиме про життя настільки філософськи. А він був саме таким – глибоким, розумним, дуже цікавим співрозмовником. Говорив спокійним голосом, із легкою усмішкою, трохи тягнув слова – це було дуже по-своєму чарівно. Мене тоді особливо вразило його ставлення до своєї родини – настільки щире, тепле, уважне. Це зовсім не поєднувалося з образом суворого рок-музиканта, який усі звикли бачити. Його смерть стала для мене справжнім шоком. Я знав, що вони планували великий тур, бачив афіші, збирався йти на концерт у Києві...".

"Ми були знайомі більше ніж 30 років, – розповідає режисер Семен Горов. – Він був дуже вихованою, доброю людиною. Надзвичайно талановитий музикант, справжній друг – вірний, уважний. Ми познайомилися, коли я ще був студентом. На якомусь концерті, здається, у Харкові, виступав Green Grey. І там у мене стався конфлікт із міліцією – вони хотіли мене забрати у відділок. І тут підійшов він – і буквально забрав мене від них. Так ми й познайомилися.

"Не скажу, що ми бачилися часто, але пересікалися по роботі – на зйомках, у спільних проєктах, – продовжує Горов. – Він знімався в кількох моїх фільмах, а я робив для Green Grey концерт в Оперному театрі. Ми багато співпрацювали, і кожна зустріч з Андрієм була справжньою радістю. Коли я дізнався, що його не стало, спершу подумав, що це фейк. Зараз же є сайти, які пишуть якісь дурниці, аби привернути увагу. А потім відкрив стрічку новин – і, на жаль, зрозумів, що це правда. Для мене це велике потрясіння".

"Я познайомився з Андрієм на самому початку своєї творчої кар’єри – майже 30 років тому, – розповідає телеведучий та шоумен Андрій Джеджула. – Тоді я ще навіть не вирішив, що буду ведучим. Працював у МЗС, і мене буквально "витягнули" вести тур – отак ми з ним і об’їздили всю Україну. Вони тоді вже були справжніми рок-зірками, їхні обличчя були на пляшках Pepsi – національні знаменитості. А нещодавно випадково дізнався, що ми з ним служили в одному батальйоні ТрО "Мрія". Просто якось повернувся з чергування, відкрив список – і бачу його ім’я. Я навіть не знав, що він підписав контракт 16 квітня 2022 року. Прослужив три роки, а потім звільнився – за станом здоров’я. Служив, як усі: стояв на бойових чергуваннях, збивав "Шахеди", розбирався зі зброєю".

"Востаннє ми бачилися наприкінці вересня, – додає Джеджула. – Планували спільний виступ у грудні, обговорювали деталі. Я тоді запитав: "Ти старі пісні співатимеш?" А він відповів: "Ні, я російською більше не співаю і не пишу. Ми все переклали – побачиш, що зробили". Він багато працював, як завжди. Закінчував нові альбоми, горів музикою до останнього… Його фішка – дреди. Такі, що реально нижче колін! Скільки себе пам’ятаю, він завжди був із ними. Такий бунтарський імідж, але всередині – дуже світла людина. Він жив музикою".

"Життя, воно таке – у кожного своя цифра, свій відрізок, – резюмує Андрій Джеджула. – Ми всі там колись зустрінемось: хтось раніше, хтось – пізніше. Наступний його концерт буде вже з іншим Андрієм – з "Кузьмою". Вони точно знайдуть спільну хвилю – двоє небайдужих, справжніх. І їхній "небесний концерт" буде неймовірним".

"Андрій був такою людиною, яку можна було або обожнювати, любити страшенно, або ненавидіти – середини не було, – згадує Анатолій Вексклярський, відомий український музикант, діджей та радіоведучий. У 1993 році він приєднався до Green Grey, ставши частиною класичного складу гурту разом з Андрієм Яценком ("Дизель") та Дмитром Муравицьким ("Мурік"). – Чому так? Ну, часом він був різкий. Дозволяв собі речі, на які більшість людей просто промовчала б. Коли виникало питання – рубати чи не рубати, він рубав. І в музиці, і в стосунках".

"Коли я вийшов з групи, ми все одно продовжували дружити, зустрічалися дуже часто, – продовжує Вексклярський. – Правда, я вже ніяк не впливав на творчість колективу. Раніше – так, бо на той момент у мене був величезний досвід. Я ж старший за них на 10 років. Міг висловити своє ставлення, сказати: "Ось так добре, а ось так не дуже". Він, звичайно, робив так, як вважав за потрібне, але зважав на поради".

"Яким він був у звичайному житті? Андрій жив за принципом: як прийшло – так і пішло. Він дуже багато дарував, роздавав… Коли ми з ним познайомилися, він був абсолютно без грошей, без нічого. Але людина, яка була впевнена: "Я зможу". І жив як мільйонер. Ті, хто його зустрічав, ніколи не могли подумати, що в нього за душею ні гроша. Я тут розмовляв з одним нашим спільним другом, він каже: "Та я пам’ятаю, який він був мажор!" А я питаю: "Ти що, який мажор?" Він каже: "Та як, він прийшов з гітарою Fender. А ти знаєш, скільки "фендер" тоді коштував?" Ну, насправді, коли ми з ним познайомилися, у нього був самопал – гітара, зроблена київським майстром. І ніякий то не був Fender. Але справити враження на людей Андрій умів майстерно.

Він завжди жив, не замислюючись про гроші. Хоча, з іншого боку, мислив зовсім іншими категоріями. У ті роки, коли про великі кошти ніхто навіть не думав, вигадував та намагався відтворити шоу з мільйонними бюджетами. Він мислив по-іншому. І завжди був упевнений у своїх перемогах. Щиро вірив в успіх, причому в усьому. Особисте? Я бачив усіх його коханих жінок. Якщо він закохувався, то це було по максимуму. Зі своєю дружиною нинішньою Женею – це найкращий чоловік, який міг бути".

"Зараз я читаю коментарі під дописами про нього – інколи не зовсім приємні. Чомусь люди, які таке пишуть, не хочуть побачити, що він визнав усі свої помилки (музиканти Green Grey неодноразово опинялися в мовних суперечках. – Ред.) Знаєте, я вчора зателефонував "Муріку". Ми давно не спілкувалися, і він спершу не впізнав, що це я. Але коли підняв слухавку, почав говорити українською. І "Дизель" останніми роками теж так само спілкувався. На початку великої війни він приєднався до батальйону ТрО "Мрія". І ще раз хочу повторити: він визнав помилки. Звісно, нормальна людина, якщо бачить того, хто перепрошує, пробачає. А той, хто продовжує кидати докори… Ну що тут скажеш тим, хто сьогодні ставиться упереджено до них, – я кажу "них", бо щодо цього однаково говорять і про "Дизеля", і про "Муріка"… Хоча "Дизель" менше слів говорив, він узагалі був небалакучим. У групі більше говорив "Мурік". Ті, хто називає їх манкуртами чи зрадниками, нехай спочатку подивляться на себе. Бо помиляються всі".

"Востаннє ми бачилися десь два роки тому. Так склалося, що певний час уже не спілкувалися. Андрій дозволив собі сказати одну фразу, після якої я припинив товариські стосунки. Але був час, коли ми були найкращими друзями – і це тривало досить довго. Причина конфлікту? Це була особиста історія, пов’язана з музикою. Дуже шкодую, що ми не встигли помиритися. Дуже шкодую… Хоча я і вважав, що не був винуватцем цієї історії. Якби він сказав, що неправий, із радістю б помирився. Сам я не йшов на це, бо мені не було за що перепрошувати. І це вже не вперше: декілька разів за життя він висловлювався так різко, що наші шляхи розходилися. Проте були часи, коли нікого поруч із ним не було, крім мене".

"Я дуже любив Андрія. Ось розмовляв з одним нашим спільним другом, кажу: "Знаєш, я все пробачив. Дуже шкодую, що ми не встигли поговорити". А він мені відповідає: "Ти знаєш, Толіку, він тебе зараз обіймає". Я точно знаю, що якби підійшов на якійсь тусовці, він вдав, що нічого не було, ніякого конфлікту. Можливо, ще б і пояснив тодішню свою позицію. І що б між нами не сталося, не можу не сказати: це одна з найголовніших постатей у моєму житті. Мені дуже шкода, що його більше немає. Андрій Юрійович Яценко – це надбання для культури країни. Звісно, він не писав слова, він був музикантом – йому мова була не потрібна. Але людина, яка може скласти ноти так, що почнуть співати мільйони, – таких одиниці. Слова в піснях були "Муріка" (він – надзвичайно талановитий поет), а музичні ідеї – "Дизеля". Він був рушійною силою".

"Я запам’ятав на все життя одну історію – це був його день народження. Він тоді добряче випив, хоча треба сказати: коли ми почали дружити, він узагалі не вживав алкоголь, – згадує Вексклярський. – Потім зрозумів, що в цьому теж можна знаходити радість. І от він виходить на сцену – це був якийсь клуб. І видно було, що він ледь стоїть. Ще навіть не почав грати, а тут вибігає танцівниця. Він так бере гітару, яка висіла на ньому, перекидає через дівчину, обіймає її – і починає грати. І коли він заграв, я був просто в захваті від того, як зазвучала гітара. Перед цим думав, що він не те що грати не зможе, не втримається навіть на ногах. А як тільки почав – і алкогольне сп'яніння кудись поділося. Через нього грав сам Творець".

"Про смерть Андрія я дізнався від "Муріка" – він мені передзвонив, йому повідомила дружина "Дизеля", – розповідає ексбас-гітарист гурту Green Grey Петро Цимбал, який приєднався до колективу наприкінці 90-х, ставши частиною "золотого" складу. – З Дімою Муравицьким ми дружили ще з юності, навчалися в одній школі. З Андрієм ми знали один одного теж уже досить давно, але скоріше так шапково. Тоді рок-музика тільки зароджувалася в Україні, і людей, які цим займалися, було небагато, тому всі музиканти знали один про одного. Це була, мабуть, середина чи друга половина дев’яностих".

"Коли "Мурік" потрапив у Green Grey, згодом, після перших успіхів, вони вирішили зібрати повноцінний склад і покликали мене, – продовжує Цимбал. – Якщо не помиляюся, це було 1998 року. І я пропрацював із ними років 15. У першому альбомі я участі не брав, а ось у наступних – вже повноцінно. Перший альбом збирали разом з Толіком Вексклярським".

"Яким Андрій був у житті? Він був дуже креативним, – згадує бас-гітарист. – У будь-якій ситуації намагався знайти якийсь цікавий хід, зробити яскравіше, розфарбувати. Музичні ідеї в групі переважно виходили від нього – він добре відчував тренди. Діма писав тексти, а Андрій приносив музичні заготовки. А на репетиціях усе збиралося разом – підключалися музиканти, й ідея поступово набирала форму. Він реально був лідером. Завдяки своїй креативності не тільки надихав, а й організовував процес: домовлявся про репетиції, складав програму для концертів, продумував порядок пісень. Звісно, менеджер займався технічними питаннями, але напрям задавав саме Андрій. Він багато уваги приділяв і візуальному – сценічному образу, подачі. Міг навіть поділитися своїми речами, якщо це допомагало створити потрібний образ. Він був справжнім генератором ідей".

"А ще він був дуже комунікабельним. Вмів домовитися з будь-ким, незважаючи на ранг чи статус. Спокійно спілкувався з можновладцями, інколи навіть на "ти". Жодного пієтету перед "сильними світу цього" не мав – завжди відчував себе впевнено. Вмів вирішувати питання, знаходити спільну мову та реально був обличчям колективу. Андрій був доброю людиною, місцями дуже щедрою. Ніколи нічого не "зажимав", завжди ділився тим, що мав – особливо якщо за статусом мав більше можливостей, ніж інші музиканти. Наприклад, якщо його як фронтмена запрошували на якусь вечірку, він завжди брав із собою весь колектив. На себе "ковдру" не тягнув зовсім. Пам’ятаю, коли я тільки прийшов у групу, питаю його: "Андрюхо, я там не надто на себе увагу перетягую?" А він: "Та ти що, не хвилюйся, ми ж усі брати на сцені". Ми практично не злазили з гастролей – від Нижньовартовська до Лондона. Це був величезний пласт мого життя".

"Останні роки з Андрієм ми бачилися досить регулярно – він жив неподалік мене, – продовжує Цимбал. – Заходили один до одного в гості. Якщо не було ніяких заходів, зустрічалися приблизно раз на два-три місяці. Андрій часто влаштовував джем-сейшени. За правилами там ніхто не грав заготовлене – усе було чистою імпровізацією. Він сам знаходив локації, організовував усе, і частування теж – зазвичай якийсь алкоголь, як заведено. До речі, він ніколи не їв свинину чи яловичину. Часто казав таку фразу: "Я не їм того, що може усміхатися". Він дуже любив тварин. Постійно намагався, щоб людям довкола було комфортно. Зараз інколи чую розмови про наркотики в колективі – треба сказати, це неправда. Подібні чутки переслідували постійно гурт, але скажу один факт: Андрій навіть при вигляді шприца міг зомліти. Для нього сама думка про "розкрити вену" було щось за межею. Ніколи нічого подібного в житті не було, і шкода, що в когось могло скластися таке враження".

"З дружиною Женею вони були разом близько 15 років, – розповідає Петро Цимбал. – Мені здається, житло, де вони жили, або орендоване, або залишене кимось із друзів. Якщо не помиляюся, він мав батьківську квартиру на Троєщині. На здоров’я ніколи не скаржився. Звісно, інколи після концертів чи довгих переїздів з’являлася втома, іноді поколювало серце, але нічого серйозного. Він був живчиком, у хорошій фізичній формі. Що далі? Зараз ми, друзі, думаємо провести концерт його пам’яті у Києві – зібрати музикантів і зіграти пісні Green Grey. Попередньо, можливо, виступ буде 30 жовтня".

Раніше OBOZ.UA писав, що на прощанні з "Дизелем" помітили скандального нардепа Тищенка.

А також повідомляли, що відомо про останні роки життя Андрія "Дизеля" з Green Grey: співав "Горить Москва", служив у ТрО.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!