Вступ України до НАТО: чого очікувати і яке значення матиме 5 стаття у разі ядерного удару Росії

Днями заступник глави Офісу президента України Ігор Жовква повідомив, що Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг отримав через дипломатичні канали заявку України на членство в Північноатлантичному альянсі за прискореною процедурою, яку 30 вересня підписали президент, прем’єр і голова Верховної Ради України.

Відео дня

Без перебільшення, цей крок можна назвати реалізацією волі українського народу, адже після російського вторгнення відсоток прибічників інтеграції України в НАТО досяг максимуму, перебільшивши 80% за різноманітними соціологічними опитуваннями.

Отже, виникає багато дискусій щодо того, чи буде Україна прийнята в Північноатлантичний альянс чи ні і якими будуть причини у разі реалізації одного з цих двох варіантів – розбирався OBOZREVATEL.

Критерії вступу до НАТО абсолютно досяжні для України

Для кращого розуміння механізмів варто звернутися до базових документів самого НАТО, зокрема до статті 10 Статуту організації, де сказано, що "сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати у життя принципи цього Договору і сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні". Більше критеріїв щодо вступу нових членів до альянсу містяться в Плані дій щодо членства (ПДЧ), який був розроблений у 1999 році спеціально для прийняття багатьох нових членів з-поміж країн Східної Європи. Головні вимоги до країн, що бажають приєднатися до НАТО, можна розділити на два типи – функціональні та зовнішньополітичні. До функціональних відносяться такі вимоги, як можливість сприяти обороні та місіям організації, виділення достатніх ресурсів збройним силам, безпека конфіденційної інформації та гарантії її забезпечення й сумісність національного законодавства із співпрацею з НАТО. У випадку України всі ці питання є абсолютно придатними для вирішення і приведення у відповідність з вимогами.

Чи стає війна на заваді вступу України в НАТО?

Тому найбільш суперечливою у випадку з Україною може стати вимога "…вирішувати міжнародні, етнічні або зовнішні територіальні суперечки мирними засобами та утримуватися від погрози силою або її застосування будь-яким способом, що несумісний з цілями ООН". Саме за ці формулювання можуть зачепитися противники вступу України до НАТО, вказуючи на те, що на нашій території ведуться бойові дії. Однак слід зауважити, що за принципами ООН кожна країна має право на збройну самооборону і ведення справедливої війни, метою якою є відновлення суверенітету і територіальної цілісності України в абсолютно визнаних всім світом (окрім держави-агресора РФ) кордонах. Немає жодних сумнівів у тому, що після відновлення своїх кордонів Україна неодмінно продовжить політику мирного співіснування з усіма країнами світу. Загалом це означає, що немає прямих вказівок на те, що країна, яка воює, не може приєднатися до Альянсу, однак варто розуміти, що саме триваючі бойові дії на українській території будуть головною політичною, а не юридичною перепоною на шляху до формального вступу України в НАТО.

Що ж насправді передбачає колективний захист країн НАТО?

Також далеко не всі розуміють сутність широко відомої 5 статті Північноатлантичного договору, в якій йдеться про гарантії захисту країн-членів НАТО. Багато хто уявляє собі миттєвий масований удар по агресору або величезні танкові колони дивізій сил НАТО, які вирушають на допомогу атакованій країні. Необхідно наголосити, що ключовим моментом цієї статті є такі слова: "…у разі здійснення нападу кожна з них ... надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включно із застосуванням збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки…".

Крім того, стаття 9 цього Договору передбачає спочатку створення Комітету оборони, який буде вирішувати рівень реакції НАТО на конфліктну ситуацію. Формулювання "дій, які вважатимуться необхідними, включно із застосуванням збройної сили", – означають, що невійськова відповідь розглядається першочергово, тобто це можуть бути політична, матеріально-технічна, логістична, розвідувальна, фінансово-економічна та інші види допомоги, а також санкції проти агресора. Саме таку допомогу Україна отримує від НАТО у великій кількості майже із самого початку повномасштабного російського вторгнення.

Також необхідно зазначити, що у разі потреби країни НАТО можуть ухвалювати рішення про військову допомогу в одноосібному порядку, адже НАТО складається саме з армій країн-членів, а не є колективними силами безпеки, на відміну від миротворчих сил ООН. Тому рівень участі власних збройних сил натовські країни можуть визначати самостійно, в діапазоні від десятків тисяч солдатів і сотень одиниць техніки до окремих місій у вигляді участі невеликої частини повітряних сил або флоту (як у випадку участі турецьких військово-морських сил у забезпеченні зернової угоди).

Отже, як OBOZREVATEL писав раніше, у військовому плані Україна прискорено наближається до стандартів НАТО, а її вступ надасть Альянсу багато стратегічних переваг. Слабким місцем НАТО залишається архаїчна система повного консенсусу учасників в ухваленні важливих рішень. Тому варто розуміти, що Росія докладатиме всіх зусиль, щоб змусити своїх агентів впливу (таких як Угорщина), економічних партнерів (як Туреччина) або тих, хто вагається (як-то Болгарія та Німеччина), максимально ускладнити або унеможливити вступ України до НАТО. Зважаючи на це, Північноатлантичний альянс має якнайшвидше переглянути механізми ухвалення рішень від абсолютної згоди всіх до принципу простої чи хоча б кваліфікованої більшості.