Україна де-факто приєднується до НАТО: 5 причин, чому цей процес не спинити

4 хвилини
44,4 т.
Україна де-факто приєднується до НАТО: 5 причин, чому цей процес не спинити

Поки триває обговорення нещодавно опублікованого проєкту під назвою Київський безпековий договір, варто звернути увагу на одне важливе положення, яке звучить так: "Прагнення України приєднатися до НАТО та скористатися перевагами оборонної співпраці в межах Альянсу закріплено в її Конституції. Це прагнення є суверенним рішенням України. Членство в НАТО і в ЄС значно зміцнить безпеку України в довгостроковій перспективі. Проте Україна потребує гарантій безпеки вже зараз".

Відео дня

Саме тому гарантії безпеки розробляються вже зараз, щоб максимально захистити українську державу в період її підготовки до вступу в НАТО. Схожим прикладом були гарантії від США, Британії і частини країн НАТО для Швеції і Фінляндії у процесі підготовки їх вступу до Північноатлантичного альянсу.

З першого погляду така перспектива може здатися багатьом малоймовірною, однак за шість місяців війни із Росією рівень нашого співробітництва з Альянсом досягнув найвищих показників, що свідчить про те, що процес вступу України в НАТО де-факто розпочався. Окрім очевидної й величезної користі для безпеки України, НАТО як організація отримає від прийняття України неймовірне стратегічне, військове і матеріально-ресурсне підсилення, яке має стати головним фактором нашого приєднання до Альянсу. Тому можна виділити п'ять причин, чому рано чи пізно це має відбутися.

Україна в НАТО: п’ять причин, чому це обов’язково відбудеться

Причина перша. У разі прийняття України об’єднані сили НАТО отримають підсилення у вигляді надзвичайно потужної й добре навченої української армії з величезним бойовим досвідом, відсутністю страху перед агресором й мотивацією його знищення. Це дасть змогу значно зменшити ризики власних втрат у майбутніх воєнних конфліктах, ймовірність яких залишиться, але має ставати нижчою з огляду на ще більшу міць НАТО.

Причина друга. В найближчій перспективі величезні обсяги військової допомоги від Європи та програма ленд-лізу від США майже повністю переведуть Збройні сили України на стандарти НАТО у військовому, управлінському, структурному, матеріально-технічному, логістичному, розвідувальному та багатьох інших аспектах. Абсолютно логічно, що величезна кількість озброєнь і ресурсів, переданих Україні практично на безоплатній основі, мають бути повністю інтегровані в систему європейської безпеки. Простіше кажучи, всі багатомільярдні ресурси країн НАТО, вкладені в Україну, мають працювати на безпеку самого Заходу в тому числі. В протилежному випадку таке масштабне і коштовне переозброєння України втрачає як стратегічний, так і економічний сенс для колективного Заходу. Тому може не знадобитися тривалий План дій щодо членства в НАТО, який не проходили Фінляндія та Швеція, чиї армії відповідали стандартам НАТО майже повністю, що зробило процедуру та інтеграцію цих країн до Альянсу швидкими й безпроблемними.

Причина третя. У разі вступу України в НАТО Європа отримає між своїми кордонами і Росією надзвичайно потужний форпост у вигляді військового потенціалу ЗСУ, який Росія не може подолати навіть зараз, коли Україна ще не є членом НАТО. Ба більше, успішний контрнаступ українських Сил оборони остаточно руйнує міф про непереможність збройних сил РФ, і тільки українські офіцери й генерали можуть навчити НАТО ефективно воювати із росіянами. Інтегрована в систему НАТО, Україна може стати непрохідною фортецею для Росії, що фактично зводить нанівець доктрину сухопутної атаки на Європу з боку РФ. Колись прийняття до НАТО країн Східної Європи віддалило російську загрозу від "старої Європи". В майбутньому має бути збудований новий "кордон безпеки" від Північного до Чорного моря – Фінляндія і країни Балтії вже в НАТО, залишається тільки Україна (і, можливо, Молдова). Тоді сухопутний коридор в Європу для російських військ залишиться тільки через Білорусь, яку потрібно якнайшвидше виводити з-поміж російських сателітів, але це вже окреме питання.

Причина четверта. Нещодавній досвід майже "миттєвого" приєднання до НАТО традиційно нейтральних Швеції й Фінляндії ставить під сумнів дискусії про те, що це неможливо у випадку з Україною. Російська риторика про "небезпечну близькість баз НАТО" до її кордонів активно використовувалась тільки стосовно України. Наприклад, завдяки вступу Фінляндії кордони НАТО наблизились майже впритул до "другої столиці" Росії Санкт-Петербурга, однак президент Російської Федерації публічно заявив, що це не є загрозою для його країни. Балтійські країни, які межують із РФ, також є членами НАТО із 2004 року, мають на своїй території бази й сили Альянсу, і Росія не може нічого проти цього вдіяти.

Причина п’ята. Сумнозвісний ультиматум Путіна про відхід НАТО на кордони 1997 року і недопустимість подальшого розширення на Схід, в тому числі в Україну, не тільки був відкинутий Заходом, а й став репутаційним викликом для всього НАТО і США насамперед. Тому найкращим результатом цього конфлікту має стати історична перемога колективного Заходу, яку можна документально зафіксувати саме прийняттям України в НАТО.

Що може завадити України вступити в НАТО: єдина і головна причина

Майже єдиною (інших серйозних просто немає) і головною причиною, за якої вступ України до НАТО може бути значно ускладнений, – це страх перед Росією, яка фактично воює за знищення євроатлантичних перспектив України. Такі "неблагонадійні" члени НАТО, як Угорщина і Туреччина, явно будуть намагатись блокувати цей процес, тому потрібні негайні зміни до статуту Північноатлантичного альянсу особливо щодо права "вето". Є ще низка системних недоліків в України, як-от проблема із корупцією, однак політична доцільність прийняття країни в НАТО завжди була в пріоритеті. Тому в НАТО свого часу приймали Португалію (1949 р.), Туреччину та Грецію (1952 р.), Албанію (1999 р.) та інші країни, які були далекі західних управлінських стандартів. Теж саме стосується наявності невирішених територіальних претензій, які не завадили тим же Туреччині та Греції бути членами НАТО.

Тому нинішня війна проти Росії в ідеалі має закінчитися вирішенням всіх територіальних спорів із нею у вигляді деокупації півдня України, Криму й ОРДЛО. Тоді у випадку максимальної військової поразки Росії в українській війні та жорсткої кризи російської економіки від санкцій Кремль не зможе диктувати свої зовнішньополітичні умови ані Україні, ані країнам Заходу.