Блог | Вибори РФ на окупованих територіях – це не фарс, а послідовна політика Кремля. Як їй протидіяти
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Це не фарс!
Вибори до Держдуми РФ на окупованих територіях як частина політики Кремля
На окупованих територіях України завершується підготовка до "єдиного дня голосування". Саме так, а не до виборів "у держдуму" – це вже друга "виборча кампанія" з моменту анексії частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Нагадаю, що у 2023 році "обирали" місцеві органи влади – губернаторів та законодавчі збори.
Тобто Росія послідовно демонструє наявність "волевиявлення громадян". Україна послідовно не визнає такі "вибори". Міністр закордонних справ Сібіга днями охарактеризував те, що відбувається, як "фарс" і закликав світову спільноту не визнавати ці "вибори". Стандартна реакція, але її сьогодні вже катастрофічно мало. Щоб зрозуміти, чому, давайте розберемося в деяких нюансах російської політики.
Теза 1.
Вибори – це частина процесу зміни ідентичності місцевого населення. Адже скільки б не завозили нових мешканців, частина старих залишається на місцях. І певна подоба виборчого процесу має створити у місцевих мешканців ілюзію "своєї" влади. Тут ключовим моментом є саме наявність місцевих у списках партій. Але з цієї точки зору Дума для Кремля менш важлива. Важливіші "законодавчі збори" або "дума". Вибори до яких відбудуться у 2028 році. Адже "виборча кампанія" 2023 року відбулася через півтора року після окупації. І громадяни України справді значною мірою (тих, хто щиро бажав приходу РФ ми не розглядатимемо) сприйняли її як фарс. Тобто визначення міністра закордонних справ було справедливим.
Зараз ситуація інша. Ми на найвищому рівні говоримо про "завершення війни" та завершення "по лінії зіткнення". Зачекайте, а по який бік цієї лінії живуть люди, яких женуть на ті самі "вибори"?
Тобто громадяни України на окупованих територіях отримують сигнал – Росія швидко не піде. І виникає питання: як облаштувати життя? Щось треба їсти, треба працювати. Хочеш чи не хочеш, але в контакт з російською владою доведеться вступити.
І ось у цей момент у 2026 році (нагадаю, коли замороження по лінії зіткнення в Києві називають "миром") Росія пропонує громадянам України "обрати" своїх депутатів до Держдуми. Ключове слово – "своїх", "земляків".
У 2028 році наступний етап. Якщо "законодавчі збори", створені у 2023 році, справді сприймаються як фарс, то через два роки з’явиться логічний заклик замінити клоунів кимось більш адекватним. Ось ще одна пастка для місцевого населення. "Адекватні", "свої" депутати… російської місцевої влади.
Але найголовніше тут навіть не голоси, не результати (те, що, на жаль, відмовляються розуміти деякі лідери думок) – ключовим у процесі є те, що громадянин України бере до рук бюлетень і віддає свій голос за кого завгодно. Навіть "проти всіх", якщо така графа буде. Він взяв участь у виборах. І знатиме це, пам’ятатиме. Тобто частково, у своїй голові, легітимізував "владу". Не піти навряд чи вийде – зроблять обхід будинків. Ще раз повторю: для Кремля головне, щоб громадянин України заповнив виборчий бюлетень на виборах до органів влади РФ. Нехай і під страхом, але вибрав умовного "сусіда", "свого".
І тут заяв про те, що це "фарс", з української сторони замало. У 2023 році була надія на деокупацію. Сьогодні послання з Києва про "мир по лінії зіткнення" сприймається як "ви ще деякий час поживете під владою Росії". А жити якось треба.
2. Розділення кров’ю
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими наводить цифру 46 327 громадян України, яких РФ мобілізувала з окупованих територій. Можна сперечатися щодо рівня боєздатності таких підрозділів. Але для Росії їхня здатність до ефективних дій не відіграє жодної ролі. Більше того, варіант, коли такі підрозділи несуть катастрофічні втрати, є більш бажаним. Адже ключове завдання – розділити кров’ю. Ніщо так не розділяє і не об’єднує, як смерть близької людини.
Тому для Кремля важливі, вибачте за цинізм, труни з фронту. Кладовища. І демонстративна "турбота" (а вона реально може бути) про сім’ї загиблих. Росія спробує змістити акцент з окупації на "твого близького вбила Україна, сумуємо разом з тобою". І тут важливий п. 1 – місцева влада, депутати Держдуми з місцевих. Не вірите – подивіться, як активно РФ грала на смертях у Донецьку та Луганську після 2014 року. Те саме зараз відбуватиметься (точніше, відбувається) на окупованих територіях. І навіть дуже патріотично налаштованим громадянам України на окупованих територіях з кожним роком буде дедалі складніше – якщо їхні знайомі, друзі, близькі потраплять під цей каток розділення кров’ю. Адже з ними ти спілкуєшся щодня.
І вибори тут, до речі, чудова нагода попрацювати над створенням (оновленням) бази тих, кого можна призвати/мобілізувати. Особливо, коли це обхід квартир. Тому явка на виборчі дільниці тут якраз не важлива.
Та й мобілізація (так само як і смерті) на, як кажуть росіяни, "нових територіях" непомітна для російського суспільства.
3. Знищення протестної бази
Ще один аспект виборів, мобілізації та смертей на фронті. У разі будь-яких протестів проти окупаційної влади чоловіки працездатного віку відіграють важливу роль. Як умовний силовий ресурс протестувальників. І чим менше таких залишається – тим краще для окупанта. А якщо після "фронту" частина банально боятиметься повернення України, то взагалі чудово. Такі не тільки не протестуватимуть, але й протидіятимуть (зі страху за сім’ю, своє майбутнє, через пам’ять про товаришів (пам’ятаємо розділення кров’ю)) спробам організувати такі протести.
4. Страх громадянина
Вище я писав, що для Кремля важливо, щоб громадянин взяв у руки бюлетень і "поставив галочку". Це участь у виборах.
І заклики не визнавати їх, заяви про незаконний характер, нелегітимність без оформленої політики комунікації з громадянами під окупацією – подарунок Кремлю. З точки зору визнання та апеляцій щодо "відсутності міжнародних спостерігачів" Росії все одно. Більше того, це вписується в тезу пропаганди про "війну проти всього Заходу". Будь-який пропагандист вийде і запитає щось на кшталт: "Та це ж вороги. Ми проти них воюємо!"
А ось для громадянина України, де існує традиція шанобливого ставлення до заяв зовнішніх спостерігачів, участь у "незаконних" виборах вже виглядає некомфортною. І це може розвинути російська пропаганда, вигадавши казку про кримінальне переслідування всіх учасників процесу, стверджуючи, що виборець теж є "учасником".
5. Зовнішньополітичний момент.
Тут усе просто. Пам’ятаєте стару російську пісню про нелегітимного президента та парламент. Мовляв, пересиділи, виборів не було. І ось на цьому тлі вже в жовтні представники РФ, зокрема на переговорах з українською стороною, заявляють, що вони провели "вибори". З заявами на кшталт "головне захотіти".
Цю тезу будуть висувати нашим зовнішнім партнерам. Тим більше, що в ряді європейських держав у 2027 році відбудуться вибори. І до влади можуть прийти сили, які більш скептично ставляться до ідеї допомоги Україні.
Цю саму тезу в слушний момент (черговий корупційний скандал або черговий параліч голосування у Раді) РФ подаватиме у своєму стилі на українське інформаційне поле.
Можна продовжувати далі, але думаю, що п’яти ключових напрямків уже достатньо для розуміння того, що ми маємо справу з довгостроковою політикою, а не зі спонтанними діями.
На це виникає запит на політику з боку України.
У 2022 та 2023 роках просто декларація про невизнання виборчих кампаній була правильною. Демонстрація своїм громадянам, що про них не забули і що окупація – тимчасове явище. Заяви про кримінальну відповідальність для учасників процесу (члени виборчих комісій, наприклад) теж правильні. Вони ускладнювали Кремлю проведення таких шоу і давали громадянам України надію на справедливість у майбутньому.
Але зараз 2026 рік. І мова йде не про деокупацію, а про "мир по лінії зіткнення". Де частина громадян буде по один бік тієї самої лінії, а частина по інший.
Потрібна нова комунікація та нова політика щодо громадян України. І відповідь на питання, за що ми воюємо – за території чи за громадян.
Насамперед це стосується вивозу молоді. Цього року до шкіл пішло рекордно мало дітей. Набір на природничі науки у вищих навчальних закладах критично малий. Водночас під окупацією перебуває досить велика кількість молодих людей. Які, до речі, з об’єктивних причин не зможуть скласти ЗНО. Питання: вони нам потрібні там чи тут.
Ось і можливість запрошувати їх на навчання на бюджет. З виплатою стипендії, матеріальної допомоги та наданням житла. Якщо потрібно, з додатковим роком підготовки до вступу (щоб надолужити прогалини в програмі). Україна отримує молодих людей, майбутніх фахівців. Виводячи людський капітал з окупованих територій.
Військові – активна комунікація та механізм перетину лінії фронту, здачі в полон або просто втечі від мобілізації. Саме системна робота. Частково це відбувається, але це має стати державною політикою. Послання до громадян, яких заганяють до російської армії – "ми готові тебе прийняти – переходь". З подальшою, звісно, перевіркою та інтеграцією на вільних територіях.
Міграція. Вивезення сімей. Або сім’ями. Через лінію фронту не перейдеш. Люди їдуть через територію РФ. Потім Білорусь і далі до країн ЄС. Навіть прості "поїздки до родичів" перевізники організовують щодня з усіх великих міст окупованої частини України. Але питання в іншому – переїзд сім’ї є складним процесом. Тут потрібно обговорювати питання допомоги, можливо, "підйомних" від держави. Працевлаштування. І, нарешті, маршрутів.
Якщо поїздка відбувається без вантажу, то це одне. А якщо автомобілем? І тут треба вирішувати питання пропуску (або створення окремих пунктів на кордонах країн ЄС) з нашими партнерами. Складно, але можна шукати варіанти.
Але головне – люди мають розуміти, що їдуть не в порожнє місце. Повторю, питання житла та "допомоги для сім’ї". Звідки взяти? Та, наприклад, ви знаєте про існування Луганської ОДА. Яка на своєму сайті пише про програму допомоги у розмірі 19 400 гривень для громадян прифронтових територій. Де фронт у Луганській області? РДА Запорізької та Херсонської областей. Просто річна зарплата керівника такої структури (з урахуванням доплат і пенсій) – це дотації щонайменше на дві сім’ї. Працівник середньої ланки – одна сім’я. Далі (якщо це державна політика) програми від місцевої влади, зацікавленої у притоку мешканців. І, нарешті, питання роботи. Лише найпростіший механізм.
Писати можна довго. Але питання в тому, що тези 2022 і 2023 років застаріли. Потрібні не заяви, а комплексна державна програма роботи з мешканцями окупованих територій. З розумінням того, що допомога тим, хто хоче/може, зміцнює Україну, послаблює окупаційний режим на непідконтрольних територіях. З грамотною комунікацією з тими, хто залишився. І тут, будьмо реалістами, значна частина сімей розділена. Спілкування з родичами є. А отже, є канали донесення інформації як через ЗМІ, так і через людей. Питання політики забажати та технологій — запустити такі інформаційні хвилі.
Зрештою, РФ діє системно. З чіткими пріоритетами, цілями, завданнями.
Системну роботу супротивника може зупинити лише більш грамотна та логічно побудована система твоїх дій. Час ще є.
