Блог | Над Нагірним Карабахом встановлено прапор Азербайджану, так і над Кримом буде майоріти український стяг
Нагірний Карабах є регіоном площею 11,5 тисячі квадратних кілометрів, розташований на Південному Кавказі. "Карабах" із тюркської перекладається як "чорний сад", натомість вірмени послуговуються назвою "Арцах". У Карабаху розвивалась і азербайджанська, і вірменська культури; там жили й живуть представники обох народів. Але якщо говорити про вимір міжнародного права, то Нагірний Карабах — міжнародно визнана територія Азербайджану. Такої позиції дотримуються всі держави ООН, навіть Вірменія.
На початок 19 ст. території сучасних Азербайджану та Вірменії опинилися у складі Російської імперії. В цей період Нагірний Карабах був територією постійних конфліктів вірмен та азербайджанців, які доходили до збройних сутичок. У 1918 на Закавказзі утворилися три республіки: Азербайджанська, Вірменська та Грузинська. При цьому статус Нагірного Карабаху залишався невизначеним. За контроль над Карабахом починається вірмено-азербайджанська війна, але з приходом Червоної армії Азербайджан і Вірменія потрапляють під владу Москви.
У 1921 році Нагірний Карабах був переданий Азербайджану, а у 1923 році у його складі була утворена Нагірно-Карабахська автономні область. У 1987 році у Нагірному Карабасі проходять мітинги з вимогою включити регіон до Вірменії. 20 лютого 1988 року Рада Нагірно-Карабахської області звертається до Верховної Ради СРСР з проханням включення регіону до Вірменії, але ЦК КПРС засуджує це звернення. 22 лютого 1988 року починаються збройні сутички між вірменами і азербайджанцями у Нагірному Карабаху. Через чисельні зіткнення азербайджанці починають тікати з Вірменії та Нагірного Карабаху, а вірмени — з Азербайджану.
За даними перепису населення 1989 року в області налічувалося 189 000 мешканців (41 000 азербайджанців і 145 500 вірмен). З розпадом СРСР конфлікт виходить на новий рівень. 30 серпня 1991 р. Азербайджан оголошує незалежність. 2 вересня 1991 р. проголошена незалежна Нагірно-Карабахська республіка, але Баку оголосив цей акт незаконним. Починається повномасштабна війна між Вірменією і "силами самооборони Нагірного Карабаху" з однієї сторони, та Азербайджаном з іншої. Особливо жорстокі бої тривали у 1992-93 роках. У лютому 1992 року вірменські сили атакували населене азербайджанцями місто Ходжали у Нагірному Карабасі та вчинили різанину цивільного населення. Загинуло декілька сотень ні в чому не повинних мирних людей. З 1992 року Мінська група ОБСЄ на чолі з Францією, Росією та США вела перемовини про мир. У травні 1994 року сторони конфлікту підписують Бішкекський протокол про припинення вогню, але періодично у регіоні відновлювались обстріли.
За результатами війни вірменські сили за допомогою російської армії взяли під контроль не лише більшу частину території Нагірного Карабаху, але й захопили території ще сімох азербайджанських районів. Разом ці території складали близько 20% усієї площі Азербайджану. Близько одного мільйона азербайджанців були вимушені залишити свої домівки в Карабаху та навколишніх окупованих районах, але Нагірно-Карабахська республіка так і залишилася невизнаною державою. Хоча Вірменія надавала їй військову та фінансову підтримку, вона так і не наважилась ні визнати незалежність, ні включити до складу своєї території. Мирні перемовини про статус Нагірного Карабаху так ні до чого й не призвели, і з 1994 року Карабаський конфлікт став замороженим.
У квітні 2016 року у Нагірному Карабасі відбулись масштабні збройні зіткнення, які стали відомі як Чотириденна війна. 27 вересня 2020 року розпочалась Друга Карабахська війна. Азербайджан вирішив повернути втрачені території та розпочав наступ. За півтора місяця азербайджанські війська змогли прорвати вірменську оборону і повернути дві третини територій, втрачених після Першої Карабахської війни. Нагірно-Карабахська Республіка стала відрізаною від Вірменії. У регіон були введені "російські миротворці". У вересні 2022 року на фоні російського вторгнення в Україну знову відбулись азербайджано-вірменські зіткнення. Хоча Вірменія звернулась до Росії про допомогу, однак підтримки вона так і не отримала. 18 квітня 2023 р., прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, виступаючи в парламенті республіки, погодився з тим, що Нагірний Карабах юридично є частиною Азербайджану.
19 вересня 2023 року міністерство оборони Азербайджану оголосило про початок "антитерористичної операції" у Нагірному Карабасі з метою відновлення конституційного ладу. Цього разу Єреван на захист карабаських вірмен не став. Бойові дії тривали трохи менше доби і фактично завершилися капітуляцією сепаратистського регіону. За умовами угоди про припинення вогню підрозділи невизнаної республіки розформовуються, а їхня зброя та військова техніка передаються Азербайджану. Уряд в Баку запропонував місцевим жителям залишитися, але взяти азербайджанське громадянство. Більшість місцевих вірмен на це не погодилася, тож вирішила виїхати до Вірменії. Цей виїзд абсолютно не є етнічною чисткою, як хочуть представити деякі ЗМІ, а свідомий вибір вірменського населення.
З часу першої Карабаської війни Росія використовувала конфлікт для посилення свою впливу у Закавказзі. З одного боку вона грала у "миротворця", а з іншого активно продавала зброю як Вірменії, так і Азербайджану. З часом Баку почав активно розвивати союзницькі відносини із Туреччиною, а Вірменія на цьому тлі все більше потрапляла у залежність до Росії. Крім того, ще з 1992 року Єреван зберігає членство у Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), натомість Азербайджан ще у 1999 році полишив цю структуру.
Проте за прем'єрства Ніколи Пашиняна вірмено-російські стосунки почали поступово псуватися. Ще у 2020 році він звинувачував Росію та ОДКБ за відсутність підтримки. Тому наприкінці минулого року Вірменія активізувала взаємовідносини із ЄС та США. Водночас Пашинян почав казати про неефективність російських миротворців. Натомість Росія зараз інформаційно підтримує вірменську опозицію, яка вимагає відставки Пашиняна, і заявляє, що нинішня ситуація стала результатом його переорієнтації на Захід.
Ще однією резонансною подією став вибух з пальним 25 вересня ц.р. поблизу траси Степанакерт – Аскеран у Нагірному Карабаху. Загинуло 68 людей. Число постраждалих – 290. Кількість громадян, доля яких невідома – 105. Виникає логічне питання кому це вигідно? Баку вже вирішив військово і політично питання реінтеграції Карабаху тому йому абсолютно нема зиску на території, до якої за кілька днів увійдуть азербайджанські війська здійснити терористичний акт. Між тим, треба розуміти, що вільний прохід до території Вірменії має цивільне населення та військові, які склали зброю. Але це не стосується декількох керівних осіб сепаратистів, які роздмухували конфлікт та скоїли військові злочини. Дехто з них завчасно втік на територію Вірменії, проте дехто залишився в Нагірному Карабасі і не має можливості його вільно покинути, адже на виїзді точно буде заарештований азербайджанськими військовими, які встановили повний контроль над коридором до Вірменії. Тому злочинці з колишнього керівництва Нагірного Карабаху заговорили про повітряний коридор, а цю ідею не дуже підтримали у Єревані та західні партнери. Тоді відбувається не бачений за цинізмом терористичний акт і повторне звернення за встановленням повітряного коридору, над яким почали замислюватися.
Дії Росії показали, що вона не зацікавлена в реальному вирішенні конфліктних питань. Їй вигідніше підтримувати напруженість, впливаючи на обидві сторони. Так звані російські "миротворці", що мали захищати вірменське населення Карабаху, не змогли нічого вдіяти. Війна в Україні значно послабила російську армію. Коли Азербайджан почав останню "антитерористичну операцію", Москва лиш демонстративно обурилася, що її про це "попередили в останню мить", і умила руки. Кремлівські пропагандисти закликали Єреван приєднати Вірменію до Росії, а от тоді Москва начебто надасть необхідну військову допомогу вірменам. Така цинічність заяв не має меж.
Повернення Нагірного Карабаху до складу Азербайджану стало торжеством міжнародного права. Баку довго боровся за відновлення своєї територіальної цілісності та досяг цього. Україна теж сповнена рішучості повернути усі тимчасово окуповані російською армією території. Як над Нагірним Карабахом замайорів азербайджанський прапор так і над Кримом скоро буде розвиватися синь-жовтий український стяг.
