Блог | Синдром первородного гріха
Назва/автор: Клуб хтивих невдах/Сергій Федорчук
Театр: Студія-практикум Fe.Nik.S
Режисер: Сергій Федорчук
Театр - відмінний засіб терапії. Через гру переживаються найпотаємніші острахи та бажання. Те, що боязко робити по-справжньому, завжди можна відтворити вдавано. Саме на сцені програється те, що ніяк не реалізувати в житті буквально. Наприклад, режисер Сергій Федорчук у виставі "Клуб хтивих невдах" пропонує застосовувати екстремальну психотерапію: чоловіка проганяти через жіночі потяги, та навпаки. Від смішного, - як це вміє Студія-практикум Fe.Nik.S, - до болісного, глибокого, - що колись відчували у житті люди, які на час вистави надягали акторські маски.
Між чоловіком та жінкою завжди існує напруга. Пригадайте, як обом дивно, коли незнайомі чоловік та жінка їдуть наодинці в ліфті. Як все навколо у ці секунди ускладнюється… Режисер Сергій Федорчук замикає таку пару незнайомців в докторській приймальні. Без вікон та дверей, зі старими журналами. Наодинці з власними комплексами та забобонами.
Кожна сцена у виставі – новий тригер. Він запускає хворобливий скрипт то в жінки (Наталія Музичко), то в чоловіка (Дмитро Басій). І за цими, - десь, мабуть, зверху прописаними діалогами, - чоловік та жінка перероджуються в нових ролях, пробують плід первородного гріха та відкривають невідомих себе. Вона - невгамовна, мов річка: "Завідувачка бензоколонки. Арбалетниця. Мисливиця за головами. Гардеробниця в борделі. Хрещена мати хрещених батьків. Модель ідеальної жінки…" Він - зовні незворушний, ніби скеля; усередині: ботан та розпусник, системний архітектор та безсистемний пияка. Всі ці персонажі живуть в них, та не кожного з ними знайомлять.
Тож не даремно тригером обрали чоловіка та жінку, адже що нас ще так може похитнути чи мотивувати? Дитячі кризи й сімейні таємниці, сексуальні девіації та неврозні потяги, побутове насилля і родинна холодність – звісно, все це робить нас сильнішими. Та іноді хотілося б не сил, а щастя. Тому зневолені доктором Адам та Єва шукають порозуміння, компромісу, відвертості, виходу з в’язниці.
У Федорчука режисерська здатність розповідати глибокі речі з посмішкою. А в акторському танго Басія та Музичко відчуваються особистий внесок; чутно, що на сцені програно й дещо із накипілого в реальному житті. Оскільки авдиторія Fe.Nik.S здебільшого теж доросла та досвідчена, то в терапію включається весь зал. Кожен з глядачів впізнає себе в тому чи іншому діалозі.
Як і притаманно в комедіях, все закінчується на мажорній, хоч і дещо проникливій, ноті. Двері ліфта нарешті відчиняються, напруга спадає, двоє знов можуть продовжувати паралельне один до одного життя. Психотерапевт (Костянтин Данилюк) у фіналі, як і притаманно психотерапевту, все розкладає по полицях і детально пояснює "що це було і де наші речі". Як у головах персонажів, так і глядачів. Залишаючи надію, що все пережите разом з акторами не промайнеться без спогаду, а відкладеться у скарбничку вже відіграних особистих сценаріїв. Надію, що підглянуте на сцені допоможе чоловіку глибше зрозуміти жінку, а жінці - чоловіка. І в майбутньому робити один одного не тільки сильнішими, а й щасливішими.
