Засновник і перший ректор Одеської консерваторії Вітольд Малішевський: повернення через сто років

Найчастіше Вітольд Малішевський значиться в довідниках та енциклопедіях, включно з УРЕ – Українською радянською енциклопедією 1981 року, як "польський композитор і музичний педагог". Рідше, але все-таки можна зустріти згадку про його належність до "російської культури", і при цьому – жодного слова про Україну, в якій Вітольд Йосипович народився, прожив більшу частину свого життя – а це майже півстоліття, і в культуру якої як засновник і перший ректор Одеської консерваторії зробив значний внесок.

Відео дня

Певною мірою цей факт можна пояснити тим, що Україна радянського періоду сама відмовилася від Малішевського, через еміграцію до Польщі оголосивши його зрадником і викресливши згадку про нього з усіх джерел на цілих сто років. Але час усе розставляє на свої місця: про нього пишуть дедалі частіше, а віднедавна ім'я Вітольда Малішевського носить одна з вулиць Одеси, яка розташована в Хаджибейському районі міста, – вона простяглася між вулицями Святослава Ріхтера та Радостною.

Син політичного засланця

Вітольд Йосипович Малішевський народився в липні 1873 року в місті Могильов, що розташоване на той час у Подільській губернії, нині - Могилів-Подільський у Вінницькій області України. Його батька, поляка Йосипа Малішевського, відправили у заслання за участь у польському повстанні 1863 року. Йому пощастило: багатьох його соратників відправили до Сибіру, але Малішевського-старшого вислали на Кавказ, до якого він не доїхав, осівши в Україні. Коли батько відбув термін заслання, сім'я переїхала до тихого – "сонного", як казали його жителі, – Житомира, де Йосип влаштувався на роботу в банк. Посада давала змогу не тільки безбідно жити його родині, а й дати гарну освіту дітям – синам Станіславу та Вітольду.

Улюблений учень Римського-Корсакова і Глазунова

Музичну освіту Вітольд здобув у Тифлісі (сучасний Тбілісі), де його педагогом був знаменитий композитор і педагог Іпполітов-Іванов, і в Санкт-Петербурзі, на курсах контрапункту, фуги і композиції в консерваторії. Паралельно він навчався в університеті та Військово-морській академії, але музика все ж таки вабила Малішевського більше, ніж інші його заняття – математика і медицина. Улюблений учень Римського-Корсакова, який цінував не тільки талант, а й працьовитість Малішевського, написавши, що він "дуже здібний і старанний", і Глазунова, який також говорив про нього якнайкраще, в останній рік навчання отримував підвищену стипендію. Після закінчення консерваторії Вітольд, як композитор, виграв кілька конкурсів знаменитого "Бєляєвського гуртка", що було не тільки дуже почесно і престижно, а й вигідно – переможцю вручали солідну премію. До того ж його засновник – меценат Бєляєв – власним коштом видавав твори Вітольда Йосиповича: три симфонії, три струнні квартети, сонату для скрипки і фортепіано. Проте з кар'єрою в столиці Малішевському довелося розпрощатися: через слабкі легені (схильність до сухот він успадкував від батька) лікарі порадили Вітольду Йосиповичу змінити вогкий північний клімат на теплий південний, найкраще – морський.

Директор музичного училища і ректор консерваторії

1908 року Малішевський переїхав до Одеси, де за рекомендацією Римського-Корсакова, Глазунова і Рахманінова обійняв вакантну посаду директора музичного училища. Вітольд Йосипович провів у навчальному закладі реформи – як творчі, так і адміністративні, які вивели навчання на високий рівень. Тож коли з подачі самого Малішевського було ухвалено рішення про створення в Одесі консерваторії, кращого ректора для неї було годі й шукати. Дуже скоро новостворений навчальний заклад якщо і не перевершив столичні, то став із ними врівень. Крім суто музичних дисциплін, тут було відкрито і "клас енциклопедії": ректор дбав про те, щоб його учні не тільки прекрасно опанували інструменти і мистецтво композиції, а й були начитаними і широко освіченими людьми. Малішевський керував навчальним закладом упродовж восьми років, і його робота припала, зокрема, і на найскладніші, найнебезпечніші, найголодніші та найхолодніші роки, коли не можна було дістати ні харчів, ні дров, – Першу світову війну, жовтневу революцію, Громадянську війну. Вітольд Йосипович талановито проявляв себе з найрізноманітніших сторін – був добрим композитором, диригентом, педагогом і музикознавцем, диригував в Одеському оперному театрі, керував міським симфонічним оркестром, писав теоретичні праці. За створеним ним в Одесі "Вченням про модуляції" досі навчаються студенти музичних вишів.

Переїзд до Польщі

Коли в Одесі остаточно утвердилася радянська влада, Малішевський дуже швидко зрозумів, що не зможе працювати в умовах, які створили йому – та й одеській культурі взагалі – більшовики. Нове керівництво ґрунтувалося не стільки на мистецьких засадах, скільки на ідеології, а до консерваторії стали приймати не талановитих, а політично підкованих абітурієнтів "правильного" – селянсько-пролетарського – походження. У 1921 році Вітольд Йосипович із сім'єю виїхав до Польщі, де його оцінили гідно. Пропрацювавши кілька років професором Варшавської консерваторії, він був призначений на посаду директора Вищої музичної школи імені Фредеріка Шопена. Малішевський також був головою Першого міжнародного конкурсу піаністів і працював директором музичного відділу в міністерстві освіти Польщі. Особливу популярність у публіки набули "Вечори в замку", які він влаштовував: у старовинних інтер'єрах при свічках звучала музика Шопена і читалися його листи, що створювало повний ефект присутності знаменитого композитора. Не припиняв Малішевський і працювати над власними творами, загалом же його багата творча спадщина налічує десятки творів найрізноманітніших жанрів, зокрема п'ять симфоній, оперу-балет "Сієна", балет "Борута", реквієм і месу. Серед його учнів – видатні композитори та диригенти Вітольд Лютославський, Володимир Дукельський, Микола Вілінський, Климентій Корчмарьов, Семен Штейнберг, Фелікс Рибіцький та багато інших.

"Дядя Толя"

У Вітольда Йосиповича була не дуже велика, але дружна сім'я, в якій панували любов і лад. У їхній одеській квартирі на вулиці Ніжинській, 24, завжди було велелюдно, гамірно і весело – господарі часто приймали гостей, влаштовуючи застілля і музичні вечори. Зі своєю дружиною, випускницею інституту шляхетних дівчат Ніною Антонівною Макаревич, Малішевський познайомився ще в Петербурзі. Там з'явилася на світ їхня старша донька Маргарита, а дві інші – Магда і Калерія – народилися вже в Одесі. Коли 1916 року старша донька померла від дифтерії, у сім'ю на виховання взяли двох родичок – племінницю Ніни Антонівни та доньку двоюрідної сестри Вітольда Йосиповича. Дівчатка називали Малішевського "дядя Толя". Долі рідних доньок Вітольда Йосиповича склалися по-різному: Магда, якій передалися батьківські гени, стала професором Варшавської консерваторії, а Калерія, яка все життя прожила у США, – економістом.

Вітольд Малішевський не дожив півтора місяця до початку Другої світової – він помер 18 липня 1939 року в аристократичному передмісті Варшави Заліссі. Йому було 66 років.