Які харчові звички часів СРСР досі спричиняють зайву вагу: у всьому винен дефіцит

Наші стосунки з їжею часто базуються не лише на відчутті голоду і особистих смаках. У тих, чиї сім’ї пройшли через дефіцит часів СРСР, величезну роль відіграє історична пам’ять про порожні полиці і відсутність навіть базових продуктів.

Філософією харчування у "совку" була не насолода і користь від їжі, а прагнення за всяку ціну нагодувати родину. На перший план в умовах, коли їжа перетворювалась на дефіцитний ресурс, виходили ситність та калорійність. В результаті харчування радянських громадян складно було назвати якісним, воно швидко підривало здоров’я і викликало зайву вагу. OBOZ.UA розповідає, які харчові звички родом із СРСР досі змушують нас швидко поправлятись і не дають схуднути.

Культ хліба до кожної страви

У часи, коли м'ясо було розкішшю, а овочі взимку обмежувалися капустою та морквою, хліб був головним "наповнювачем". Приказка "Хліб – усьому голова" мала цілком прагматичний підтекст: без нього ви просто не наїдалися. Звичка заїдати батоном макарони, пельмені чи картоплю допомагала швидко забити шлунок і отримати відчуття ситості. Сьогодні ми маємо на полицях магазинів вдосталь білків і клітковини, але рука за інерцією все одно тягнеться до скибки, додаючи до кожного прийому їжі зайві сотні калорій.

Правило "чистої тарілки"

Викидати їжу в СРСР вважалося майже злочином – це було і морально неприйнятно, і економічно нерозумно. Дітей змалечку вчили доїдати все до останньої крихти, навіть через силу. У дорослому віці це перетворюється на нездатність чути власне тіло: ми доїдаємо порцію в ресторані чи вдома не тому, що голодні, а тому, що нас навчили – залишати нічого не можна. Так ми систематично ігноруємо сигнал про насичення, що є прямим шляхом до переїдання та набору ваги навіть там, де до цього не було жодних передумов.

Доїдання "щоб не пропало"

Ця звичка – близька родичка попередньої, але з акцентом на господарність. Коли в холодильнику лишається ложка салату чи шматочок котлети, які вже нікуди не лізуть, людина з радянською прошивкою скоріше запхне це в себе, ніж відправить у смітник. Доїдання за дітьми, чоловіком чи просто ліквідація залишків вечері перед сном – це зайві калорії, які організм навіть не сприймає як повноцінну їжу, але слухняно відкладає в запас.

Перше, друге і компот

Радянський громадське харчування привчило нас до обов’язкового комплексного обіду. Це була норма для робітника, який важко працював фізично, але для сучасної людини, що проводить день за комп'ютером, такий обсяг їжі – це величезний надлишок. Ми звикли, що обід – це ритуал із кількох страв, хоча часто нам цілком вистачило б лише тарілки густого супу або тільки основної страви з салатом.

Чаювання як окремий бенкет

Чай у радянській традиції ніколи не був просто водою з заваркою. Оскільки якісних продуктів бракувало, солодкий чай із печивом, варенням, цукерками чи бутербродом з маслом став найдоступнішим способом отримати швидке задоволення та розслабитися. Ця звичка "попити чайку" кілька разів на день між справами непомітно перетворюється на додатковий повноцінний прийом їжі, де кількість швидких вуглеводів із цукру та борошна часто перевищує денну норму.

Запаси на чорний день

Страх перед пустими прилавками породив у громадян СРСР та їхніх нащадків звичку купувати продукти мішками та блоками. Коли вдома стоїть 10 кілограмів цукру і ящик консервів, підсвідомо виникає бажання їсти більше – адже ресурсу багато. До того ж, продукти з великим терміном придатності (макарони, консерви, крупи) зазвичай дуже калорійні. Відсутність культури купувати свіже "на сьогодні" змушує нас споживати те, що довго зберігається, а отже – менш корисне для фігури.

Харчові розгули по святаж

Оскільки в будні дні багато продуктів радянській людині були недоступні, свято ставало єдиним легальним шансом відірватися. Стіл мав ломитися від страв, які готувалися тижнями: салат олів’є, оселедець під шубою, холодці, торти. Ця установка "гуляти так гуляти" досі змушує нас влаштовувати гастрономічні марафони на кожне свято, після яких доводиться "доїдати святкове" ще тиждень, катастрофічно збиваючи режим харчування.

Цукор як головний антистрес

У часи дефіциту яскравих вражень, подорожей та розваг солодке було найпростішим способом отримати дофамін. Цукерки в часи СРСР вважались неабияким подарунком, який дарував відчуття свята. А чай із трьома ложками цукру став універсальним засобом від стресу. Ця залежність від солодкого як нагороди чи заспокійливого досі заважає багатьом перейти на збалансований раціон, адже мозок вимагає знайомого з дитинства "дешевого" задоволення.

Раніше OBOZ.UA розповідав, які звичайні продукти вважались в СРСР дефіцитним делікатесом.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.