У новій серії проєкту OBOZ.UA про Україну і українців "Видиме невидиме" головна редакторка видання Леся Гасич завітала на Івано-Франківщину, у саме серце Гуцульщини. Тут вона познайомилась – і знайомить нас – із традиціями країни та надзвичайними людьми. Зокрема, це родина Романюків, де знають секрети справжнього "танцюючого" банушу, це отець Іван Рибарук та його родина, які знають, що означає "гріти діда" на поминках та воліють познайомити весь світ з унікальною художницею Параскою Плиткою-Горицвіт.

Відео дня

Програма OBOZ.UA "Видиме невидиме" – це проєкт про все українське: звичаї, споруди, страви, традиції тощо. Але передусім, це розповіді про людей, які ці традиції бережуть, відновлюють і передають наступним поколінням. 

Справжні голубці

Будь-який регіон України є унікальним – своїми людьми, традиціями, та навіть стравами. І це не перебільшення. Параскева Романюк із села Топільче відома на весь регіон своїм запашним гуцульським хлібом, який її родина випікає більше 26 років. Кожного дня сотні буханців, бо хліб треба всім, і всі знають, що за випічкою треба не до магазину, а до родини Романюків. 

Чи бануш – національна українська страва, але в карпатському регіоні готується з кукурудзяної крупи. Причому справжній гуцульський бануш готується виключно на сметані, без додавання масла.

Чи гуцульські голубці. 

"Їх готують з квашеної капусти, з кукурудзяною крупою і салом – багато сала. Її треба 8 годин у печі тушити, аби вона була м'якенька, аби голубці були смачні. Вони не з рисом, а саме з кукурудзяною крупою. І там сало (солонина,  як у нас кажуть), багато сала. Його треба і в середину покрошити і ще закладати зверху", – розповідає хазяйка. 

Як вона каже, дійсно, приготування цієї страви займе багато часу ("треба трошки попрацювати"), проте ці голубці того варті.

Тож як правильно приготувати такі маленькі і такі смачні голубці, чому буришник потребує не сира, а бринзи, і як правильно варити бануш, дивіться самі.

Як гріти діда

Криворівня – звичайне незвичайне село (як і переважна більшість інших українських селищ) у Верховинській громаді. Тут отець Іван Рибарук розповів про традиції до Великодня. 

"Передвеликодній тиждень. В нас є така традиція – поминання померлих. Називається "гріти діда", чи "ходити на кукуци". Що це означає? "Гріти діда" – це згадувати про померлих. "Ходити на кукуци" – це дітки, школярики ходять по хатах (зазвичай це середа та четвер), вітаються, нагадують про те, що через три дні Великдень. І їм дають – тепер це солодощі, печеньки, чи щось таке. А колись це були кукуци", – розповідає панотче. 

Суть у тому, що коли дітям давали ці солодощі, то казали: "Хай Бог прийме за душі померлі". 

А згаданий кукуц – це така випічка у формі пряника із хрестиком зверху. Колись він був тільки прісний, хоча сьогодні роблять і солодким. Так чи так, "така добра традиція є – "гріти діда".

Руськамірні динозаври

"Що насправді дуже болить, так це "руськоязичіє" і "руськамірність". Та тут треба чекати, щоб вони повимирали, як динозаври. Вони мають просто вимерти – просто нічого іншого немає. Тож хай вмруть по волі Божій – аби нам не заважали (що вони зараз так інтенсивно роблять) працювати і будувати Україну. Але ми пробуджуємося. І ще є надія – надія на молодь", – каже панотче. 

І з ним не можна не погодитись

Донька коваля

Параска Плитка-Горицвіт (Горицвіт – її мистецький псевдонім) народилася у березні 1927 року саме тут, на Франківщині. Це відома гуцульська художниця, фотографиня, письменниця, казкарка та народна філософиня. Дівчинка народилася у родині коваля.

Доволі показово – на відміну від "руських", українські ковалі зазвичай були доволі освіченими людьми. Наприклад, батько Параски знав кілька мов. Тож не дивно, що й дівчинка лише після чотирьох класів радянської школи самотужки дісталася Німеччини, аби вступити до університету.

Та замість навчання дівчина потрапила на службу до німецької родини, де потерпала від принижень. Не витримав, Параска втекла на Батьківщину, а повернувшись до Криворівні, долучилася до національно-визвольного руху, стала зв'язковою УПА.

Музей Параски Горицвіт

Все життя Параска добре співала і грала на різних музичних інструментах, які сама виготовляла, самостійно освоїла фотографування і друк фотографій. Фотографувала художниця довколишні краєвиди, церковні обряди, сільські будні та портрети односельчан. Світлини роздавала людям, то ж майже в кожній хаті у Криворівні можна побачити роботи Параски.

А в окремій – зібрання робіт Параски. Це тепер музей народної філософині. 

Іван Зеленчук, який ще юнаком познайомився з Параскою і став свідком її унікального життя, а ще й багато в чому впливав на її творчість, тепер опікується цим музеєм. 

"Юнаком дізнався, що є така жінка в Криворівні – щось постійно пише та й так веде себе дивно, що усі дивуються. Дізнався в 75-му році, і коли я до неї прийшов, то розказав про себе, про свою родину. Вона мене нормально прийняла, як свою людину. А я – побачив, що вона і справді особлива. Вона не могла, аби не писати, не малювати постійно, скульптури ліпити чи молитися тощо", – розповів він. 

Естафета духу

Директор цього музею – Павло Рибарук, син священника Івана Рибарука, – мріє, що колись весь світ буде знати про Параску Горицвіт.

"Напевне, є щось таке, що не можна за гроші купити. Є естафета духу. Це просто зв'язок людини та її рідної землі. І треба знати себе, починати треба з того, що ти знаєш себе. Так і починається цей широкий український діалог", – каже він.

Так, сьогодні в Україні лютує страшна війна з російськими окупантами. Але і в цей, доволі складний для держави час, "вивчати, цікавитися і практично жити" історією нашої країни та її людей – "це наш обов'язок", вважає Павло.

"Наші люди вже навчилися, вміють жити, зціпивши зуби. Але ж все це вимагає якогось величезного душевного ресурсу. І, напевне, він у нас є – саме через нашу пам'ять", – каже юний очільник музею Параски Горицвіт.

Нагадаємо: OBOZ.UA започаткував новий проєкт "Видиме невидиме" про Україну – про наші звичаї, споруди, страви, традиції, памʼятки. І передусім про людей – ми розповідатимемо про громадян, які плекають українську культуру й відроджують забуті звичаї. 

А розпочали ми з Полтавщини, з села Бодаква Миргородського району. Як жати пшеницю, в’язати дідухів тощо, тут вам покаже редакторка OBOZ.UA Леся Гасич. 

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA і Viber. Не ведіться на фейки!