Відео дня
В Україні хочуть заборонити книжки російською мовою: які видання вже прибрали з бібліотек і що буде з електронною продукцією
Електронна петиція № 41/008213-25эп "Про обмеження друку, розповсюдження та просування російськомовної друкованої та електронної книжкової продукції в Україні" набрала необхідну кількість голосів (на цю процедуру дається три місяці, протягом яких треба заручитися щонайменше 25 тисячами підписів). Тепер до 11 вересня Кабінет міністрів має розглянути петицію і дати на неї відповідь.
Про те, яка зараз ситуація в Україні з книжками російською мовою, розповідає OBOZ.UA.
Історія книжкових заборон
Скажімо прямо, якщо говорити про друковану книжкову продукцію російською мовою, то у громадських місцях – тобто в публічних бібліотеках, почувається вона вкрай кепсько. Якщо вдома на книжкових полицях можна тримати все що завгодно, від Пушкіна до Булгакова, то бібліотеки (звичайні, а не наукові чи спеціалізовані) – давно не місце для книжок російською мовою.
Російська та російськомовна художня література повільно, але впевнено залишає полиці українських бібліотек. Причому зникають не тільки книжки сучасних російських письменників, які підтримали агресію проти України, а й твори тих, хто писав ще за радянських часів і раніше.
Заборона книг російських письменників в Україні починалася точково. Йшлося лише про певні видання. Так, ще 11 серпня 2015 року на сайті Державної фіскальної служби з'явився перелік російських видань, заборонених для ввезення та розповсюдження у нашій країні (це було симетричною відповіддю на дії російської влади, яка з 2010 року регулярно закривала Бібліотеку української літератури в Москві).
У списку було 38 книг. З них, наприклад, по дві – письменника-фантаста Федора Березіна (який у 2014 році був замполітом у терориста Гіркіна-Стрєлкова) та ідеолога "русского міра" Олександра Дугіна. По одній – письменника Едуарда Лимонова, економіста Сергія Глазьєва і журналіста Сергія Доренка.
У 2017 році список заборонених в Україні книг російського походження становив уже 74 найменування.
Від книг – до конкретних авторів
Після початку повномасштабної війни РФ проти України в нашій країні почали забороняти не конкретні книжки, а певних авторів.
"Ще наприкінці 2022 року Міністерство культури розіслало в усі бібліотеки список російських і російськомовних письменників, які публічно підтримали агресію проти України. Це, власне, не закон, який вимагає прибрати книжки цих авторів, – лише рекомендація. Але наскільки я знаю, книжок цих письменників на полицях українських бібліотек уже давно немає", – розповідають OBOZ.UA у відділі обслуговування читачів бібліотеки ім. П. Тичини.
Нині в рекомендованому списку Міністерства культури (у сенсі – чого не рекомендується тримати в бібліотеках) близько 40 російських авторів. Серед них, наприклад, письменники та пропагандисти Захар Прилєпін і Юрій Поляков, автор детективів Андрій Константинов, фантасти Вадим Панов і Сергій Лук'яненко. І в українських бібліотеках їхніх книжок уже й справді немає.
"Книги певних російських авторів ми давно зняли з полиць, і вони перебувають, умовно кажучи, у спецсховищі. Тобто в окремій кімнаті, де у нас розміщені книжки, які не мають великого попиту. І книжки цих письменників поступово списуються – просто так їх одразу не викинеш, потрібні відповідні акти списання. А куди списуються? Так, у макулатуру!" – каже OBOZ.UA бібліотекарка Тетяна Миколаївна.
У багатьох бібліотеках немає вже навіть казок російською мовою.
"Нещодавно хтось приніс цілий ящик казок (нам часто люди книжки просто так дарують), так ми їх у підсобку поставили. Потім відвезуть", – розповідає OBOZ.UA співробітниця дитячої бібліотеки Лідія Павлівна.
Хто не побачить – не впізнає
Твори письменників, видані ще за радянських часів російською, проходять своєрідну "ротацію". Книжки старіють, їх списують, а видають уже наново українською мовою. Це стосується не тільки, наприклад, Дюма, але й російських письменників. І ті самі ж казки. Утім тут теж є нюанси.
"Навіть якщо російські автори в Україні не заборонені, то шанси у їхніх книжок з'явитися в українських бібліотеках практично нульові. Адже якщо книга – російського видавництва, то в Україну вона точно вже не потрапить. А українські видавництва, наскільки я знаю, взагалі намагаються не друкувати російською мовою (все, що видавалося за радянських часів та з ним пов'язано). Навіть тих самих Стругацьких. Коли-небудь, через кілька поколінь, якщо буде інтерес – можливо. А поки що наші видавництва радше Орвелла чи Саймака надрукують: схожі жанри зі Стругацькими. А українські письменники, які колись видавалися російською, всі свої книжки давно переклали рідною мовою", – говорить OBOZ.UA співвласник книжкового магазину Сергій Овчаренко.
На його думку, забороняти книги російських авторів, які виступають за війну з Україною, необхідно.
"Адже видана книга – це, по суті, матеріалізація нематеріальної речі, її увічнення. Років на 40-50, ну скільки там фізично книга проживе. Ті, хто захоче її прочитати, знайдуть це і в інтернеті. А той, хто не знає, не побачить, що таке є – навіть не зацікавиться", – каже Сергій Овчаренко.
Тут варто зазначити, що автори петиції, вимагаючи обмеження російської книжкової продукції не тільки друкованої, а й електронної, трохи погарячкували. Як можна заборонити людині взяти й завантажити собі з інтернету будь-яку книгу в будь-якому електронному форматі – абсолютно незрозуміло.
До речі, у разі ухвалення петиції можуть постати питання щодо законності її виконання. Ті автори, які заборонені, – зрозуміло. Але всю російськомовну літературу?
"Я повністю розумію емоції людей, які підтримують цю петицію. Поширення російськомовної книжкової продукції в умовах війни – це виклик нашій культурній безпеці. Але ми не можемо порушувати Конституцію України, яка гарантує право на вільне використання мов нацменшин", – каже, коментуючи петицію, уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська.
Цікаво, що станом на 26 серпня (два дні до завершення збору підписів) петиція "Про обмеження друку, розповсюдження та просування російськомовної друкованої та електронної книжкової продукції в Україні" набрала близько 18 тисяч голосів – 71% необхідного. Але рівно до призначеного терміну, 28 серпня, за петицію проголосували вже 25 529 осіб. Тобто за два дні добрали 30% голосів, яких бракувало!