У цьому вся суть СРСР: навіщо у Союзі вбивали китів

Комерційний китобійний промисел, що має багатовікову історію, був значущою галуззю для багатьох морських держав. Його основною метою спочатку було добування китового жиру, який використовувався як паливо та сировина для промисловості.

Згодом, особливо у другій половині XX століття, зросла цінність китового м'яса, що йшло на виробництво харчових продуктів. Інтенсивне полювання, яке велося в різних куточках Світового океану, призвело до катастрофічного скорочення популяцій багатьох видів китів по всьому світу.

Після Другої світової війни, лідерами цього хижацького промислу стали СРСР та Японія. Історія радянського китобійного флоту є яскравим прикладом масштабного та часто незаконного винищення морських ссавців у гонитві за економічною вигодою.

Глобальний китобійний промисел та перші кроки СРСР

Наприкінці XIX століття китобійний промисел активно вівся у Тихому океані та поблизу окремих регіонів Атлантики, таких як Ньюфаундленд та західне узбережжя Африки. Ключовим моментом для його розширення стало відкриття на початку XX століття багатих місць нагулу китів в Антарктиці, де мешкали сині кити, фінвали та сейвали. Поява сучасних плавбаз у 1925 році, які дозволяли обробляти туші прямо в морі без прив'язки до берегової інфраструктури, значно інтенсифікувала видобуток.

Це призвело до швидкого зростання антарктичного китобійного промислу, з річними виловами, що сягали близько 46 тисяч особин у сезоні 1937-38 років, поки популяції не були настільки виснажені, що полювання стало нерентабельним. Найбільші види, такі як синій кит, були першими жертвами, їхня чисельність різко скоротилася, і до 1965 року їхній вилов був повністю заборонений, змушуючи китобоїв переключатися на менші види.

До середини XX століття провідними гравцями китобійної індустрії були переважно європейські країни – Норвегія, Велика Британія, Нідерланди, а також США. Однак, після завершення Другої світової війни більшість цих країн припинили масштабний пелагічний промисел у відкритому океані. Їхнє місце швидко зайняли інші держави, перш за все, Японія та Радянський Союз, які активно нарощували свої китобійні флотилії для далеких рейсів, хоча прибережне полювання в менших обсягах продовжувалося ще в багатьох куточках світу.

На початку 1930-х років Радянський Союз ще не мав власного досвіду та флоту для масштабного китобійного промислу, але прагнув стати передовою морською державою. Першу плавучу базу СРСР планував замовити у Норвегії – країни, яка мала найбільший досвід у цій галузі та першою почала будувати такі судна. Однак, норвежці, побоюючись створити собі потужного конкурента у тих же водах, анулювали контракт на переобладнання купленого СРСР у США пароплава "Глен Рідж" (перейменованого на "Алеут").

Радянським інженерам довелося самотужки переробляти судно в Ленінграді, зіштовхнувшись зі значними технічними труднощами через відсутність досвіду. Завдяки залученню досвідченого кораблебудівника царського гарту, академіка Олексія Крилова, проєкт було успішно завершено, і на початок 1932 року "Алеут" справді перетворився на одну з найбільших китобійних плавбаз світу на той момент. Для наповнення бази тушами китів закупили кілька китобійних суден у приватних іноземних компаній, а для здобуття досвіду екіпажі наполовину формували з іноземних найманців (норвежців, американців, голландців, французів).

Радянська китова "бійня"

У липні 1948 року СРСР ратифікував Міжнародну конвенцію з регулювання китобійного промислу, яка мала забезпечити контроль за виловом та захист популяцій китів. За правилами, на кожному китобійному судні мав бути національний інспектор для фіксації вилову.

Проте, в реаліях повоєнного Радянського Союзу ці правила часто ігнорувалися заради виконання плану. На судна призначалися "перевірені товариші", які рідко перебували на палубі і фіксували дані про вилов лише зі слів капітанів, які повідомляли потрібні цифри. Ці звіти потім коригувалися співробітниками органів держбезпеки і у сфальсифікованому вигляді надсилалися до Міжнародної інспекції, приховуючи реальні масштаби полювання та вилов заборонених видів. Навіть якщо випадково фіксувався вилов забороненого кита, штраф становив символічні 25 рублів при значно вищій зарплаті.

Така систематична фальсифікація звітності дозволила радянському китобійному промислу стрімко зрости на початку 1950-х років, попри реальне скорочення популяцій китів в океанах. Рушійною силою було гостре економічне відновлення країни після війни та потреба у різноманітній сировині. Китовий жир широко застосовувався у харчовій, миловарній, шкіряній та інших галузях промисловості, м'ясо йшло на виробництво ковбаси, а спермацет кашалотів використовувався в медицині (наприклад, для інсуліну) та косметиці.

Китобої били всіх підряд – дозволених та заборонених до вилову китів, самок, молодняк – адже кожен рейс величезних флотилій приносив державі значні прибутки та обсяги необхідної сировини для різних потреб економіки.

Масштаб промислу постійно нарощувався. Навіть американські тральщики, отримані за ленд-лізом (які мали бути повернуті), переобладнували на китобійні судна для створення нових флотилій. Таким чином, наприклад, створили величезну ескадру з 17 кораблів, яка активно полювала у протоках між Курильськими островами – важливому шляху міграції "вусатих" китів. Тут також активно використовували переробні потужності, що дісталися від Японії після війни. Радянські китобої працювали пліч-о-пліч з японськими, які також прагнули відновити свою промисловість після поразки, і між ними навіть траплявся радіообмін, де іноді жартували про партійні збори, які нібито передували успішним уловам радянської ескадри.

Полювання навколо Курильських островів було надзвичайно інтенсивним. На початку 1950-х років щорічно видобували понад тисячу китів, які досягали значних розмірів (30-40 тонн). Однак, вже до кінця десятиліття виконувати план стало складніше, оскільки кити, що потрапляли в улов, ставали все дрібнішими – дорослих особин вибили, а молодняк не встигав вирости до комерційно вигідних розмірів. До середини 1960-х років промисел у цьому регіоні майже припинився через фактичну відсутність об'єктів полювання. Колись численні популяції китів, що мігрували через Курильські протоки, виявилися майже повністю знищеними внаслідок хижацького радянського вилову.

Антарктичний промисел та гірка спадщина

Ще більш масштабним та руйнівним був радянський китобійний промисел в Антарктиці, де в середині XX століття ще залишалося багато китів. Уже в перших рейсах улови сягали сотень і навіть тисяч китів (переважно кашалотів). Однак, цифри, що надсилалися до Міжнародної інспекції, були свідомо занижені в десятки разів – офіційно звітували про десятки, а не сотні чи тисячі видобутих китів на рік. Ці фальшиві дані навіть спонукали західних чиновників пропонувати збільшення квот на видобуток в Антарктиці, не підозрюючи про реальний стан справ та катастрофічні наслідки.

Реальний промисел в Антарктиці та інших місцях, де діяли радянські флотилії (а їх було кілька, зокрема "Советская Украина"), перетворився на справжню бійню заради виконання планів.

Ігнорувалися всі міжнародні правила та обмеження: вбивали молодняк, дитинчат, а часто навіть матір разом із дитинчам одним гарпуном, пронизуючи їх наскрізь, щоб швидше підняти на борт бази для обробки. Полювання велося навіть у районах екватора, що суворо заборонено міжнародними конвенціями, оскільки це критично важливі місця для розмноження та народження китів.

Радянські судна вдавалися до хитрощів, щоб приховати свою діяльність від іноземних спостерігачів: спускали прапори при наближенні інших кораблів, а з труби на носі плавбази "Советская Украина" пускали клуби пари, щоб приховати назву судна. Дивовижно, але ці приписки та методи обману діяли протягом багатьох років, і ніхто не пред'являв СРСР серйозних претензій щодо реальних масштабів винищення, стверджує видання sibreal.org.

Масштабне винищення китів, у якому брав участь як СРСР, так і інші країни (зокрема, Японія), тривало до початку 1980-х років і припинилося майже раптово. Китобійні бази були відправлені на металобрухт, а малі судна переобладнані на рибальські сейнери. Причиною стало не прозріння, не екологічна свідомість чи посилення законів, а економічна невигідність – китовий жир був замінений продуктами органічної хімії, такими як нафтопродукти, і шукати по безкрайньому океану одиничних китів стало просто нерентабельно.

OBOZ.UA раніше публікував ще один чутливий контент про СРСР, зокрема, про те, як радянських дітей готували вмирати за "родіну".

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.