У четверту річницю "справжньої" війни пригадую, коли в нас закінчилися черги на фронт. Десь роки три, здається, їх вже немає, й потроху стали казати про дещо інший засіб мобілізації, пов’язаний з невеличкими автобусами. Жодна країна не складається стовідсотково з героїв (от держава й вимушена, щоб вижити, самостійно й неромантично вирощувати їх – як вміє), тут нема чого соромитись.

Відео дня

Дивує ж інше. Це ставлення в дуже багатьох до перемовин і вимоги, які вони вимагають там вимагати, – за відомого в той же час ставлення до ВЛАСНОЇ відправки туди, звідки не всім щастить повернутися, тобто так звана громадянська позиція на кшталт: 

"Ані миру краіні, ані війни собі". 

Про подібне "Ані миру, ані війни…" ті, хто вчилися в школі, ще пам’ятають, дехто навіть не забув, що це все відбувалося не дуже й далеко понад століття тому, а хтось, може, згадає й самого автора вельми схожої тези.

До речі, з країн тимчасового перебування наші відчайдушні патріоти теж надсилають суворі накази владі, сміливо меседжуючи:

"Сиджу [умовно] в Німеччині й готовий битися до Перемоги", 

інколи (під, мабуть, краще пиво в Європі) згадуючи й всесвітньо визнані кордони 1991-го року.

Звичайно, й отакі "німецькі" героїчні герої, й просто героїчні герої вітчизняних диванів це потенційні виборці, тому буцімто складається враження, що на них хтось звертає увагу як на важливий чисельний електорат.

Але ж насправді все більш у близьких до політики зростає розуміння, що всі вони, хоча й дуже галасливі, зовсім не такі вже й чисельні.

Тож все більше в серйозному політикумі орієнтуються не стільки на зірок ютюбу й соцмереж з їх нав’язливою демонстрацією з-піддиванного патріотизму, 

скільки на значно скромніших і дуже значно чисельніших простих УХИЛЯНТІВ, які разом із родичами й співчуваючими неспівставно "електорально сильніші".

Адже їх, зовсім не демонстративних, "неочікувана" й заздалегідь не оголошувана активність на виборах (без зайвих фальстартів!) буде не менш вирішальною, ніж тихесеньких трампістиків у далекій Америці, які саме у час Ч де тільки всі одразу й беруться, поки "штатні зірки" саме тоді колективно відпочивають – бо, КОЛИ ЛЮДИНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНА, ВОНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНА У ВСЬОМУ.

Мільйони тихих Меркадерів – нещасні сотні тисяч галасливих Троцьких банально й примітивно ПЕРЕголосують.

Таким чином, відповідаю на питання з заголовку: 

так, вони, Троцькі, є, але ж ні, їх не забагато.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...