Блог | "Тут плачуть світла немає. А там пацани в окопах замерзають": про що говорять військові

Найважче – втрачати найближчих.

Відео дня

Кіт — мій співрозмовник. Сором, що живий.

*

Відчуваю сором, що я живий.

А хлопці померли.

Сняться бої.

І інколи хлопці просять про допомогу.

Реалістичні сни. БК постійно закінчується.

Прокидаюсь.

Всі сни сконцентровані на той вихід.

Хлопці. Бій.

Саме та подія, яка сталась.

3 доби там були.

Спершу хлопці були поранені. Наклали турнікети.

Нас дуже сильно засипало.

Робочий простір засипало.

Нас відкопали на 4 добу.

На все життя запамятаю ці фрази: 7 і 8.

Бо це були наші. Вони нас відкопували. Сказали Слава Україні. І потім 78.

**

Раніше були героями.

Зараз всі відвертаються.

Паралельна реальність.

Тут плачуть світла немає.

А там кабздець.

Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти.

Я вже подаю на розлучення. Бо непорозуміння з жінкою дуже сильне. Я говорив-говорив, але вона просто закривається, мовчить і нічого не говорить.

Стара гвардія. Всі майже вже загинули

Зараз нас лишилось троє

Мені не страшно померти

Тільки щоб моє тіло повернули до батьків.

4 роки це багато

*

Є глибоке розуміння, що майбутнього немає.

Я знаю наступний.

4 щасливх білетика витягнув.

4 рази мене виносили.

*

Спогади мучать.

Просинаюсь. Руки в крові.

Буквально вчора ворони клювали.

Це із спогадів.

Коли не міг забрати хлопців. І спостерігаєш за тим, як ворони їх клювали.

Роздратованість сильна.

Дзвін у вухах.

Багато контузій було. Достатньо багато.

***

Чи хотів би я опрацювати травматичний спогад, як ми наїхали на міни?

Так, хотів би.

Тільки з комбатом. Який втік.

*

Я був на адреналіні.

Потрапили в засаду. Відстрілювались. Думав, все нам гайки. В плен не здамся.

Настроївся.

Але їх почали крити мінами самі себе. І під шум мін відходили. Виявилось, що з групи 2 залишився я один.

Вийшов один. Зустрів наших хлопців випадково.

Жодного дрона не було.

А потім дрони літали як мухи.

***

Відчуваю труднощі з пригадуванням.

Не памʼятаю вибух, як дрон прилетів в дах.

Я не чув вибух. Але він точно був.

Втрата інтересу до того, що цікавило раніше.

Хочеться бути одному часто.

Відчуваю відрізаність від інших.

Мало спілкуюсь з іншими.

**

Бойовики зараз — це комедія.

Починає рахувати магазин.

Давно не передзаряджав.

Він би не дійшов з таким грузом.

Сенс втрачається тоді, коли ти був за грані смерті. І ти вже готовий померти.

Дуже радий поговорити з вами.

З психологом один раз пересікався в секторе.

Треба було поставити + в табличці.

З тих пір з психологами бетонна стіна намалювалась.

*

Що мене найбільше вибиває з колії?

Більше за все загиблі побратими – це травмівний спогад.

Побратима засипало в бліндажі, задохнувся і помер.

А ми в 2022 році були разом.

І це вибиває в колії.

В телефонній книжці через один нікого немає.

І це дуже вибиває.

Нашого побратима на позиції вбив снайпер.

І не дозволили його врятувати.

І лікар сказав, що без варіантів – не врятувати.

І ми не попробували.

І це мучить, провина.

Коли ти міг попробувати і не попробував.

Часто про це думаю.

Міг щось зробити і не зробив.

***

Найважче — втрачати найближчих.

Я заблокував цю думку. Про втрату.

Він поїхав у відпустку.

Бо він був для мене найріднішим братом.

І в цьому житті ми з ним не побачимось.

Це дуже важко, коли нема того, з ким ріс 39 років.

Турбує нервове напруження постійне.

Останній рік не можу адекватно поводити себе серед людей. Хочеться кричати і бити вже.

Я просто пустий. Я зневірився.

Не довіряю нікому.

В мене є кіт:

Ми з ним говорим дуже часто.

Він спить біля мене.

Він як мій антистрес. Приходить кожен день і мурчить: інколи здається що він говорить зі мною.

Вночі прокидаюсь. А він мурчить.

Це дуже підтримує.

*

Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета – щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.

Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.

*

Якщо хочете підтримати роботу для хлопців – закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців – посилання на постійну банку у другому коментарі.

Зараз є серйзна потреба в нових книгах.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZ.UA – запосиланням...