Раніше так робили всі: "дикі" звички родом із СРСР

Історію СРСР варто вивчати не тільки за підручниками – вони переказують лише основні дати та події. Якщо вам справді цікаво, як жили люди в ті часи, розпитайте близьких, які застали Союз, про їхні побутові звички.

Деякі із цих звичок на сучасну молодь справляють неабияке враження. Причому здебільшого негативне. OBOZ.UA розповідає, що саме шокує покоління зумерів, які не застали "совок".

Оренда побутової техніки

У будь-якому великому радянському місті можна було побачити таку дивину, як пункт прокату побутової техніки. Там можна було взяти речі, які потрібні не щодня або які просто нереально було купити через високу ціну чи дефіцит. Телевізори, холодильники, меблі, дитячі візочки та навіть музичні інструменти – для багатьох сімей тимчасова оренда була єдиним шансом скористатися благами цивілізації.

Відеосалони

Це явище з’явилось наприкінці 1980-х, коли в СРСР почали завозити перші побутові відеомагнітофони. Купити їх додому було практично нереально, в тому числі через захмарну ціну. Тому ті, кому вдавалось роздобути імпортне диво техніки могли відкрити відеосалон і відбити затрати. Це не був кінотеатр у сучасному розумінні. Часто залу для перегляду кіно облаштовували у підвалах та підсобках. Туди ставили телевізор, програвач відеозаписів і кілька стільців. Попри жахливий звук і картинку, зали були вщент забиті охочими подивитися на бойовики зі Шварценеггером чи Сталлоне.

Танці навколо сумок

Танцпол радянської дискотеки мав доволі дивний вигляд – дівчата ставали колом, свої сумки складали в центрі і так танцювали. Це не був дивний ритуал, просто в будинках культури, де влаштовували танці, не було камер схову, а лишати речі без нагляду було надто ризиковано. Навіть артисти-початківці виходили на сцену з торбою, щоб не лишитись без паспорта та грошей.

Культ хліба

В Радянському Союзі з хлібом їли все. В тому числі макарони, які по суті теж є хлібом. Робити так почали через постійний дефіцит і потребу зробити скромний обід максимально ситним. Хліб був найдешевшим і найбільш доступним способом нагодувати сім'ю досхочу.

Траурні ритуали в під’їздах

Деякі поховальні звичаї минулого сьогодні можуть шокувати. Так труну з покійником часто залишали у квартирі на кілька днів, а кришку виставляли в під’їзді біля дверей. Сусідам це давало зрозуміти, що у цій родині жалоба. Бувало й так, що труну виносили на вулицю під під'їзд, ставили на стільці, аби всі знайомі могли попрощатися прямо посеред двору.

Примірка на картонці

Цей ритуал виявився одним із найбільш живучих. Оскільки магазинів з одягом в СРСР практично не було, на шопінг ходили на речовий ринок, де "примірочна" мала вигляд кинутої на землю картонки і шторки, яку потрібно було тримати руками, поки хтось натягує джинси чи новий светр. Таким чином речі міряли і влітку, і посеред морозної зими.

Ключ під килимком

Оскільки красти в радянських людей особливо не було що, сусіди довіряли одне одному більше. У невеликих містах двері могли взагалі не замикати, якщо йшли ненадовго. А якщо дитина поверталася зі школи раніше за батьків, ключ традиційно залишали в поштовій скриньці або прямо під килимком біля порогу.

Діти, які весь день гуляють на вулиці самі

Радянські батьки відпускали дітей гуляти у двір самих без жодних побоювань. Навіть малюки могли годинами бути надворі самі, бо вважалося, що у дворі завжди є хтось зі знайомих дорослих, хто пригляне. Страху перед небезпеками міста практично не існувало. Ризики для дітей були такі ж, як і зараз, просто про них не говорили, щоб не псувати імідж держави, от життя і здавалось безпечнішим.

Закупівлі "про запас"

Звичка купувати продукти мішками чи пачками виникла не через жадібність, а через тотальний дефіцит. Товари з’являлися на полицях нерегулярно і швидко розкуповувалися. Тому, якщо вдавалося "дістати" цукор, м'ясо чи консерви, брали стільки, скільки могли забрати, бо наступного разу полиці могли бути вже порожніми.

Походи до сусідів по сіль чи сірники

Зараз, якщо у вас в процесі приготування вечері закінчиться сіль, ви підете і купите у найближчому магазині цілу пачку. В радянські часи до магазину нерідко потрібно було їхати кілька зупинок на громадському транспорті і не факт, що у ньому можна було знайти потрібний вам продукт. Простіше було пробігтись по сусідам і попросити трошки солі, пачку сірників, кілька лаврових листочків, тощо. Щоб не почути прикру відмову, з сусідами старались дружити.

Раніше OBOZ.UA розповідав, які дивні продукти існували в СРСР.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.