Блог | Про найшкідливіших
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Є дві категорії, з численними представниками яких я постійно сперечаюсь.
Це: 1) "хворіоти", тобто ті, хто, не маючи можливості (та/або бажання) йти на фронт особисто, патріотично закликають, щоб усі, хто вже там, воювали до перемоги;
а також 2) "каркуни", тобто ті, хто ґавоподібно (як фахові ворони) стабільно псують ноосферу, кажучі про погане в майбутньому часі, – от, мовляв,
"як нам важко і немає
нашим бідам кінця-краю".
Щодо першої – вельми героїчної за чужий рахунок – категорії всім вже зрозуміло: теза "народ не дасть згоди на мир без повернення територій" була спровокованою в суспільстві маніпуляцією.
Бо й ті, хто лякали "Вийдемо на протести!" (включаючи, до речі, навіть покупців інвалідності!), й ті, хто цими суб’єктами намагався маніпулювати, чудово знали:
ніхто нікуди не вийде, адже на фронт вони не пішли, а сміливі лише на диванах, особливо за кордоном.
Іти в армію – заважають здоров’я, вік, стать, "на мені соціальна відповідальність за робочі місця" тощо, а піти протестувати на Банкову – це все вже не заважає?! І в цю "рішучість" хтось вірив?!
Таким чином, то була відверта брехня, блеф, і це нарешті суспільство усвідомило.
І, хоча й досі дехто в ютюбі чи в соцмережах ще звично прилюдно займається отаким хитровихитруваним патріотизмом, цю категорію вже ніхто не сприймає.
Ну а щодо другої категорії – "і ґава каркнула у все вороннє горло", – то ще не вмерла.
Деякі наші навіть зараз вдумливо-глибокодумно розкривають нам усім очі на важке сьогодення й особливо майбутнє.
Але ж і тут є певний позитивний зсув:
поки наш фірмовий песимізм ноосферу безжально псує, ворожий – її поновлює.
Тож так і живемо – у боротьбі мудрих песимізмів: хто сам собі на голову від усієї щирої дурощі напаскудить більше…
