Блог | Головне питання після G7: "Якою буде форма поразки Росії?"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Саміт G7 2026 року увійде в історію не гучними деклараціями, а тим, що вперше на найвищому політичному рівні стало очевидним: росія більше не виглядає державою, здатною досягти своїх стратегічних цілей у війні проти України.
Попри різні політичні акценти учасників саміту, загальний висновок простий – війна, яку кремль планував завершити за кілька тижнів, перетворилася для нього на виснажливий конфлікт із дедалі гіршими перспективами.
Особливу увагу привернули заяви президента США Дональда Трампа, який заявив, що рф повинна погодитись на завершення війни, але дещо некоректно висловився щодо втрат сторін. Він озвучив цифру близько 35 тисяч загиблих з обох сторін за останній місяць. Однак, така оцінка викликає серйозні сумніви. За багатьма відкритими оцінками, саме російські втрати за цей період могли становити близько 30 тисяч осіб або навіть більше, тоді як українські втрати є суттєво нижчими.
Подібне порівняння втрат створює хибне враження про рівність становища сторін на полі бою. Насправді ситуація принципово інша.
Україна веде оборонну війну на власній території, тоді як росія змушена постійно поповнювати особовий склад, витрачаючи величезні фінансові, економічні та демографічні ресурси.
Не менш показовою є інформація про невдоволення путіна ударами по російській нафтопереробній інфраструктурі. Якщо очільник московії, яка називає себе "енергетичною наддержавою", змушений піднімати питання захисту власних НПЗ у розмовах з Трампом і західними лідерами, це означає, що українська стратегія завдання ударів по військово-економічній основі агресії працює.
Сьогодні росія стикається одразу з кількома кризами.
Перша – військова.
Попри локальні просування, російська армія не досягла жодної зі стратегічних цілей війни.
Друга – економічна.
Військові витрати витісняють інвестиції в цивільний сектор, посилюється дефіцит кадрів, а залежність бюджету від експорту сировини залишається критичною.
Третя – міжнародна.
росія фактично втратила статус центру сили та дедалі більше залежить від підтримки інших авторитарних режимів.
Четверта – внутрішня.
Суспільству дедалі важче пояснювати, заради чого триває війна та чому ціна цієї війни постійно зростає.
Саме тому головний підсумок G7 полягає не в ухвалених документах, а в політичному настрої демократичного світу.
Ніхто із провідних держав не демонструє готовності визнати силову зміну кордонів, натомість говорять про збільшення санкційного тиску. До цього, ніби то Європейські лідери дотиснули Трампа, який на словах заявив, що США не буде вимагати від України капітуляційної угоди.
Ніхто не говорить про легалізацію окупації українських територій, але з Трампом треба вести паритетний діалог, в основу якого вкладати принципи міжнародного права.
Натомість, загалом, триває пошук механізмів санкційного посилення тиску на агресора.
Особливе значення привертає увагу ситуація перед черговими виборами у Сполучених Штатах.
У Конгресі вже стався злам впливу Трампа. Сформувалася потужна двопартійна підтримка України. Законодавчі ініціативи щодо подальшої допомоги мають реальні перспективи проходження через Сенат, де підтримка України традиційно залишається високою.
Це означає, що незалежно від політичних дискусій усередині США, інституційна підтримка України продовжує зберігатися і якщо Сенат підтримає ініціативу Конгресу в допомозі – Україна значно посились свою оборонну міць для відсічі агресії.
Ну і спробую спрогнозувати
Найближчі шість-дванадцять місяців можуть стати переломними.
Якщо Україна збереже темпи ударів по військовій логістиці, паливній інфраструктурі та військово-промисловому комплексу росії, економічний тиск на кремль продовжить зростати.
У такому випадку ймовірним стає сценарій, за якого москва буде змушена шукати не перемогу, а спосіб мінімізувати наслідки власної поразки.
При цьому не варто очікувати швидкого завершення війни, якщо навіть все може завершитись й неочікувано.
Знаючи авантюрний, маніпулятивний характер путіна, припускаємо, що він буде намагатись продовжувати конфлікти навіть тоді, коли стратегічно вже програв.
Проте дедалі більше ознак свідчить про те, що росія наближається саме до такого, програшного стану.
Тому після G7 головне питання звучить уже не так: "Чи зможе Україна вистояти?"
Головне питання звучить інакше:
Якою буде форма поразки росії та наскільки швидко демократичний світ допоможе наблизити цей момент, а Україна має нарощувати ініціативи і брати їх у свої руки.
