Христина Хачатурова: чому дітям недостатньо просто виїхати з війни

Виїзд із небезпечної території рятує дитину від безпосередньої загрози, але не завжди повертає їй відчуття безпеки. Війна може продовжуватися у тривожності, порушеннях сну, мовчанні, агресії, страху розлуки або грі, в якій знову і знову повторюються сцени втрати й небезпеки. Українська психологиня Христина Хачатурова переконана: після евакуації дитині потрібні не лише житло, школа та побутова стабільність, а й простір, де вона зможе поступово відновити довіру до світу.

Хачатурова працює у сфері дитячої та підліткової психології, психоаналітичної психотерапії й підтримки сімей, які виховують нейровідмінних дітей, зокрема дітей з розладами аутистичного спектра. Її професійний підхід сформувався на перетині педагогіки, психології та особистого досвіду двох вимушених міграцій.

Після початку повномасштабної війни психологиня працювала з українськими біженцями у Нідерландах. Вона консультувала дітей і дорослих, які переживали втрату дому, розлуку з близькими, тривалу невизначеність і складну адаптацію до нового середовища. Окремим напрямом стала допомога батькам: їм потрібно було не лише впоратися із власною травмою, а й залишатися емоційною опорою для дітей.

За спостереженнями Хачатурової, особливо вразливими під час війни та міграції є родини, які виховують нейровідмінних дітей. Вони опиняються під подвійним тиском. До загальних наслідків війни додаються труднощі, пов’язані зі зміною звичного середовища, сенсорним перевантаженням, порушенням усталеного розпорядку, втратою терапевтів і необхідністю взаємодіяти з новою освітньою та медичною системою.

Для дитини з аутизмом раптова зміна країни, мови, житла і щоденних ритуалів може бути не просто стресом, а руйнуванням усієї передбачуваної структури світу. Водночас поведінкові реакції такої дитини оточення нерідко помилково сприймає як невихованість або небажання адаптуватися.

"Нейровідмінну дитину не потрібно виправляти. Спочатку необхідно зрозуміти, як саме вона переживає зміни, небезпеку і втрату контролю. Допомога починається не з вимоги поводитися зручно, а зі створення середовища, в якому дитина знову може відчути себе захищеною", - пояснює Христина Хачатурова.

Одним із головних інструментів її роботи стала психоаналітична ігрова терапія. Дитина не завжди здатна прямо розповісти про страх, сором, провину чи втрату. Проте вона може показати свій внутрішній світ через сюжет гри, малюнок, повторювані образи або взаємодію з іграшками.

Саме цьому присвячена книга Хачатурової Healing Through Play. У ній психологиня узагальнила практичний досвід використання гри як способу допомогти дитині висловити складні переживання, відновити відчуття передбачуваності та поступово сформувати безпечний зв’язок із дорослими.

До роботи з дітьми та сім’ями Хачатурова прийшла через багаторічну академічну й професійну підготовку. Вона здобула педагогічну та психологічну освіту в Харківському національному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди, пройшла підготовку з психоаналізу, психоаналітичної терапії дорослих, дітей і підлітків. Також вона є авторкою наукових робіт, присвячених психологічній адаптації людини до нового культурного середовища.

Важливою частиною її професійної діяльності стала участь у перекладі та адаптації психоаналітичної літератури для українських фахівців. Серед таких видань - праці про психотерапію немовлят і батьків, роботу з травмою, втратою, підлітковим розвитком та сімейними відносинами. Ця робота допомагає робити сучасні професійні знання доступнішими для психологів, викладачів і студентів в Україні.

Нині Христина Хачатурова продовжує професійну діяльність у США. Вона навчається за магістерською програмою з клінічного консультування у Carlow University у Піттсбурзі.

На думку психологині, успішна інтеграція дитини не повинна вимірюватися лише швидкістю опанування нової мови або оцінками у школі. Значно важливіше, чи повернулося до неї відчуття стабільності, чи може вона довіряти дорослим, говорити про власні переживання і залишатися собою.

"Неможливо просто вивезти дитину з війни й очікувати, що війна одразу залишить її внутрішній світ. Але поруч із уважним дорослим, у безпечному середовищі та через гру дитина може поступово відновити те, що було зруйновано: довіру, зв’язок і здатність знову уявляти майбутнє", – наголошує Христина Хачатурова.