Блог | Втрачені ілюзії, або Про вступ України в НАТО
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Розумію, що багатьом не сподобається скептицим Залужного щодо НАТО на пару з його євроскептицимом. Можна, звісно, довго й нудно дискутувати, а наскільки правий чи не правий пан генерал, чи то пан посол.
Однак оповім вам одну історійку. Оскільки історійка неофіційна, то локацій та прізвищ називати не буду. Діялося се влітку 2022 р., коли Україна зуміла звільнити значні терени від росіянців, яким так і не вдалося взяти Кієв за трі дня. Тоді наше поспільство жило ілюзією перемоги і то скорої. Про неї рекли много – до діла й не до діла. Навіть мріялося, як то наші танки Кремль братимуть.
І ось у сей час високопоставлений генерал приїздить у одне славне тилове місто, яке ледь не стало нашою столичкою на початку широкомасштабного вторгнення. Генерала встрічають яко героя, чарчину наливають, за стіл саджають. Все, як годиться. Душевненько й по-нашому, по-вкраїнськи. І, звісно, тост підіймають. Й, звісно, за перемогу. А генерал їм каже: "Хлопці, яка перемога. Буде тривала війна по лінії зіткнення". Не гарно якось. Та виявилося, що правильно.
Хто був цей генерал, думаю, ви здогадалися.
І на завершення. Не забувайте, що маємо купочку адвокатів і не адвокатів, які нас і в НАТО не хочуть видіти, і в ЄС. Бо ми сповідуємо ідеологію бандеризму, зокрема.
У нашого писателя Оноре де Бальзака, якого так і не ввели в наш канон літератутурний, хоча він і в Україні бував, і навіть собі даму до серця звідси узяв, є роман "Втрачені ілюзії". Роман, правда, не про нас. Але назва гарна... І правильна! Пора з ілюзіями прощатися. І подивитися тверезим поглядом на себе й оточуючий світ.
