Газ, зброя, Кавказ й Росія: як та чому Азербайджан посилює зв’язки з Україною. Інтерв’ю з Долговим

Ще кілька років тому Україна та Азербайджан були радше просто добрими партнерами. Сьогодні між Києвом і Баку формується значно серйозніший союз інтересів. Газ, транспорт, інвестиції, оборонні технології – дедалі більше напрямків, де двом країнам вигідно працювати разом. Регулярні контакти Володимира Зеленського та Ільхама Алієва, візити високопосадовців і нові домовленості показують, що Баку та Київ почали дивитися один на одного значно уважніше.

За цим зближенням стоять не лише економічні розрахунки. Після завершення війни в Карабаху Росія втратила один із головних важелів впливу на Азербайджан – своїх миротворців. Після катастрофи літака Azerbaijan Airlines відносини Баку з Москвою зайшли у найгострішу кризу за останні роки. А переговори Азербайджану та Вірменії за активної участі США показали ще одну важливу річ: Південний Кавказ дедалі менше залежить від Росії.

Саме тому для Києва відкривається важливе вікно можливостей. Азербайджан має енергоресурси, сильні позиції на Південному Кавказі та особливі відносини з Туреччиною. Україна – Чорне море, газові сховища, транспортні маршрути та те, чого майже немає в інших партнерів Баку: реальний досвід сучасної війни, від дронів і РЕБ до нових підходів у веденні бойових дій.

Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний та повноважний посол України Ігор Долгов, який очолював місію України при НАТО, був заступником міністра закордонних справ України та заступником міністра оборони України з питань європейської інтеграції.

– Україна та Азербайджан раніше мали добрі відносини, але навряд чи їх можна було назвати одним із помітних напрямків зовнішньої політики Києва. Тепер ситуація змінюється. Лідери країн регулярно контактують, з’являються нові домовленості, а Азербайджан все активніше говорить про енергетичну та економічну співпрацю з Україною.

– Відносини Києва і Баку за останні роки справді помітно змінилися. Окрім політичних заяв на підтримку територіальної цілісності, дедалі більше з’являється конкретних спільних інтересів – енергетика, транспорт, інвестиції, оборонна промисловість і гуманітарні проєкти. Показовою стала зустріч Володимира Зеленського та Ільхама Алієва у квітні 2026 року. За її підсумками Україна й Азербайджан підписали шість документів, серед яких була домовленість про розвиток оборонної співпраці. Алієв окремо говорив про перспективи спільних проєктів в оборонній промисловості.

Для Баку Україна цікава не лише як партнер, якому можна продавати енергоресурси. Через Україну відкривається напрямок до європейських ринків, а українська інфраструктура може стати частиною ширшої системи торгівлі між Каспієм, Чорним морем і Європою.

Для Києва Азербайджан теж стає важливішим. Це країна з великими енергетичними ресурсами, тісними зв’язками з Туреччиною та власним впливом на Південному Кавказі. Тому нинішнє зближення двох держав – вже не просто серія дипломатичних зустрічей. За ним стоять цілком конкретні економічні та безпекові інтереси обох країн.

– Одна з причин, чому Баку останніми роками став активніше зближуватися з Києвом – зміни у відносинах самого Азербайджану з Росією. Баку й надалі підтримує контакти з Москвою. Але вплив Росії уже не такий, як кілька років тому.

– Тут є дві лінії подій. Вони, звісно, якимось чином пов’язані, але водночас розвивалися незалежно. Перше – Азербайджан ніколи, навіть після початку окупації Криму у 2014 році, а потім після початку повномасштабної війни у 2022 році, не підтримував агресивну політику Росії. Азербайджан виходив із того, що територіальна цілісність України – недоторканна позиція, від якої він не може і не буде відходити. І зрозуміло чому. Україна ніколи не визнавала, що Карабаху потрібно надавати незалежність чи приєднувати його кудись. Україна виходила з того, що Азербайджан повинен мати суверенітет над усією своєю територією. Тому цей спільний для зовнішньої політики обох країн принцип – пріоритет територіальної цілісності, багато в чому заклав фундамент близькості між Україною та Азербайджаном. До слова, зв'язок існував завжди – від перших років після здобуття незалежності. А якщо вже вдаватися до історичних екскурсів, то й раніше, ще за часів УНР, були контакти між нашими народами. Тому нинішні події – цілком природний розвиток цих відносин. Я вже не кажу про те, що в Україні є досить помітна азербайджанська діаспора. Є громадяни Азербайджану, які воюють за незалежність України, віддавали за неї свої життя і продовжують битися на фронті. Це все частина багатогранної історії двох народів – українського та азербайджанського. Народів, які мають давні й дружні зв’язки.

Треба подивитися на події в самому Азербайджані, які завершилися відновленням його територіальної цілісності. Після того, як країна відновила контроль над регіоном, російські миротворці втратили свою головну функцію і залишили Карабах. Разом із ними Москва позбулася одного з основних інструментів впливу на Баку. Це відкрило новий етап в історії південнокавказької країни і дозволило керівництву Азербайджану по-новому визначати свою роль і місце як у регіоні, так і ширше. Фактично, Азербайджан отримав можливість значно самостійніше визначати свою політику.

Далі виник ще більш серйозний конфлікт – щодо літака Azerbaijan Airlines, який летів із Баку до Грозного, і був уражений російською ППО. Загинули 38 людей. Ільхам Алієв вимагав від Москви визнати відповідальність і покарати винних, але Росія так і не визнала прямо, що літак був збитий російською ППО. Для Баку це стало вже не просто черговою суперечкою з Москвою. Питання відповідальності за загибель громадян Азербайджану перетворилося на питання довіри між двома державами. Тому те, що відбувалося останніми роками – відповідальність за це повністю лежить на Росії. І збиття літака, і тиск на азербайджанську діаспору на території Росії, і все інше не могло не викликати реакції з боку Баку. Це було очевидно.

Таким чином, все поступово йшло до того, що після відновлення Азербайджаном свого суверенітету була поставлена крапка і в історії російської військової присутності на його території. Російських миротворців попросили піти, російські ЗМІ там також почали закриватися. Це природна логіка подій. Тому, звичайно, на цьому тлі відносини з Україною для Азербайджану стали більш пріоритетними, хоча й ніколи вони не були на другому плані.

– Загалом, це вже тенденція – погіршення відносин Росії з країнами, які вона вважає своєю "історичною зоною впливу".

– Саме так. Подивіться на Вірменію, подивіться зараз на Сербію. Якщо повернутися до останнього конфлікту навколо Карабаху, то Азербайджан і Вірменія почали рухатися до мирної угоди вже без тієї ролі Росії, яка ще кілька років тому здавалася незамінною. У серпні 2025 року сторони домовилися про мирний процес за посередництва США. Для Москви це означало втрату ще одного важеля: вона вже не могла претендувати на виняткову роль посередника у вирішенні головного конфлікту регіону.

Загалом, Росія активно втрачає позиції у світі. Так, вони про щось там знову домовилися у Сирії, але в якому форматі буде ця присутність і наскільки вона зміниться – це вже інше питання. Через агресивну політику і війну проти України, Росія багато чого втрачає. Втрачає вона і важливість своїх відносин з іншими країнами. І тому на тлі агресії, а також таких недружніх дій щодо Азербайджану цілком очевидно, що Баку зміцнює відносини в інших напрямках.

Подивіться, адже це не тільки Україна. Туреччина – традиційний союзник Азербайджану. Є Грузія, з якою Азербайджан має не лише спільний кордон, а й тісні відносини та великі міжнародні проєкти, зокрема транзитні коридори. Усе це говорить про те, що Азербайджан набуває нових якостей і може проводити самостійну зовнішню політику. Звичайно, в основі цієї політики лежить економічна могутність, яка формується за рахунок експорту нафти і газу. Так було і буде надалі. Але на цьому фоні розвиваються і торговельно-економічні відносини з іншими країнами, зокрема з Україною, країнами Чорноморського регіону та Європейського Союзу. Тобто, це природний рух Азербайджану, який давно виступає за збільшення своїх експортних можливостей у напрямку Європейського Союзу.

– Алієв і Зеленський: особистий контакт теж має значення? Адже, за словами Алієва, зустріч у квітні 2026 року в Габалі стала вже сьомою за чотири роки. Він окремо згадував свій візит до Києва у січні 2022 року і наголошував, що особистий контакт із Зеленським допоміг підняти двосторонні відносини на новий рівень.

– Звичайно, має. І це важливий момент, тому що нинішнє зближення не виникло раптом. Це системна робота, яка триває вже кілька років. Вони зустрічалися і в січні 2025 року в Давосі, де говорили про політичну, економічну, гуманітарну та енергетичну співпрацю. У квітні 2026 року відбулася вже чергова зустріч – цього разу в Габалі. І якщо Алієв говорить про сьому зустріч за чотири роки, то це показник того, що між двома президентами сформувався постійний політичний контакт. Тому нинішній візит глави МЗС Азербайджану Джейхуна Байрамова до Києва – продовження цієї лінії. І важливо, що сьогодні за політичними контактами вже стоять цілком конкретні економічні та енергетичні проєкти.

– Якщо говорити саме про практичні результати, то, найцікавіший напрямок зараз – енергетика. Під час візиту до Києва 6-7 серпня 2026 року глава МЗС Азербайджану Джейхун Байрамов заявив, що Баку готовий постачати Україні природний газ, якщо буде створена необхідна інфраструктура. Окремо він сказав про зацікавленість в українських підземних газових сховищах. Чи можливе формування нового маршруту – Каспійське море – Чорне море – Україна – Європа?

– Газ тут справді може бути одним із найпрактичніших результатів нинішнього зближення. Тому що це вже не просто політичний жест чи декларація про дружбу. І українські підземні газосховища, і альтернативні маршрути транзиту, і нафтопровід Одеса – Броди, і те, що азербайджанський газ уже приходив в Україну обхідними шляхами. Це можна і треба розвивати. Азербайджан має енергетичні ресурси і зацікавлений у виході на європейські ринки. Україна має великі підземні газові сховища, розташовані фактично на стику кількох напрямків, і має географічне положення, яке дозволяє працювати з ринками Центральної та Східної Європи. Тому якщо Азербайджан реально почне постачати газ Україні, а Україна запропонує свої сховища та транспортні можливості, це вже буде створенням нового енергетичного маршруту – Каспійське море – Чорне море – Україна – Європа. І тут важливо дивитися ширше, тому що йдеться не тільки про газ.

Потенційно це може бути маршрут для нафти, електроенергії, товарів, транспортних потоків. У 2025–2026 роках обидві сторони дедалі більше говорять саме про енергетику, транспорт, логістику та регіональну взаємопов’язаність. Під час зустрічі Зеленського й Алієва у квітні 2026 року також обговорювали енергетику та розширення двостороннього співробітництва. А в травні Зеленський прямо називав перспективними енергетичну, логістичну, транспортну та інфраструктурну співпрацю.

Головна перешкода – безпека і війна. Подивіться, що зараз відбувається в Чорному морі. Українські порти фактично знову опинилися під загрозою. Український експорт не має повноцінного виходу через море на зовнішні ринки. Це означає, що зростатиме навантаження на інші можливі шляхи. Поки не будуть створені належні безпекові умови, все це залишатиметься потенціалом, можливостями, які можна буде швидко реалізувати, коли для цього з’являться умови. Умови зрозумілі – припинити війну. Росія має припинити бойові дії. Але ми цього поки що не бачимо.

– Наскільки, зважаючи на те, що Азербайджан, як і Україна, зацікавлений у демонтажі російської монополії на пострадянському просторі, спільні дії двох країн можуть масштабуватися в енергетиці, логістиці, транспорті, співпраці в міжнародних інституціях?

– Якщо говорити про поєднання можливостей Азербайджану, то тут треба згадати не лише про Азербайджан і Україну, а й про Грузію. Це максимальне сприяння транзиту і підвищення транзитних спроможностей цього коридору. Трамп це теж розумів, коли приймав у Вашингтоні лідерів Вірменії та Азербайджану. Транспортний коридор через цей регіон зараз набуває особливого значення, особливо з огляду на нестабільність на Близькому Сході. Отже, наше завдання через співпрацю з Азербайджаном – максимально створювати сприятливі умови для транзиту. У цьому і є одна з головних цінностей взаємодії з Азербайджаном. А далі вже додадуться двостороння торгівля, інвестиції, які Азербайджан може продовжувати робити в Україні – через SOCAR або інші компанії, гуманітарні проєкти, участь у відбудові України. Тому я б починав саме з транспортних і транзитних можливостей. Транзит треба розвивати, а все інше поступово додасться.

– Тоді окремо про військово-технологічну співпрацю. Азербайджан може її поглибити? Україна має унікальний бойовий досвід сучасної війни – дрони, РЕБ, адаптивні тактики. Азербайджан має фінансові ресурси, енергетичні можливості, а також технологічні зв’язки через Туреччину та Ізраїль. Чи може це стати окремим напрямком співпраці?

– Потенційно так, і вона може бути взаємовигідною. Україна сьогодні має те, чого немає практично ні в кого іншого, – величезний досвід сучасної війни. Це дрони, боротьба з дронами, РЕБ, розвідка, нові тактики, швидка адаптація технологій безпосередньо під поле бою. Азербайджан, зі свого боку, має фінансові ресурси, енергетичні можливості, а також технологічні зв’язки з Туреччиною та Ізраїлем. Тому тут є поле для співпраці. Але вона, скоріше за все, буде дуже обережною і значною мірою непублічною. Раніше ця співпраця вже існувала і була потрібна Азербайджану. Він виступав споживачем української продукції, зокрема радянського виробництва, яка була потрібна для розвитку спроможностей його збройних сил. Але як донор, як експортер Азербайджан поки що офіційно не виступає. Він утримується від цієї ролі.

– Чи може це змінитися і чи має Азербайджан щось цікаве для нас?

– Безумовно. Якщо говорити про всю радянську номенклатуру, вона досі використовується на полі бою. Тому все може бути. Наприклад, ті літаки МіГ-29, які свого часу Україна продала Азербайджану, потім Азербайджан у 2022 році привіз до України. І вони, наскільки я розумію, так і залишилися в нас. Тому тут треба дивитися, що саме буде потрібно, які можливості є і що можна буде реалізовувати. Є речі, які потрібні щодня. Артилерійські снаряди, які різними шляхами приходять в Україну з різних країн, зокрема з балканських держав. Тому те, що можна робити, робиться. Просто зараз краще відкрито про це не говорити. Нам важливо, щоб було чим воювати.

– Зрозуміло, що Росія негативно реагуватиме на це зближення. Але чи настільки вона послабилася в регіоні, що вже не має такого впливу на Азербайджан і його політику, як раніше?

– Як раніше, напевно, не має. Але все одно воно присутнє. Подивіться на Вірменію. Вже кілька разів Путін змушує Пашиняна проводити референдуми. Ми це пам’ятаємо, як це було з Україною. Є й економічний тиск. Росія може забороняти імпорт продукції на російський ринок. Це засоби тиску. Очевидно, що також буде використовуватися ситуація з тим, що всі країни Кавказу – і Вірменія, і Азербайджан, і Грузія – мають у Росії дуже великі діаспори. Наприклад, вірменська діаспора значну частину коштів переказує до Вірменії – своїм родичам, друзям, знайомим. І таким чином забезпечує валютні надходження для країни. У Грузії, в Азербайджані це теж є, хоча й у менших масштабах. Тому Росія буде використовувати будь-що. Там немає жодних стоп-сигналів чи якихось моральних принципів. Усе піде в хід. І наші партнери, наші друзі з цих країн добре про це знають. Проте вони свідомо розвивають і будуть розвивати самостійну зовнішню політику, оскільки залежність від Росії ні до чого хорошого не призводить. І цьому є маса підтверджень.