Блог | Україна приречена на поразку, доки її більшістю будуть "чухраїнці"
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
(з нагоди 100-річчя виходу у світ знаменитої збірки Остапа Вишні "УКРАЇНІЗУЄМОСЬ")
Рівно 100 років тому, знаменитий письменник, класик української сатиричної прози XX століття Остап ВИШНЯ опублікував свою збірку "Українізуємось". Збірка стала наскільки популярною, що за 3 роки мала ще 5 додаткових видань. Загалом у період українізації твори Остапа Вишні вийшли накладом у кілька МІЛЬЙОНІВ примірників і майже зрівнювалися за чисельністю з виданнями творів Тараса Шевченка.
Однак вже у 1933 році правдиво народного письменника заарештували і засудили до смертної кари за нібито організацію замаху на одного із найбільших борців проти українізації 2 секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.
Лише випадок допоміг Остапу Вишні вижити, а під час Другої світової у 1943 році вийти на свободу.
Але сьогодні не про НЕВЕСЕЛЕ життя сатирика, а про його один із найвідоміших творів із вище згаданої збірки "Українізуємось" – "ЧУХРАЇНЦІ".
Згадав я про нього не лише з нагоди 100-річчя з часу опублікування цього фейлетона, а передовсім тому, що у нинішній, визначальний для майбутнього України, час, сучасні ЧУХРАЇНЦІ знову в моді.
"ЯКОСЬ ВОНО БУДЕ" і "ЯКБИ ж ЗНАТТЯ" досі виправдовують невігласів і корупціонерів у владі, фанатів русского міра у церкві та культурі, заробітчан-космополітів у спорті…
Отож до першоджерела:
"ЧУХРАЇНЦІВ було чимало і щось понад тридцять мільйонів, – хоч здебільша вони й самі не знали, хто вони таки суть…
Якої ви, люди нації? –
Та хто й зна?! Живемо у Шенгерієвці. Православні…
Мали ЧУХРАЇНЦІ цілих аж пʼять глибоко національних рис…
Риси ці, як на старовинну термінологію, звалися так:
- ЯКБИ ж ЗНАТТЯ?
- ЗАБУВ.
- СПІЗНИВСЬ.
- ЯКОСЬ то ВОНО БУДЕ!
- Я ТАК і ЗНАВ!"
Оскільки нині багато розмов про долю української культури, яка не може навіть у часи війни вижити без "великой русской культури" та без "хороших русских звезд", то наведу ще один фрагмент із "ЧУХРАЇНЦІВ":
"Є серед матеріалів характерний запис, як попервах ЧУХРАЇНЦІ свою культуру будували.
Узялися дуже ретельно…
А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів) та як зчепились полемізувати…
Полемізували-полемізували, аж дивляться – у всіх кров тече…
Тоді повставали й стогнуть:
– Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би.
Сильно тоді в них культура затрималася…
Та й не дивно, з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш…
Вирішили якось вони театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігати, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися.
Підвела їх та людина; не організувала театр, а зовсім навпаки.
Тоді почухались.
– Якби ж знаття…
І почали знову.
І не будо жоднісінького чухраїнця без отого знаменитого:
– Якби ж знаття…
Якось-то воно буде.
Я так і знав…"
Памʼятаємо нашу літературу!
Вивчаємо наші історичні уроки!
