Найкращі епічні трилери усіх часів: топ 10 фільмів

Фільми у жанрі трилер зазвичай виграють від компактності – цей жанр не терпить зайвих хвилин, тому серед найкультовіших є чимало фільмів, які вкладаються в півтори години або й менше. "Мотузка", "Біжи, Лоло, біжи", "Ідеальний блакитний" – лише кілька прикладів.

Епічне кіно працює за іншою логікою: воно розповідає об’ємніші історії і забирає більше часу. Втім, деяким режисерам вдається добре поєднати одне з іншим. І в такому разі виходить щось особливе. Рейтинг саме таких фільмів вирішило скласти видання Collider. Умова відбору була одна: фільм має бути позначений як трилер на сервісі Letterboxd. Тому такі епічні й захопливі стрічки, як "Володар перснів" чи "Лоуренс Аравійський", до списку не потрапили – вони просто не мають цього жанрового маркера.

"Пекло у піднебессі" (1974)

Фільми-катастрофи зазвичай не потребують довгого хронометражу – коли люди просто намагаються вижити, особливо розгулятися нема де. "Пекло у піднебессі" є винятком, і тривалість тут виправдана. Персонажів так багато, що кожному треба дати хоч трохи простору. Сама ідея проста – під час урочистого відкриття хмарочоса виникає пожежа, всередині люди рятуються, зовні пожежники борються з вогнем. Але серед усіх блокбастерів-катастроф 1970-х саме цей залишається найкращим.

"Закатати в асфальт" (2018)

"Схованку" Майкла Манна чомусь ніколи не зараховують до трилерів – ні на IMDb, ні на Letterboxd, ні у Вікіпедії. Тому замість неї у цьому списку – "Закатати в асфальт", ще один фільм про пограбування з епічним хронометражем. Двох детективів у Виконанні Мела Гібсона і Вінса Вона відстороняють від служби, після чого вони самі опиняються по інший бік закону. Режисер Ш. Крейґ Залер робить це з фірмовою жорстокістю – від автора "Кістяного томагавку" іншого й не чекаєш.

"Шпигуни" (1928)

Не такий геніальний, як "Метрополіс", але все одно вражаючий – майже столітній німий фільм Фріца Ланґа, який тримається напрочуд добре. Заплутані стосунки між шпигунами, нон-стоп хаос і справжній драйв на дві з половиною години. За задумом у ньому важко встигати за подіями, але це частина задоволення – спостерігати, як Ланґ робив речі, до яких інші режисери дійшли лише кілька десятиліть потому.

"Кров за кров" (1993)

Іноді цей фільм виходив під назвою "Пов'язані честю" – але як би він не називався, це один із найбільш недооцінених епіків свого часу. Три з половиною години екранного часу, сюжет тривалістю понад десятиліття, троє молодих чоловіків, яких зводить разом банда, а потім розводить по зовсім різних дорогах. Відчувається як класична епопея – але не про давно минулі часи, а про цілком реальні 1970-ті й першу половину 1980-х.

"Одна битва за одною" (2025)

Ще зарано говорити, чи стане цей фільм класикою, але шанси є. Пол Томас Андерсон ніколи раніше не працював у блокбастерному форматі, але впорався несподівано добре. Фільм вийшов напрочуд видовищним – сильні екшн-сцени, тривога як наскрізний настрій і, можливо, найточніший кінопортрет загальної напруженої атмосфери 2020-х.

"Банди Вассейпура" (2012)

Майже п'ять з половиною годин загального хронометражу – але фільм розділений на два томи, тож це швидше як дивитися "Хрещеного батька" і "Хрещеного батька 2" поспіль. Сімейна гангстерська сага, де одна індійська кримінальна родина через покоління веде нескінченну війну з іншою. "Хрещеному батьку", звісно, не рівня – але й не так далеко від нього, як можна було б очікувати.

"Зодіак" (2007)

Перша половина стрічки – жорсткий і стрімкий трилер про полювання на серійного вбивцю. Друга – щось зовсім інше. Фільм про одержимість і тривогу від невідомості, де жах ховається вже не у злочинах, а в неможливості знайти відповідь. На обох фронтах "Зодіак" захоплює – і, мабуть, є найамбітнішою роботою Девіда Фінчера.

"Безславні виродки" (2009)

Тарантіно любить довгі фільми – майже всі його роботи починаючи з 2000-х є епічними за хронометражем. "Безславні виродки" не виняток: Друга світова, окупована Франція, кілька груп людей, які по-різному протистоять нацистам, і кульмінація на кінопрем'єрі, де Тарантіно коментує екранне насильство – за допомогою екранного насильства. Понад дві з половиною години напруги, яка тримається з дивовижною легкістю.

"Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі" (1991)

Можна щиро вважати, що цей твір Олівера Стоуна по суті являє собою розхристаний безлад. Але можна і з не меншим успіхом довести, що це захопливий і розкішний безлад. Прокурор із Нового Орлеана розслідує вбивство Джона Кеннеді, і чим далі заходить, тим важче йому відокремити правду від параної. Шалений темп, щільна фактура – і портрет одержимості, який захоплює навіть тих, хто не поділяє погляду режисера.

"Убити Білла" (2003–2004)

Хоча ця стрічка вийшла у двох частинах, у рейтингу вона враховується як єдиний фільм – "Убити Білла: Повна кривава справа", де обидва томи зшиті в одне ціле з кількома змінами. Наречена хоче помсти – і більшу частину фільму саме її і отримує. Частини з вибуховими екшн-сценами чергуються з більш стриманими епізодами, де напруга будується через діалог. Один із найприємніших для повторного перегляду трилерів в історії жанру.

Раніше OBOZ.UA розповідав, що франшиза "Кошмар на вулиці В’язів" отримає нову частину.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.