Вінниця у ХІХ столітті: у мережі показали унікальні кадри

У мережі з'явилися надзвичайно цінні фотографії, що відкривають вікно у минуле Вінниці. Ці знімки, датовані 1870 роком, вважаються найстарішими відомими фотографіями міста. Їхня якість дозволяє детально розгледіти міські краєвиди того часу.

Відео дня

Автора цих унікальних кадрів, на жаль, встановити не вдалося. Розгляд цих історичних світлин дає чудову можливість глибше зануритися в історію Вінниці, особливо період її життя у ХІХ столітті. Саме тоді місто пройшло через значні зміни, що визначили його подальший розвиток.

Представлені фотографії Вінниці, зроблені у 1870 році, мають виняткову історичну цінність. На сьогодні вони вважаються найдавнішими зафіксованими зображеннями міста, зазначає автор допису на Фейсбуці Олексій Лебедєв. Попри свій вік, знімки збереглися у чудовій якості, що дозволяє розгледіти деталі міського ландшафту та архітектури понад півтора століття тому. Ім'я фотографа, який закарбував Вінницю тієї епохи, залишається невідомим.

На одній з фотографій зображений комплекс Костелу і монастиря капуцинів – знакова релігійна споруда міста. Другий знімок демонструє руїни єзуїтського колегіуму, сфотографовані з боку річки Південний Буг. Ці кадри є безцінними візуальними документами, що свідчать про архітектурний вигляд та історичні об'єкти Вінниці середини ХІХ століття.

Вінниця в ХІХ столітті

Історичний шлях Вінниці багатий на події. Назва міста, ймовірно, походить від старослов'янського "вено", що означає дар, хоча існують версії про зв'язок з "вінницею" (винокурнею) чи річкою Вінничка. Територія була заселена з давніх часів, про що свідчать знайдені тут поселення скіфських та давньоруських часів. Після другого поділу Польщі у 1793 році Вінниця разом із Поділлям та Брацлавщиною увійшла до складу Російської імперії, ставши частиною Подільської губернії.

Спочатку місто отримало статус губернського центру, але згодом його перевели до штату повітового, а адміністративним центром став Кам'янець-Подільський. У 1793 році саме в церкві капуцинського монастиря відбулася церемонія складання шляхтою присяги на вірність російському уряду.

З 1796 року Вінниця офіційно отримала статус повітового міста і почала активно зростати. Навіть розглядався проєкт поділу Подільської губернії з утворенням окремої Вінницької губернії. За переписом 1860 року у місті проживало 10 тисяч мешканців, функціонували 5 шкіл, лікарня, театр та 190 магазинів. Важливим каталізатором розвитку стало будівництво у 1870-1871 роках поблизу міста залізничної лінії Київ-Балта-Одеса. Завдяки залізниці значно покращилося сполучення з великими містами, а Вінниця за останні 40 років ХІХ століття виросла втри з половиною рази за чисельністю населення та вийшла на перше місце у Подільській губернії за товарообігом.

За даними 1878 року населення Вінниці становило понад 23,5 тисячі осіб. Місто було полікультурним та багатоконфесійним: значну частину населення складали євреї (58,5%), православні – 32%, католики – 9,5%. Більшість мешканців були міщанами (78,1%). У місті діяли 5 православних церков, католицький костел та 13 синагог і єврейських молитовних будинків.

Промисловість була представлена 16 підприємствами, серед яких пивоварні, миловарні, тютюнова фабрика, ливарний завод, друкарні та фотографія. Розвивалися освіта та охорона здоров'я: діяло реальне училище, єврейське училище, кілька початкових шкіл та 3 лікарні.  Завдяки своєму клімату Вінниця навіть вважалася курортом 2-го розряду.  

На початку XX століття, з 1914 року, Вінниця знову отримала статус адміністративного центру Подільської губернії. Далі настали буремні часи революцій та громадянської війни, коли влада у місті неодноразово переходила з рук у руки, тут деякий час працював уряд Української Народної Республіки, місто пережило німецьку окупацію та відновлення радянської влади. У 1923 році Вінниця стала центром округу, а з 1932 року – адміністративним центром Вінницької області. Найважчим випробуванням стала Друга світова війна. Після окупації німецько-фашистськими військами у липні 1941 року, у місті та на його околицях діяли антифашистське підпілля та партизанські загони. Діяльність опору була ускладнена через розташування поблизу Вінниці ставки Гітлера "Вервольф", будівництво якої забрало життя тисяч людей, а її руїни збереглися досі.

Роки окупації стали трагічною сторінкою історії Вінниці. Загарбники створили табори для військовополонених, де загинули тисячі людей. У місті відбувалися масові розстріли мирного населення, більшість жертв яких становили євреї, тисячі молодих людей було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Було знищено пацієнтів психоневрологічної лікарні. Загалом, за час окупації, загинуло понад 42 тисячі мирних жителів.

Попри звірства, вінницьке підпілля продовжувало боротьбу до звільнення міста військами 1-го Українського фронту 20 березня 1944 року. Війна завдала місту колосальних руйнувань: населення скоротилося майже у чотири рази, з 50 промислових підприємств залишилося лише 10, було зруйновано майже дві тисячі житлових будинків. Однак вже до кінця 1948 року промисловість була майже повністю відновлена, а в наступні роки Вінниця перетворилася на значний індустріальний центр з розвиненою харчовою, легкою, хімічною, машинобудівною та металообробною промисловістю.

OBOZ.UA раніше показував околиці Вінниці у 1900 році.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.