Блог | Штраф на 92 мільйони за інтернет-торгівлю: Верховний Суд сформував новий підхід до застосування РРО
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Уявіть: ви продаєте автомобільні шини через інтернет, сумлінно декларуєте доходи, сплачуєте всі податки – і раптом отримуєте штраф майже на 92 мільйони гривень. Саме так сталося з одним українським підприємцем, якому за результатами перевірки було донараховано штраф лише через спосіб оформлення розрахунків під час інтернет-продажу товарів.
Однак у червні 2026 року Верховний Суд сформував правову позицію, яка може вплинути на тисячі аналогічних спорів.
Йдеться про першу постанову Верховного Суду, в якій детально проаналізовано питання застосування РРО саме до моделі інтернет-торгівлі з оплатою товару через NovaPay під час його отримання.
Як усе починалося: штраф, який міг знищити бізнес
Харківський підприємець роками продавав автомобільні шини та диски через інтернет. Схема проста і знайома мільйонам українців: замовляєш на сайті, отримуєш у відділенні Нової Пошти, оплачуєш через NovaPay – гроші йдуть на рахунок продавця.
Підприємець не приховував доходів і не працював "у тіні". Усі кошти надходили на його розрахунковий рахунок, а податки сплачувалися в повному обсязі.
Але у 2024 році ДПС провела перевірку і вирішила: раз не застосовував касовий апарат (РРО) при кожному продажу – значить, порушував закон. Результат – штраф 92 394 451,94 грн за операції на суму понад 93 мільйони гривень.
Адміністративне оскарження результату не дало – ДПС України штраф залишила в силі. Справа пішла до суду.
Що казала податкова: "РРО мав бути завжди"
Позиція ДПС була жорсткою і, треба визнати, не позбавленою певної логіки: продавець зобов'язаний проводити розрахункові операції через РРО. Покупець платить – продавець повинен провести розрахункову операцію через РРО та видати фіскальний чек. Саме такою була позиція контролюючого органу.
Те, що гроші надходять не напряму від покупця, а через фінансового посередника NovaPay, на думку податкової, значення не має. Посередник лише "спрощує отримання оплати", але не звільняє продавця від касового апарата.
Більше того, ДПС стверджувала, що слово "тощо" у визначенні "розрахункової операції" дозволяє відносити до неї будь-які надходження від покупців – у тому числі через платіжних посередників.
Фактично податковий орган запропонував розширене тлумачення Закону про РРО, виходячи не з буквального змісту його положень, а з власного розуміння мети такого регулювання.
Що вирішили суди: Верховний Суд не погодився з позицією ДПС
Харківський окружний адміністративний суд, Другий апеляційний суд, і врешті-решт Верховний Суд – всі троє дійшли одного висновку: підприємець не порушував закон.
Ключові аргументи, які переконали суди:
1. Не було "розрахункової операції" в юридичному розумінні
Закон про РРО чітко визначає: розрахункова операція – це приймання від покупця готівки, платіжних карток або чеків за місцем реалізації товару. Підприємець нічого подібного не робив. Гроші надходили на його банківський рахунок від фінансової установи – тобто як безготівкові надходження від юридичної особи.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що продавець не приймає оплату безпосередньо від покупця. Розрахунок із покупцем здійснює фінансова установа, тоді як продавець лише отримує безготівковий переказ від цієї установи на власний рахунок. Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд фактично побудував усю свою правову позицію.
2. Передача товару перевізнику ще не означає завершення продажу
Верховний Суд звернув увагу на принциповий момент: коли підприємець передає товар Новій Пошті без передоплати, він ще не знає, чи покупець взагалі його отримає та оплатить. Покупець може відмовитися від товару, а відтак договір купівлі-продажу ще не є виконаним.
Фактично Верховний Суд погодився, що вимога сформувати фіскальний чек ще до моменту, коли покупець прийняв рішення отримати товар і здійснив його оплату, суперечить самій логіці дистанційної торгівлі.
Саме тому в момент передачі товару перевізнику у продавця ще відсутні підстави для проведення розрахункової операції через РРО.
3. Мета РРО – прозорість обліку, а не формальні чеки
Суди виходили з того, що мета застосування РРО полягає не у формальному друку фіскальних чеків, а у забезпеченні повного обліку грошових розрахунків та недопущенні приховування доходів.
При цьому Верховний Суд окремо зазначив, що під час перевірки податковий орган не встановив жодних фактів приховування доходів, необлікованої виручки чи розбіжностей між отриманими коштами та задекларованими доходами. Фактично єдиною підставою для застосування штрафу стала інша юридична оцінка способу отримання оплати.
І насамкінець варто поставити просте запитання: навіщо взагалі існує РРО?
Відповідь очевидна – для контролю за готівковими розрахунками, які складніше відстежити. Саме тому касовий апарат потрібен там, де існує ризик приховування виручки або проведення розрахунків поза офіційним обліком.
Якщо ж оплата здійснюється у безготівковій формі, ситуація принципово інша. Кожна операція проходить через ліцензовану фінансову установу, фіксується банківською системою та зараховується на банківський рахунок продавця. За потреби податковий орган може отримати інформацію про такі платежі у встановленому законом порядку.
Саме тому виникає закономірне питання: чи досягається мета застосування РРО, якщо всі розрахунки й без того повністю простежуються?
Інакше виходить парадоксальна ситуація: держава вже має у своєму розпорядженні всю інформацію про рух коштів, але водночас вимагає застосування ще одного інструменту контролю тих самих операцій.
Це все одно що перевіряти квиток у метро в людини, яка приїхала власним автомобілем. Формально контроль здійснюється, але перевіряється те, що жодним чином не пов'язане з метою такого контролю.
По суті, саме цю логіку підтримав Верховний Суд, зазначивши, що застосування РРО не може перетворюватися на самоціль, якщо спосіб здійснення розрахунків і без того забезпечує повну простежуваність руху коштів.
4. "Тощо" – не carte blanche для довільного тлумачення
Щодо аргументу про "тощо" у визначенні розрахункової операції – Верховний Суд був прямий: якщо законодавець хотів включити операції через платіжних посередників до категорії розрахункових – мав це прямо написати. Неточність закону не може тлумачитись на шкоду платнику.
Найважливіше: що це означає для бізнесу
Якщо модель вашої роботи відповідає тій, яку аналізував Верховний Суд, ця постанова може стати вагомим аргументом у спорі з податковим органом.
Водночас її висновки не слід поширювати на всі випадки інтернет-торгівлі.
Верховний Суд досліджував конкретну модель продажу товарів: через інтернет, з доставкою Новою Поштою, коли покупець оплачував товар під час його отримання через NovaPay, без здійснення попередньої оплати, а продавець отримував кошти від фінансової установи на свій банківський рахунок.
Саме тому суд окремо звернув увагу, що:
- висновки постанови сформульовані з урахуванням саме цієї моделі розрахунків;
- якщо покупець оплачує товар банківською карткою до його отримання, правова оцінка може бути іншою, а застосування РРО – обов'язковим;
- використання LiqPay, WayForPay або інших сервісів онлайн-еквайрингу також потребує окремого аналізу з огляду на спосіб здійснення розрахунків.
Системна проблема: закон відстає від реальності
Верховний Суд відверто визнав: законодавство про РРО не встигає за розвитком електронної торгівлі і має прогалини. Ще наприкінці 2021 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів визнавав, що питання застосування РРО при продажах через служби доставки "не має чіткого законодавчого врегулювання". Минуло чотири роки – і нічого не змінилося.
Натомість змінилася тактика податкової: замість того щоб чекати на законодавче врегулювання, ДПС почала масово штрафувати підприємців за схеми роботи, які роками ніхто не забороняв.
Подібна практика свідчить про те, що за наявності законодавчих прогалин податкові органи нерідко компенсують їх шляхом максимально широкого тлумачення норм Закону про РРО.
Практичне значення постанови
Постанова Верховного Суду має важливе практичне значення насамперед для тих підприємців, які здійснюють інтернет-торгівлю з доставкою товарів через Нову Пошту та оплатою через NovaPay під час отримання товару.
Якщо податковий орган ставить під сумнів правомірність незастосування РРО саме за такої моделі роботи, правова позиція Верховного Суду може стати одним із ключових правових аргументів під час адміністративного або судового оскарження.
Водночас кожну конкретну ситуацію необхідно оцінювати окремо, оскільки застосування РРО залежить від способу здійснення розрахунків та фактичних обставин господарської операції.
Висновок
Ця постанова виходить далеко за межі індивідуального спору між підприємцем і податковим органом. Вона формує новий підхід до оцінки операцій, за яких покупець оплачує товар через фінансового посередника під час його отримання, та може суттєво вплинути на подальшу практику застосування законодавства про РРО в електронній торгівлі.
Хоча постанова була ухвалена за результатами спору щодо одного підприємця, системна проблема нікуди не зникла. Поки законодавець не врегулює питання застосування РРО в інтернет-торгівлі, підприємці й надалі можуть стикатися з аналогічними претензіями контролюючих органів.
Фактично Верховний Суд уперше на рівні касаційної інстанції чітко розмежував розрахункову операцію між покупцем і фінансовою установою та подальший безготівковий переказ коштів продавцю. Саме ця правова позиція формує новий підхід до застосування законодавства про РРО та, імовірно, стане орієнтиром для вирішення аналогічних спорів у сфері електронної торгівлі.
