Блог | Я шукаю любов
Два роки тому мій психотерапевт спитала "от ви так багато і відверто пишете в свій фейсбук, ви знаєте, навіщо це робите?". Тоді я відповіла їй, що ні, не знаю. Вона попросила мене декілька днів пошукати відповідь.
Я прийшла через тиждень і сказала "Я шукаю любов. Усі ці коментарі, лайки, повідомлення від незнайомих людей - це все про любов, якої, напевно, все ж не вистачає в реальному житті. Фейсбук дає ілюзорне відчуття того, що чим більше людей тебе тут люблять - тим кращий ти є в реальному житті".
Психотерапевт тоді зі мною погодилася.
Був час, коли мої пости в фб набирали максимум 20 лайків. Я тоді спостерігала за різними блогерами і дивувалася, як якась звичайна аватарка може зібрати 300 лайків. "Що ж це за людина така хороша, що стільком вона подобається?" - питала я себе.
Мені здавалося, що треба бути нереально крутою дівчинкою, аби люди тебе читали, любили і вподобали на віртуальних просторах. А зараз я думаю про те, що щасливі фейсбуком не заморочуються. Мені все менше і менше хочеться писати сюди, ділитися якимись планами на життя і історіями, в які я потрапляю. Цей моральній ексгібіціонізм насправді теж може втомлювати. Хочеться приватності, хочеться розчинитися в натовпі людей і перестати думати про те, що інші скажуть.
Мені знадобилося багато зусиль, аби дійти до висновку, що єдина правильна думка з приводу стилю мого життя - це моя власна. Не татова, не мамина, не отого чувака, який підписаний на мене і коментує кожний пост.
А ще багато сміливості знадобилося, аби зізнатися собі в тому, що фейсбук - це панщина, на яку ти щодня ходиш косити лайки аби відчувати себе хорошою, одобреною, неймовірною дівчинкою, якою багато хто захоплюється не ясно з яких причин. Бо ти насправді звичайна. Не винайшла ліків від смертельних хвороб і не знялася в фільмі про любов.
Не знаю поки як з усім цим бути. Але з собою мені поки що добре. Живу собі тихо, без ексцесів, і все мені подобається. Іноді зранку виходжу з дому дуже красивою, але щоразу чомусь забуваю зробити фотку в ліфті аби отримати 300 лайків чужої любові.
Можливо, тому що мені нарешті вистачає її в моїй скромній реальності.
Публікацію взято з Facebook-сторінки Оксани Шаварської.
