Блог | Росіяни стикнулися з непростими економічними реаліями: солодке життя їм більше не світить
Будьте першими у курсі головного — підпишіться на Новини на OBOZ.UA у Google
Спроби російської влади стримати ціни на базовий продукт, що стрімко дорожчає, — цукор — зіткнулися з непростими економічними реаліями, адже одразу в 47 регіонах країни чиновники були змушені підписувати з підприємцями спеціальні угоди про фіксацію вартості.
ФАС повідомляє про готовність великих торговельних мереж обмежити торговельну націнку скромними 5–10%, а Мінсільгосп пояснює те, що відбувається, сезонним фактором. Тим часом цінники на цукор у магазинах демонструють стійке зростання на 22% з початку року. Зростаючий купівельний ажіотаж і прагнення закуповувати товар про запас лише створюють додаткове навантаження на логістичну інфраструктуру та провокують локальний дефіцит.
Головні причини цукрової кризи, що склалася, криються в глибинних деформаціях усієї національної економіки, де путінська "СВО", що триває п’ятий рік, витягує цінні трудові ресурси з цивільних галузей на оборонні заводи та на лінію фронту. Фермерські господарства разом із переробними комбінатами зіткнулися з безпрецедентною нестачею механізаторів, водіїв вантажівок і звичайних різноробочих, через що власники бізнесу змушені стрімко підвищувати виплати персоналу, а зростаючий фонд оплати праці неминуче закладається у кінцеву вартість готової продукції.
Ситуація ускладнюється критичною залежністю вітчизняної аграрної галузі від іноземних технологій, оскільки селекція насіння цукрових буряків, сучасні засоби захисту рослин і складні вузли європейського обладнання для заводів досі не мають повноцінних місцевих аналогів.
Міжнародні санкції, введені проти Росії через путінську "СВО" проти України, змусили вітчизняних цукровиків будувати неймовірно дорогі схеми паралельного імпорту через треті країни, де ускладнена валютна конвертація та ціни на комплектуючі, що злетіли, ставлять переробку на межу рентабельності.
Дивовижним симптомом деградації торговельної системи став феноменальний розрив між оптом і роздрібною торгівлею, коли на тлі зниження відпускних заводських цін на 9% роздрібна торгівля примудрилася підскочити на 22%. Подібна аномалія доводить, що ключовим рушієм інфляційного маховика є не сировинна складова, а колосальні витрати проміжних посередників разом із ритейлерами, які змушені компенсувати подорожчання перевезень, дефіцит водіїв та дорогі комерційні позики — превентивним завищенням цін на соціально значущі товари.
Жорстка грошово-кредитна політика Банку Росії, який намагається приборкати інфляцію, що розгорається через путінську СВО, за допомогою високої ключової ставки, парадоксальним чином лише підштовхує собівартість цукру вгору. Сільгоспвиробники критично залежать від короткострокових комерційних кредитів для проведення посівних робіт, закупівлі палива та ремонту техніки, проте скорочення державних субсидій за програмами Мінсільгоспу та стрімке зростання відсотків за позиками змушують аграріїв перекладати фінансовий тягар на кінцевих споживачів заради збереження бізнесу.
У прагненні знизити витрати заводи починають масово впроваджувати дешеві хімічні цукрозамінники, підсолоджувачі штучного походження та низькоякісні консерванти, що суттєво знижує загальні стандарти харчової промисловості та створює ризики для здоров’я населення.
Стрибок цін на один із найпоширеніших продуктів харчування завдає удару по купівельній спроможності громадян, серед яких найбільш вразливими виявляються малозабезпечені верстви суспільства.
В умовах загальної інфляції додаткові витрати на базові продукти харчування зменшують вільний залишок сімейного бюджету після оплати комунальних послуг, оскільки економічна політика влади фактично перекладає наслідки системної кризи на плечі найуразливіших росіян, змушуючи їх істотно скорочувати навіть мінімальні повсякденні потреби.
