Навіщо Мінтрансу аквапарк?

1,9 т.
Навіщо Мінтрансу аквапарк?

"Грані плюс" двічі (№ 11 та № 15) писали про протистояння Київського університету економіки і технології транспорту (КУЕТТ) та Міністерства транспорту, яке триває з березня 2004 року. Суть конфлікту, на думку абсолютної більшості студентів і викладачів вузу (до речі, "Грані плюс" поділяють цю думку), така. Міністерство всіма правдами і неправдами (більше - неправдами, тобто з грубими порушеннями закону) намагається "скукожітся" престижний вуз до такого кволого стану, щоб можна було відібрати у нього головний навчальний корпус (як би унаслідок відсутності достатньої кількості студентів), розташований на вулиці Лукашевича - буквально в двох кроках від Київського залізничного вокзалу. Студенти ж, а також звільнений за незгоду з планами міністерства ректор КУЕТТ Олександр Кутах відчайдушно чинять опір. Особливий інтерес тривалий конфлікт представляє ще й тому, що починав фактичне знищення вузу колишній міністр Георгій Кірпа, а успішно продовжує його наступник і як би заклятий політичний опонент Євген Червоненко.

Власне, міністерству потрібен не сам навчальний корпус, а земельна ділянка, ринкова вартість якого - мільйони і мільйони доларів, і на якому можна розгорнути набагато більш прибутковий бізнес, ніж навчання майбутніх фахівців транспорту. Наприклад, побудувати готель, бар і різні розважальні заклади. У згаданих публікаціях ми говорили про такі плани імовірно, хоча, втім, самі в їх існуванні не сумнівалися.

"Грані плюс" отримали документи, які підтверджують ці припущення, і навіть їх перевершують. І тепер уже можна цілком конкретно уявити, наскільки масштабним був проект Кірпи. Як видно, нинішній керівник Мінтрансу теж повною мірою оцінив ці масштаби.

Крім університету, Кирпа планував "виселити" ще цілий ряд відомчих установ, розташованих по сусідству з КУЕТТ. Всі ці об'єкти, точніше, забудовані території, знаходяться в безпосередній близькості від залізничного вокзалу - на вулицях Брюллова, Фурманова, Лукашевича, Стадіонній, Привокзальній площі та Повітрофлотському проспекті. На цих площах повинні були з'явитися бари, ресторани, фітнес-центр, нова лікарня, розважальні комплекси (у тому числі аквапарк), казино, офіси для "своїх" фірм, банк і готелі. Чим готовий був пожертвувати міністр заради всього цього?

Про університет вже сказано. Жертвами також мали стати Київський електровагоноремонтний завод, який запланували до знесення. Точно так само, як гуртожиток на вулиці Брюллова та ПТУ № 17 - останнє примикає до території мінтрансівських будов. Менш плачевна доля чекала стадіон "Локомотив" та Дорожню клінічну лікарню № 2 Південно-Західної залізниці. Їх вирішили "реконструювати". З таким завданням і подали документи в Київдіпротранс. Але там відмовилися розробляти сумнівні, з точки зору закону, проекти. Тоді вирішили виписати архітекторів за кордону. 1 березня 2004 в місті Карлсруе (Німеччина) відбулася вирішальна зустріч представників архітектурного бюро "Шмітт, Казимир і партнери" ("СКП") з українською делегацією. У ній було всього двоє: Олексій Кривопишин - начальник Південно-Західної залізниці, та Інна Кирпа, дочка міністра і на той момент - керівник і фактичний засновник кількох страхових і медичних фірм, обслуговуючих "Укрзалізницю".

Тоді українська сторона підтвердила, що раніше обговорюваний проект лікарні міністру сподобався і вже затверджений. Навіть визначилися, що будівельні роботи повинні були початися відразу після президентських виборів. Також "СКП" повинно було розробити проект будівництва аквапарку і три варіанти планування фітнес-центру. Вартість проектних послуг становила 1,7 млн ??євро, які "Укрзалізниця" виплатила б, якщо б "ситуація не змінилася". Саме так через місяць пояснив Кривопішин відмова підписувати договір з німецькими партнерами. Навряд чи він став пояснювати, що гонорари архітекторів напевно пішли на вибори.

Пізніше Кирпа особисто обіцяв виконання проекту "в будь-якому випадку, незалежно від результату виборів". Але останній таки поставив жирний знак пунктуації. Після смерті Кірпи на черговий лист-запитання "Шмітта і Казимира" Кривопішин відповів: продовження проектів не планується, і гонорар за виконані роботи виплачений не буде. Обурені німці, розуміючи, що політична ситуація дійсно змінилася, проте, відмовитися від зароблених грошей не хотіли, про що і написали в листі українському послу в Німеччині.

14 травня 2005 отримав цей лист і Євген Червоненко. З посольства України у ФРН в Мінтранспорту прийшов телефакс під № 61212/14-600-826, в якому викладалася суть претензій німецького архітектурного бюро. По ідеї, Євген Альфредович мав би негайно щось зробити, щоб не допустити міжнародного конфлікту (німці вже зібралися подавати в суд на українське відомство). Але нічого подібного не зробив. Сумніватися про обізнаність Євгена Альфредовича в справах його міністерства, та і його попереднього керівника було б нерозумно. Згадати хоча б, які "справи" Кирпи "вилазили" назовні, як тільки був призначений новий міністр. Але з часом Євген Альфредович став все менше розповідати про це. Невже деякі з цих "делишек" вирішено було "дотягнути"?

PS 4 липня проходив інтернет-чат з Євгеном Червоненком на "Українській правді". Кореспондент "Граней плюс" направив міністру питання: причина повторного (перше - розпорядженням Кирпи, друге - Червоненко) звільнення ректора Куетта Кутах і яка доля боргів Південно-Західної залізниці перед німецькими архітекторами? На жаль, питання і, відповідно, відповіді на чаті так і не з'явилися.

Дмитро Стаховський

http://www.grani.kiev.ua/